Невістка переконує сина купити в кредит однокімнатну квартиру у райцентрі. А я прошу їх цього не робити. Це ж такі великі витрати, та ще й із величезними відсотками! Навіщо в це вплутуватися?
Ми з чоловіком уже у роках, допомога потрібна. Маємо велику хату, де всім вистачить місця. То хай діти з нами живуть. Адже після нас цей будинок і так їм дістанеться.
Навіщо влазити в борги та роками годувати банк? Та й заради чого? Заради місця у шпаківні?
У нас і сад, і город, і газ до будинку підведено. Криниця прямо у дворі стоїть. Чисте повітря, машини туди-сюди не їздять. Тихо та спокійно. Навіть ліс поряд є. А що у тому райцентрі? Шумно, запорошено, і за все заплати.
Сина відмовляю, але він ніяк на невістку не може вплинути. Він людина м’яка і податлива, весь в батька.
А ось вона – дівчина з характером. Росла без батьків, виховувалась у дитячому будинку, її в чомусь переконати просто неможливо. Каже, що хоче бути самостійною і ні від кого не залежати.
Якби в неї були батьки, я б з ними поговорила, попросила б їх вплинути. Але переконати її крім мене, схоже, нема кому. І вона просто не хоче розуміти, що кредит доведеться виплачувати роками, відмовляючи собі у зайвому шматку хліба. Просто безглуздо!
Самостійність – це добре, я не сперечаюся. Але хіба в сім’ї люди не повинні допомагати одне одному? Мене завжди виховували так, що в сім’ї кожен повинен допомагати кожному.
То чому вона відмовляється приймати наші традиції та наші цінності, якщо наважилася стати частиною нашої родини? Хіба це правильно?
Ми з чоловіком наполягаємо на своєму, але вирішувати, звісно, дітям. Нехай самі будують своє життя, нехай роблять так, як їм зручніше та краще.
Але я боюся, що вони через недосвідченість зараз нароблять помилок, а потім шкодуватимуть і розхльобуватимуть. Але як їм допомогти, я навіть не знаю.
