Черговий корпоратив на честь успішного завершення кварталу. Андрій сидів за дальнім столиком, розсіяно помішуючи коктейль, коли до нього підійшла нова співробітниця з відділу маркетингу.
– Сумуєте? – Жанна присіла поруч, поправляючи пасмо світлого волосся, що вибилося. – Я теж не любитель гучних вечірок.
Андрій окинув поглядом струнку фігуру в елегантній чорній сукні. У голові промайнула зрадницька думка – коли він востаннє бачив свою дружину такою доглянутою?
Наталя останнім часом ходила в розтягнутих домашніх футболках, вічно втомлена після роботи і домашніх справ.
– Просто втомився трохи, – посміхнувся Андрій. – Важкий тиждень видався. Та й вдома… – він багатозначно замовк.
– Проблеми? – в голосі Жанни прозвучала щира участь.
– Та як сказати… – Андрій зітхнув. – Живемо з дружиною як сусіди. Вона тільки про побут думає, а я… Хочеться чогось більшого, розумієте?
Жанна розуміюче кивнула, присуваючись ближче. Від неї пахло дорогими парфумами. Музика в барі грала все голосніше, доводилося нахилятися один до одного, щоб розчути слова.
Вечір затягнувся. Андрій розповідав про своє “непросте сімейне життя”, старанно обходячи той факт, що квартира, в якій вони жили з Наталею, належала дружині, квартира була не велика, тому останні п’ять років сім’я збирала на перший внесок по іпотеці на квартиру побільше – точніше, збирала Наталя, відкладаючи премії і підробляючи перекладачем, а Андрій вважав за краще витрачати свою зарплату на нові гаджети і дорогий одяг.
– У мене своя квартира є, – недбало кинув Андрій. – Просто поки живу з дружиною, намагаюся все вирішити цивілізовано. Знаєте, як це буває – жінки часто істерики влаштовують при розлученні.
Жанна дивилася на нього із захопленням – успішний чоловік, який просто заплутався в невдалому шлюбі. Як це знайомо! У самої Жанни за плечима був невдалий роман з одруженим начальником, який обіцяв розлучитися, але так і не наважився. Але Андрій здавався іншим – щирим, готовим до серйозних змін.
Дні летіли непомітно. Андрій все частіше затримувався “на роботі”, а насправді проводив вечори з Жанною. Вони ходили в кіно, вечеряли в ресторанах – благо, кредитка дозволяла справити враження успішного чоловіка.
Борги росли, але Андрій не думав про це – поруч з Жанною він відчував себе значущим, успішним, гідним захоплення.
Наталя відчувала – щось не так. Чоловік змінився: став частіше голитися, купив нові парфуми, постійно сидів у телефоні. Від сорочок пахло незнайомими парфумами, в кишенях з’явилися чеки з магазинів, де вони ніколи не бували.
Одного ранку, коли Андрій приймав душ, на його телефон прийшло повідомлення. Наталя не хотіла підглядати, але ім’я “Жанна”, що висвітилося, і початок повідомлення “Коханий, я так скучила…” змусили серце стиснутися.
У пам’яті спливла їхня розмова п’ятирічної давнини – тоді Наталя пропонувала продати її квартиру, взяти іпотеку на більшу. Але Андрій відмовився: “Навіщо нам такі борги? І потім, твоя квартира – це наша страховка”.
– Хто така Жанна? – запитала Наталя за сніданком.
– А, це новий маркетолог, – Андрій навіть не підняв очей від телефону. – У нас спільний проект.
– І тому вона пише тобі “коханий”?
– Та облиш, ти все неправильно зрозуміла, – Андрій поцілував дружину в щоку. – Це робочі моменти. У нас у відділі всі один одного так називають.
