До заміжжя Віка не надто часто перетиналася з майбутньою свекрухою.
Коли познайомилася з Андрієм – не думала особливо, що справа дійде до весілля, просто зустрічалася, як із будь-яким іншим хлопцем до того.
Однак минув рік, потім другий, і обидва зрозуміли, що підходять одне одному. Поки Віка перебувала в статусі дівчини Андрія, його мати здавалася їй милою жінкою.
Вона кілька разів недовго спілкувалася з нею за чаєм. Але ось коли Андрій вирішив порадувати матір звісткою про швидке весілля, Віка була вражена її реакцією.
– Господи! – вигукнула Марія Сергіївна, і Віка навіть здригнулася – так її перекосило. Віка глянула на Андрія, але той лише міцніше стиснув її руку і з важким зітханням закотив очі. – Можливо, все-таки…
– Мамо! – обірвав син.
– Я не розумію, до чого цей поспіх!
Марія Сергіївна сиділа з таким страждальним обличчям, немов їй щойно повідомили про щось страшне.
– Андрію, ти мені обіцяв, що не одружишся з нею! – жалібно простогнала вона.
Віка обімліла, але не в змозі була вимовити й слова. Вона дивилася то на Андрія, то на його матір.
– Мамо, я не збираюся це обговорювати! Ми все вирішили! – упевнено сказав Андрій, і Віку збентежило, що реакція матері та її хамська поведінка жодним чином його не зачепили, немов він багаторазово з цим стикався і… вважав нормальним?
Почуваючись не у своїй тарілці, вона навіть не змогла ніяк відреагувати на те, що відбувається. Чому Андрій не звернув уваги на це кричуще хамство? Його мати говорила так, немов її, Віки, в кімнаті немає, а Андрій навіть не звернув її увагу на це, не обурився.
Тим часом діалог тривав.
– Ось чого варте твоє слово! Дякую тобі, сину!
Андрій злобно зиркнув на неї.
– Доведеться тобі це прийняти!
– Ти зовсім не думаєш про мене! Ти навіть не уявляєш, скільки занепокоєння мені це завдасть! Якщо ви будете жити зі мною…
Віка, приголомшена такою поведінкою, нарешті, зуміла взяти себе в руки:
– А я й не збираюся до вас переїжджати! У мене є своя квартира – від бабусі дісталася!
І, гордо розвернувшись, пішла.
До цього моменту Віка і не думала користуватися бабусиною квартирою. Вона жила в окремій прибудові в батьківському будинку, і там їй цілком вистачало місця. Але ситуація, що склалася, змусила переглянути плани.
– Жити ми будемо в мене! – чітко визначила Віка після всіх переговорів із родичами з цього приводу.
З’їхатися вирішили заздалегідь, і коли Андрій став перевозити речі, Віка остаточно переконалася, що свекруха далеко не та приємна і розуміюча людина, якою здалася спочатку. Кожну випадкову зустріч вона влаштовувала сцени і закочувала істерики.
Андрій їх ігнорував, а от Віка вся кипіла від злості, хоча й тримала себе в руках. Вона не розуміла, як доросла жінка може так поводитися. Зрештою, Марія Сергіївна вмовила сина залишити частину речей у неї і перевезти їх уже після весілля.
– Добрий день, Маріє Сергіївно, – щоразу чемно віталася Віка, але жінка наче й не чула.
Помітивши це вперше, Віка подумала, що Марія Сергіївна просто не почула, і звернулася повторно, однак і тоді відповіді не було.
Що ж, її виховували інакше, тому Віка не збиралася нехтувати правилами ввічливого спілкування, незважаючи на те що майбутня свекруха, судячи з усього, вважала за краще про них забути.
– Андрію, дуже добре, що ти прийшов! У мене зламався бойлер! Навіть не знаю, що з ним робити! – з порога поскаржилася Марія Сергіївна, коли вони знову прийшли по деякі речі.
– Що там сталося?
– Ой, не знаю! Учора в душ пішла, а вода холодна. Довелося каструлю гріти. Сяк-так у тазику викупалася.
– Ну, зараз подивлюся, що там.
Віка звично пройшла в кімнату Андрія, чекаючи, поки він усе владнає. У Марії Сергіївни щоразу щось ламалося, підскакував тиск, вона падала і розбивала коліно – загалом, не людина, а катастрофа. І прямо перед їхнім візитом, ну треба ж такому статися.
– Усе без тебе в домі розсипається! – долинало з ванни. – Ось ти поїдеш до цієї своєї, а я тут як буду?
– Мамо, перестань! Я прекрасно знаю, наскільки ти самостійна. Хто мене без батька виховував і всю роботу в будинку сам робив? Тим більше я не в інше місто їду. Якщо раптом що – подзвониш, і я прийду.
