Вони сиділи, закутавшись у ковдру «з ногами» на старенькому диванчику, і пили чай з печивом. У квартирі було прохолодно, і на плечі обох були накинуті светри.
Сьогодні був вихідний.
«Ось так би й сидіти все життя поруч із Вітькою», — думала Алька, тільки так. Удвох і нікого більше.
Вони ще не були одружені, обоє закінчували навчання. Аля — університет, Вітя — училище. На літо планували весілля.
– Коли поїдемо до моїх? – втрутився у розмову Вітя, тим самим зіпсувавши Алі настрій.– Нам зараз оголосять вільне відвідування, можна відпроситися на тиждень.
У Алі теж був переддипломний період, і, в принципі, якби вона зникла на тиждень – ніхто б і не помітив. Але їхати їй не хотілося.
З батьками Віктора вони ще не знайомилися, а ось до мами Алі вже з’їздили. І він мав повне право вимагати знайомства і з його батьками перед весіллям.
Але слово «свекруха» викликало в Алі бурхливий внутрішній протест.
– Ти знаєш, а я ніколи не зможу називати твою маму – мамою.
– Чому?
– Ну, тому що мама у мене одна – моя. І це – мій принцип.
Вітя не розумів, але й не сперечався. Так, значить так. Аби тільки кохана Алька була завжди поруч.
А в Алі на те були причини. Не особисті, звичайно, а сімейні.
Її бабуся, яка брала безпосередню участь у її вихованні, розповідала їй про свою свекруху ось що.
Колись вона приїхала в село. За традицією, ще на весіллі, вклонилася до ніг батькам чоловіка і назвала їх мамою та татом.
Мабуть, приїжджа наречена не дуже подобалася батькам, вони планували свою – місцеву. І свекруха почала виховувати невістку.
Бабуся розповідала і все життя не могла пробачити одного: о п’ятій ранку, коли вона, з неспокійною новонародженою дитиною, нарешті засинала, свекруха її будила – треба було збирати чоловіків на роботу. Кожна – свого.
Свекруха ставила казан з картоплею на піч тільки для свого чоловіка – свекра, а синові мала готувати його дружина, це інший казан з картоплею. Ось і штовхалися вони обидві біля маленької печі. І якщо молода невістка, відволікаючись на дитину, не встигла щось покласти, її чоловік їхав без їжі на цілий день. Свекруха була сувора.
– Свекруха, – зітхала, згадуючи, бабуся, – це тобі не мама!
А мама Алі взагалі називала винуватицею розлучення з татом свою свекруху, яку колись теж називала мамою. Тато був м’яким і розірватися між вимогливою матір’ю та дружиною так і не зміг.
Мама намагалася врятувати сім’ю, але почалися такі образи на її адресу від свекрухи! Довелося розлучитися. Мама виховувала Алю та її молодшого брата Андрія сама.
«Добре, що Вітька живе окремо від батьків!» — міркувала Аля. Але знайомитися й спілкуватися, на жаль, доведеться. Спочатку настрій уже був негативний.
Але через деякий час вони вже їхали до далеких рідних місць Віктора на поїзді, а потім на автобусі.
Будинок Віктора знаходився в селищі під Херсоном. Місця надзвичайно красиві, але Аля чомусь хвилювалася, і всі спроби нареченого показати їй весняні краєвиди, відволікти її від думок про майбутню зустріч, були марними.
Батько зустрів їх на автобусній зупинці. Він так міцно обійняв Алю, що та, від несподіванки, навіть розгубилася.
Зайшли в будинок.
– Матір, зустрічай дітей, – крикнув майбутній свекор.
З глибини будинку вийшла повненька жінка у фартуху поверх ошатної кофти. Вона посміхалася, підійшла і теж міцно обійняла Алю:
– Ну, привіт, донечко. Привіт, Альбіно! Заходьте, чого стоїте? Стіл уже накритий.