Але Наталя не могла заспокоїтися. Вона почала помічати дрібниці: нові сорочки, які вона не купувала, гроші, що зникали з картки, пізні дзвінки. Андрій став дратівливим, все частіше затримувався на роботі. А нещодавно Наталя випадково побачила в його гаманці фотографію якоїсь дівчини – молодої блондинки з яскравим макіяжем.
А Жанна тим часом будувала плани на майбутнє. Андрій здавався їй ідеальним партнером – уважний, забезпечений, з власним житлом. Щовечора вони гуляли містом, і Андрій розповідав, як вони житимуть разом, куди поїдуть відпочивати, яку машину куплять.
– Любий, може, час зробити рішучий крок? – запитала одного разу Жанна. – Ти казав, що ваш шлюб давно себе вичерпав.
– Звичайно, люба, – Андрій обійняв її за плечі. – Я вже подав документи на розлучення. Просто потрібен час, щоб усе оформити юридично. Знаєш, як це буває – поділ майна, домовленості… Не хочу травмувати дружину, нехай все буде цивілізовано.
Жанна вірила кожному слову. Вона вже уявляла, як вони облаштовуватимуть їхнє нове сімейне гніздечко, обиратимуть меблі, плануватимуть спільну відпустку. На роботі все частіше говорили про дивну дружбу нового маркетолога і одруженого менеджера, але Жанні було все одно – вона була впевнена в щирості Андрія.
Того вечора Андрій повернувся додому за північ. Наталя не спала – сиділа на кухні, перебираючи старі фотографії. На них вони були ще студентами: молоді, закохані, сповнені надій. Хто б міг подумати, що через десять років все так зміниться?
Телефон Андрія знову задзвенів. Наталя бачила, як чоловік квапливо відкрив повідомлення і посміхнувся. У грудях щось обірвалося – коли він востаннє так посміхався їй?
– Андрію, нам потрібно поговорити, – Наталя зібрала всю рішучість. – Я знаю про Жанну.
Андрій завмер на порозі кухні. У напівтемряві його обличчя здавалося блідим, майже сірим.
– Що саме ти знаєш? – голос звучав хрипко.
– Досить, – Наталя поклала на стіл роздруківки з банківської картки. – Ресторани, кінотеатри, ювелірний магазин… Думаєш, я не помічала, як тануть наші заощадження? Гроші, які ми збирали.
– Ти стежила за мною? – Андрій спробував зобразити праведний гнів.
– Ні, просто нарешті розплющила очі, – Наталя говорила тихо, але твердо. – Я бачила її фотографію в твоєму гаманці. Бачила повідомлення. І знаєш, що найприкріше? Не зрада. А те, що ти розповідаєш їй казки про те, який ти забезпечений чоловік.
Андрій зблід ще більше. Він не очікував, що дружина знає так багато.
– Наталю, давай поговоримо спокійно…
– Про що? Про те, як ти тринькаєш гроші з новою коханкою? Чи про те, як обіцяєш їй спільне майбутнє в квартирі, яка належить мені?
Наталя дістала ще один аркуш паперу:
– А це виписка з банку по кредитній картці. Триста тисяч боргу, Андрію. Це твій “успішний бізнес”?
– Я все поверну! – Андрій смикнувся. – Просто зараз складний період…
– Ні, – Наталя похитала головою. – Ніяких “складних періодів”. Збирай речі і йди. Прямо зараз.
– Куди я піду серед ночі?
– До своєї Жанни. Або до друга. Або куди захочеш. Але тут ти більше не живеш.
Андрій спробував заперечувати, але Наталя була непохитна. Через годину він стояв на сходовому майданчику з двома сумками речей. Зателефонував другу Віктору – той погодився прихистити на кілька днів.
Жанні Андрій написав, що поїхав у відрядження. Потрібен був час, щоб придумати правдоподібне пояснення своєї житлової ситуації.
