Мій син розлучився, коли їх дитині було три роки. Розлучилися вони за взаємною згодою, без суперечок та скандалів. Я передбачала це, адже вони одружилися поспіхом от і перевірку побутом не пройшли.
На щастя, невістка завжди була у добрих стосунках зі мною. І навіть після розлучення ми регулярно зідзвонювалися і ходили в гості. Через рік після розірвання шлюбу невістка знову пішла до вінця.
Мій син не дуже позитивно відреагував на таку швидку заміну. Але не йому було пред’являти претензії. Новий чоловік невістки з радістю став вітчимом для їх дочки і нічого не шкодував для дівчинки.
Мій син ще більше засмутився, коли дізнався, що новий родич його дочки багата людина. Сам він не був бізнесменом та не мав багато грошей. Тому всі його подарунки були дуже скромними, порівняно з тим, що дарував вітчим.
Тож через час він просто перестав робити подарунки. З аліментами було те саме. За його логікою, його дочка більше не потребувала матеріальної допомоги або знаків уваги.
Адже порівняно з вітчимом усі старання мого сина завжди виглядатимуть гірше. Я доводила синові, що справа не в грошах або іграшках. Звичайно, дівчинка буде радіти подарункам. Як і будь-яка дитина.
Але ж їй потрібний рідний батько, якого вона знає та любить. На жаль, мій син не надто прислухався до мене. Замість того, щоб в обумовлений час зустрічатися з донькою, він все рідше з’являвся на порозі будинку колишньої.
Навіть коли я брала внучку до себе, в надії, що так син не буде соромитися, він вважав за краще ігнорувати зустрічі. З недавніх пір все, про що думала я, були син та онука. Як я й побоювалася, дівчинка почала питати про батька.
Де він? Чому не приходить? Я не знала, що відповісти. Мені було прикро, що син втрачає нагоду побути поруч зі своєю дитиною. Також було страшно, що він затягне з поновленням стосунків і онучка не захоче з ним бачитися.
Невістка також поділяла мої побоювання. Вона в жодному разі не була проти зустрічей колишнього з дочкою. І так само дивувалася з приводу його поведінки. Під час дзвінків він ухилявся від відповідей і намагався припинити розмову.
Наче він не бажав нічого чути про свою можливу провину. З кожним днем нам важче було виправдовуватися перед дитиною за батька. Але що ще ми могли зробити, коли людина просто не бажає розуміти і приймати свої обов’язки.
Адже справа далеко не в подарунках чи грошах. Для дитини набагато важливіше бачити та спілкуватися з батьком. Відчувати, що її люблять, про неї дбають. А коли батько так поводиться, то насамперед страждає дитина.