Віка фиркнула собі під ніс. Подібні розмови влаштовувалися щоразу. А ще Марія Сергіївна надзвонювала синові майже щовечора, і Віка ледве стримувалася, щоб не вихопити в нього слухавку і не накричати на неї.
Щоразу розмова велася про одне й те саме, але Андрій був напрочуд терплячим і спокійним.
– Невже ти не можеш позначити межі? Просто пояснити їй, що ти вже доросла людина, і ти не можеш усе життя просидіти біля її спідниці? – якось запитала Віка.
– Думаю, мамі просто потрібен час, щоб звикнути до змін. Ми одружимося, і все минеться.
Однак після весілля нічого не змінилося. Андрій, звісно, як і домовлялися, перевіз усе необхідне, але Віці легше не стало, бо свекруха, як і раніше, вдавалася до різних маніпуляцій, щоб змусити сина поменше часу проводити з дружиною.
– Ти де сьогодні був? – з претензією в голосі запитала Віка, коли Андрій укотре повернувся додому ближче до опівночі. – Я тобі разів двісті подзвонила, напевно!
– Я в мами був.
– Не бреши! Їй я теж дзвонила!
– Ну, раз дзвонила, значить, вона підтвердить, – спокійно відповів Андрій і пройшов до кімнати.
– Вона не підтвердила! Вона сказала, що тебе немає! – обурилася Віка, опускаючи подробиці розмови зі свекрухою – та повідомила їй, що про чоловіка треба дбати, щоб не доводилося шукати по чужих домівках. За час відсутності Андрія Віка встигла добряче себе накрутити.
– Ну, це залежить від того, коли ти їй дзвонила…
– Це якесь знущання! – закричала Віка. – Ти мені можеш пояснити, де ти був? – залізний спокій Андрія виводив її з себе і підтверджував підозри, що встигли сформуватися.
– Я не розумію, чому ти так нервуєш? Після роботи я зайшов до мами – вона зателефонувала і сказала, що на кухні потік кран. Тож я його полагодив, а потім до неї прийшла сусідка, і я залишився, щоб випити з ними чаю. Мама дуже просила скласти їм компанію.
– А що за сусідка?
– Та Ганна. Я її давно не бачив, вона поїхала з міста. Навчалася, свій бізнес намагалася створити. Але щось там у неї не вийшло. І вона повернулася в батьківську квартиру. Тепер салон тримає в маминому районі. Ну, мама з її батьками спілкувалася добре, поки вони не поїхали до родичів. А тепер і з нею подружилася.
– Я не розумію…
– А що ти намагаєшся зрозуміти?
– Як ти так можеш?
– Що не так?
– Ні, це просто неможливо! – остаточно вийшла з себе Віка. – Ти поводишся так, немов нічого не відбувається! Ти серйозно вважаєш, що це все нормально?
– А що тут ненормально? – невдоволено поморщився чоловік.
– Та все! Те, як ти поводишся, те, як мама тобою маніпулює, а ти ведешся… Скільки років цій її подружці? Судячи з розмов, вона твоя ровесниця?
– Так, і що тут такого? Ми просто пили чай.
– Допізна!
– Просто не розумію, чому ти влаштовуєш скандал на рівному місці. Я втомився і хочу спати, – Андрій розвернувся і вийшов із кімнати.
Це була перша їхня сварка, і далеко не остання. Що далі – то більше у Віки з’являлося приводів для ревнощів. Свекруха, хоч і не жила з ними, відчутно і явно була присутня в їхніх стосунках.
– Андрію, давай погуляємо на вихідних, – періодично просила Віка, і чоловік начебто погоджувався. Але в п’ятницю ввечері щоразу з’ясовувалося, що в мами знову що-небудь зламалося, або їй стало зле.
Так вони прожили цілий рік. Віка весь час нервувала, але змінити нічого не виходило. У Андрія весь час знаходилися пояснення поведінці матері, і він уміло відбивався від спроб дружини почати серйозну розмову з цього приводу.
Однак Віка дедалі більше дратувалася. Їй не вистачало уваги чоловіка, їй хотілося нормальних, зрозумілих стосунків, справжнього сімейного життя, тоді як Андрій дуже багато часу продовжував проводити в матері.
Крім того, в його розповідях частенько прослизало ім’я тієї самої маминої подруги, і дуже скоро Віка почала всерйоз ревнувати.
Було це навесні, коли Андрій знову пізно повернувся додому.
– Де ти був? – звично запитала його дружина, вже без ноток претензій у голосі. До цього часу Віка встигла звикнути до постійних затримок і змирилася з тим, що їй ніяк не вдасться це змінити.