Але Жанна сама порушила його плани. На третій день вона зателефонувала з радісною новиною:
– Любий, я знайшла приголомшливі меблі для нашої спальні! Коли ти повернешся, відразу поїдемо дивитися. І ще я думаю про колір стін у вітальні…
– Навіщо поспішати? – Андрій нервово ходив по кімнаті Віктора. – Давай спочатку з розлученням розберемося.
– А що там розбиратися? Ти ж казав, що вже подав документи. Покажи мені квартиру, я допоможу з ремонтом. У мене стільки ідей!
– Розумієш… – Андрій гарячково шукав виправдання. – Там зараз орендарі. Контракт ще на три місяці.
– Нічого страшного, – голос Жанни звучав оптимістично. – Я можу почекати. Головне, що ми будемо разом.
Андрій відчував, як затягується зашморг брехні. Віктор дивився на друга з жалем:
– І як довго ти збираєшся водити дівчину за ніс? Вона ж явно будує серйозні плани.
– Розберуся якось, – огризнувся Андрій. – Знайду квартиру, влаштуюся на другу роботу…
– Та яку квартиру? У тебе кредитів ціла купа! Хто тобі що здасть?
Жанна тим часом почала проявляти наполегливість. Вона хотіла знати конкретну адресу, планування, коли можна буде подивитися квартиру хоча б зовні.
– Любий, щось не так? – запитала вона під час чергової вечері. – Ти якось дивно реагуєш, коли я говорю про квартиру.
– Все нормально, просто навалилося багато всього, – Андрій намагався посміхатися. – Давай не будемо поспішати.
– Не будемо поспішати? – Жанна насупилася. – Ми вже два місяці зустрічаємося. Ти казав, що розлучаєшся, що у тебе є своє житло… Я ж повинна розуміти, куди ми переїдемо!
У цей момент до їхнього столика підійшла офіціантка:
– Вибачте, ваша карта відхилена. Недостатньо коштів.
Жанна побачила, як зблід Андрій. Щось безумовно було не так.
Наступного дня вона вирішила провести власне розслідування. Для початку перевірила базу нерухомості – розпитала спільних знайомих і дізналася, що квартира, де він жив з дружиною, належала Наталії ще до шлюбу.
Увечері Жанна зателефонувала подрузі, яка працювала в ЦНАПі:
– Слухай, можеш пробити одну людину? Андрій Сергієнко, тридцять два роки…
За годину вона отримала повну інформацію: ні квартири, ні машини, зате купа кредитів і боргів.
– Що значить, у тебе немає квартири? – Жанна свердлила Андрія важким поглядом. – Ти обманював мене весь цей час?
Вони сиділи в тому ж барі, де познайомилися два місяці тому. Тільки тепер замість романтики в повітрі висіла напруга.
– Я збирався все пояснити, – Андрій розводив руками. – Просто не знав як…
– А борги? – Півмільйона кредитів! На що ти їх витратив? На ресторани зі мною?
– Жанно, послухай…
– Ні, це ти послухай, – вона піднялася з-за столу. – Я повірила тобі. Будувала плани. Думала, у нас буде справжня сім’я. А ти… ти просто альфонс, який живе за чужий рахунок!
– Жанно, зачекай, – Андрій схопив її за руку. – Давай все обговоримо. Я можу зняти квартиру, знайти другу роботу…
– На які гроші? – Жанна презирливо посміхнулася. – У тебе боргів на півмільйона!
– Ми можемо пожити у тебе, поки я не встану на ноги, – в очах Андрія промайнула надія. – Я все компенсую…
– Ах ось воно що! – Жанна розсміялася. – Значить, тепер я повинна тебе утримувати? Може, ще й борги твої погасити?
У барі повисла незручна тиша. Відвідувачі за сусідніми столиками старанно вдавали, що не помічають скандалу.
– Я кохаю тебе, – прошепотів Андрій. – Хіба це не головне?
