Я не змогла одразу зрозуміти, чому мій син не хоче жити зі своєю нареченою в одній із наших квартир, але потім усе стало на свої місця. Мені 63 роки, я мама трьох дітей. Так от, молодший син нарешті вирішив одружитися.
З майбутньою невісткою я познайомитися встигла, але знала її поки що дуже поверхово. Проте ми відразу ж запропонували їм переїхати в окрему квартиру, адже ми знаємо, яка це проблема жити з батьками.
А на винайманні чужої квартири можна й заощадити. Спочатку все йшло добре. Рівно до того моменту, як вони з невісткою пішли на оглядини. Ми просто дали їм ключ, самі вирішили не їхати. Нехай удвох усе й обговорять.
Після приїзду до нас із батьком син заявив, що жити в тій квартирі вони не хочуть. І на те було кілька причин. По-перше, їм не подобався район і те, що квартира була однокімнатною.
Невістка сумно розповідала, що їй жити в кімнаті з кимось іншим буде незвично. Потрібен ще додатковий простір, для того щоб іноді побути на самоті. Крім цього, квартира, природно, була не новою.
Вона потребувала косметичного ремонту або хоча б оновлення меблів. Син одразу ж прийняв рішення шукати квартиру за оголошенням. Це при тому, що в них весілля на носі, а зайвих грошей у молодої пари ніколи не буває.
Коли ж їм їх заробити? Але я нічого не сказала і вирішила цю ситуацію обговорити з майбутніми сватами. Уже потім, спілкуючись телефоном, я почала розуміти, звідки в моєї невістки такий цікавий характер.
Після невеликого вступу я перейшла до справи і почала журитися, що молодим не подобається наша квартира. На що сват мені спокійно відповів, що вони й самі б не хотіли такого розкладу.
Бо, як він висловився, так ми їхню доньку закриємо в клітці. І, як він продовжив, зовсім не золотий. Зрозуміло, що гроші для ремонту ділитимуться між усіма, але ж це немов символічна плата за житло.
В іншому разі й ремонт би не робили. Чи я зі своєї кишені ще й ремонт маю оплачувати, щоб їхній доньці було зручно жити в моїй же квартирі? Потім сваха взяла слухавку і продовжила тему.
Сказала, мовляв, було б непогано, щоб ми з чоловіком переписали житло на сина. Інакше у дітей постійно буде враження, що вони живуть не у себе вдома, а винаймають квартиру у свекрухи.
На що я їй відповіла, що таким думкам просто нізвідки з’явитися, бо я відразу сказала, що єдиний ключ від дверей віддала б їм, а запасного я не робила. Та й узагалі, без дзвінка я б до них ходити точно не стала
Коротше, розмова не задалася, і, по суті, ми так нічого і не з’ясували, але хоча б попрощалися без образ. Виховані люди. Я розповіла чоловікові, як міркують наші свати, на що він висловив власну точку зору.
Річ у тім, сказав він, що якщо ми перепишемо квартиру на сина, то рано чи пізно невістка вимагатиме її продати. В однокімнатній жити з дитиною не варіант. Нова квартира буде сімейною покупкою, навіть якщо за все платитиме наш син.
Тому після можливого розлучення половина від усього “разом нажитого” перейде безпосередньо до невістки. Ось так і ніяк інакше. Суди повсюдно стають на бік жінки, тим паче якщо в неї є дитина.
Я трохи подумала над його словами, але зараз серйозно сприймати мені їх не хочеться. Вони ще не одружилися, а нам уже починати думати про якісь такі практично шахрайські схеми? Ну вже ні. Нехай син живе своїм розумом.
Якщо хоче знімати квартиру – нехай знімає, дорослий уже. Одне тільки мене турбує. Ми так і не розмовляли зі сватами щодо оплати весілля. Як чек ділити будемо? Навпіл чи ще за якоюсь формулою? Ох, навіть не знаю.
Якщо вже з квартирою для доньки в них такі дивні запити, то, боюся, з весіллям усе буде теж дуже й дуже непросто. А дзвонити їм знову я дуже не хочу, хоча часу залишається все менше.