– У мами.
Віка зітхнула. Останнім часом вона не могла визначити, правду їй каже Андрій чи ні. Коли дзвонила свекрусі – та не говорила, чи в неї син. Навіть якщо він справді сидів у неї на кухні, Марія Сергіївна навмисно говорила, що його немає, змушуючи Віку ревнувати.
А після обрушувала на її голову поради щодо поводження з чоловіком і критику з приводу того, яка вона господиня.
На її думку, Андрій весь час ходив у пом’ятому, погано випраному одязі та сильно схуд, що свідчило про відсутність у неї, Віки, навіть базових навичок ведення господарства.
За вечерею Андрій розповідав, що після роботи вирушив у перукарню. Це Віка і так помітила, хоча про себе й подумала, що раніше він не стригся так часто і не стежив за своєю зовнішністю так ретельно.
– Ганна чудово стриже!
– Ти був у Ганни?
Андрій трохи зам’явся.
– Ну так. Я ж тобі казав, що в неї свій салон-перукарня. Вона мене давно запрошувала, а я тільки недавно вирішив спробувати… Минулого місяця.
У Віки різко зіпсувався настрій. Ревнощі захлеснули з головою, але, щоб уникнути чергового скандалу, яких у їхньому житті останнім часом і так було занадто багато, вона пішла спати.
Поганий день, але нічого. Завтра п’ятниця, а далі вихідні – довгі весняні вихідні, і вони з Андрієм нарешті зможуть відпочити! Вони вже про все домовилися.
І ось настав цей довгоочікуваний день. Але коли зранку Віка стала збирати речі, щоб вирушити на туристичну базу до озера, Андрій раптом повідомив, що не зможе поїхати.
– Але чому? Адже ми домовлялися!
– Так, але в мами, схоже, ангіна. Я не зможу спокійно відпочивати, знаючи, що їй може знадобитися допомога!
Після недовгих сперечань і обміну взаємними докорами, Андрій поїхав до Марії Сергіївни, а Віка, рознервувавшись, зважилася плюнути на все.
Ніщо не зіпсує їй цей відпочинок, якого вона так чекала! І навіть якщо чоловік із нею не поїде, вона все одно чудово проведе час на природі самостійно!
Вона зібралася заздалегідь і вирішила не чекати потрібного часу, а поїхати на вокзал, звідки йшли автобуси, і поміняти квиток, щоб поїхати раніше, але вже перед самим виходом виявила, що Андрій залишив ключі на тумбочці.
Лаючись про себе, взяла таксі і вирушила до Марії Сергіївни, щоб передати.
Вона дзвонила у двері кілька хвилин, але ніхто не відчиняв, хоча за дверима чулися чиїсь кроки. І раптом позаду неї, у під’їзді, пролунав знайомий голос свекрухи.
– Ти чого прийшла?
Марія Сергіївна виглядала цілком здоровою. Вона стояла, загорнувшись у халат, а сусідка, у якої вона весь цей час проводила, із цікавістю дивилася крізь сходовий проліт із наступного поверху, забувши зачинити двері.
– Та взагалі-то ключі хотіла Андрію віддати, – відповіла Віка.
Тут двері квартири свекрухи відчинилися, і на порозі з’явилася невисокого зросту чорнява жінка приблизно Вікиного ж віку. Вона була в домашньому одязі й капцях і недбало тримала в руках чашку чаю.
– Щось сталося? – запитала нахабно.
– Нічого, Ганнусю! Зачини двері, я зараз прийду!
Віка встигла помітити, як у проході між кімнатою і ванною промайнула фігура Андрія в одній спідній білизні. Їй раптом усе відразу стало зрозуміло, одномоментно підтвердилися всі підозри, які раніше залишалися на рівні “та в тебе просто параноя”.Спеціально для сайту Stories
Вона запхнула ключі в кишеню, розвернулася і поспішила назад у таксі.
Нічого не було в її душі в той момент, окрім якогось дивного полегшення, немов нарешті витягли скалку, що давно докучала. Як тільки вона примудрялася так довго і наполегливо обманювати саму себе?
Повернувшись зі своєї невеликої відпустки, Віка зібрала речі Андрія і перевезла їх до Марії Сергіївни, а потім змінила замки.
Він, звісно, був цим шокований. Але ні дзвінки, ні очікування біля будинку, ні нав’язливі зустрічі після роботи, ні вибачення, ні виправдання не змінили її рішення.
Віка нарешті зрозуміла, що помилилася, і подала на розлучення, звільнивши себе від цього болісного шлюбу.Спеціально для сайту Stories