– Кохаєш? – Жанна похитала головою. – Ні, Андрію. Ти любиш красиве життя за чужий рахунок. Спочатку жив з дружиною в її квартирі, тепер хочеш перебратися до мене. А що далі? Знайдеш чергову дуру з житлоплощею?
Андрій сидів, опустивши голову. Всі його ілюзії розсипалися як картковий будиночок.
– Прощавай, – Жанна накинула пальто. – І навіть не намагайся мені дзвонити.
Залишившись сам, Андрій допив остиглу каву. У кишені завібрував телефон – повідомлення від Віктора: “Старий, пробач, але більше не можу тебе тримати. Дружина незадоволена”.
Холодний осінній вечір зустрів його вогким вітром. Йти було нікуди. В голові крутилася божевільна думка повернутися до Наталі, попросити вибачення…
Через годину він стояв біля знайомих дверей. Подзвонив. За дверима почулися кроки.
– Наталю, це я, – почав Андрій. – Давай поговоримо…
– Нема про що говорити, – голос дружини звучав втомлено. – Я подала на розлучення. Папери прийдуть днями.
– Але як же… А наш шлюб? Десять років разом…
– Десять років я тягнула все на собі, – Наталя говорила спокійно, але в кожному слові відчувався біль. – Квартира моя, іпотеку я не взяла через твої вічні відмовки. Зате ти встиг набрати кредитів на розваги з коханкою.
– Я все виправлю! – Андрій притулився до дверей. – Дай мені шанс…
– Ні, Андрію. Досить. Я більше не хочу бути твоїм запасним аеродромом. Не приходь сюди більше.
Через тиждень Андрій зняв крихітну кімнату на околиці міста. Всі гроші йшли на виплату кредитів, доводилося економити навіть на їжі. Жанна не відповідала на дзвінки, Наталя змінила номер.
Вечорами він сидів на продавленому ліжку і думав – як все дійшло до такого? Коли він перетворився на людину, яка бреше всім підряд? Який використовує жінок, прикриваючись красивими словами про кохання?
У пам’яті спливали щасливі моменти з Наталею – їхнє студентське весілля, перші роки разом, коли вони були бідні, але щасливі. Потім з’явилася жага до красивого життя, заздрість до більш успішних колег. Кредитки дозволяли робити вигляд, що він успішний чоловік. А насправді…
Жанна тим часом аналізувала свої помилки. Як вона могла так сліпо повірити красивим словам? Чому не перевірила інформацію про його “власну квартиру” на самому початку?
Тепер кожне нове знайомство вона починала з перевірки фактів – досить романтичних ілюзій.
На роботі ходили різні чутки. Хтось жалів “бідного Андрія”, хтось засуджував. Наталя взяла відпустку і поїхала до батьків – потрібен був час, щоб прийти до тями.
Минуло три місяці. Андрій знайшов другу роботу – вечорами розвозив їжу. Потихеньку виплачував борги. Вчився жити за коштами.
Одного разу він випадково зустрів Жанну в супермаркеті. Вона була з якимось чоловіком, щасливо сміялася. Андрій поспішив сховатися за стелажами – було соромно дивитися їй в очі.
А Наталя… Наталя нарешті відчула себе вільною. Вона зробила ремонт, про який давно мріяла, купила нові меблі. По вихідних до неї приходили подруги – вони пили напої, сміялися і будували плани на майбутнє. Життя без брехні виявилося набагато прекраснішим.
У маленькій орендованій кімнаті на стіні висів календар, де Андрій відзначав дні до повного погашення боргів. Ще два роки жорсткої економії – і він буде вільний. Можливо, тоді він зможе почати все з чистого аркуша. Без брехні, без спроб здаватися кращим, ніж є насправді.
А поки щовечора він записував у блокнот свої витрати, вчився готувати прості страви і розумів – життя не прощає фальші. Рано чи пізно доводиться платити за рахунками. І добре, якщо ця плата вимірюється тільки грошима, а не розбитими серцями і зламаними долями.