Мабуть, у них така традиція — всі обіймаються. Але обійматися з малознайомими людьми не хотілося, та й ім’я Альбіна вона не любила, хоч і була такою за паспортом. Ну, що ж. Стіл, який чекав на них, одразу допоміг забути всі невдоволення. Але напруга залишилася.
Гостювати вони збиралися всього пару днів.
Ці дні пролетіли дуже швидко. Гуляти вони особливо не ходили – весняна сльота, тільки один раз сходили до молодої сім’ї сестри Віктора. Але там росло немовля, і довго засиджуватися було незручно.
Батько Віктора показував Алі свої дерев’яні вироби, він захоплювався різьбленням по дереву, ходили в лазню.
З Марією Федорівною, майбутньою свекрухою, більше говорили про Віктора. Яким він був, як навчався, як одного разу заблукав у місті. Загалом, тема Віктора була цікава обом.
Розповідаючи, Марія Федорівна крутилася по кухні. Аля пропонувала допомогу, але та відповідала:
– Сиди-сиди, ти в гостях, встигнеш ще в сімейному житті набігатися.
Влітку в місті зіграли весілля. Батьків чоловіка мамою й татом Аля так і не назвала. Прекрасно і за ім’ям та по батькові. А ось Віктор легко почав називати матір Альбіни мамою. Алі здалося, що свекруха трохи образилася, але не показала цього.
Для молодих починалося нове самостійне життя.
Чого Аля чекала від початку життя з чоловіком? Так, романтики. Але точно не такої.
По роботі Віктора відправили в невелике містечко.
Кімната маленька, але тепла. Кухня спільна, велика. Саме туди, після важких по..гів, Аля, яка виросла в міських умовах, привезла синочка.
І тут, абсолютно несподівано, Віктора відправили у відрядження. Надовго.
Він поїхав, а Аля, ще не оговтавшись, залишилася сама з малюком на руках, практично без зв’язку з чоловіком. Добре хоч частину його зарплати можна було отримати в бухгалтерії.
Алька соромилася звертатися по допомогу, вона від народження була впертою. Їй здавалося, що вона сама впорається з усіма труднощами.
Була зима. Щоб сходити по воду чи продукти, доводилося відгрібати сніг самостійно. Відра з крижаною водою для Алі були занадто важкими.
До того ж… таргани. Їх не було в кімнаті, але на кухні, де вона тимчасово опинилася сама, вони бігали зграями.
Алька, у якої вже закінчувалося молоко, рішуче виходила на кухню і з криками:
– Ой! … Ай! Мамочко! – варила синочку кашу.
А потім бігла в кімнату і замикалася там. Сиділа на ліжку і ридала.
Потім брала себе в руки. Вона була впевнена, що подолає й ці труднощі.
Але здоров’я погіршувалося. У Дениса теж. Йому не підходила суміш, яку привозили їй з районного центру, а з її молоком взагалі біда. Аля почала усвідомлювати – вона не справляється. Уже не було сил і бажання готувати собі, навалилася депресія, дитина дратувала.
Вона написала Віктору, просила, щоб він відвіз її додому до матері. Але його ніяк не відпускали. А самій з немовлям вирушати в таку далеку подорож було страшно.
Мама Алі не могла приїхати й допомогти дочці. У неї був син — школяр, брат Алі, і, звісно, робота. Вона не була пенсіонеркою.
Віктор знайшов вихід — зателефонував батькам.
Рано вранці, коли Аля лежала в ліжку вся червона з високою температурою, вона почула хрускіт снігу за порогом. Хтось розчищав двері.
– Оце так! Нарешті знайшлися помічники, – подумала Аля.
Вставати й дякувати не було сил, вона не спала вночі: Дениска мучився з животиком, не було нормальних сумішей. Годувала вже й манкою, й молоком.
Але в двері постукали.
Аля докотилася до дверей і на порозі побачила… Марію Федорівну.
– Ну, привіт, донечко! Ось я вас і знайшла!
А знайти їх було не так просто. Вона шукала невістку з онуком кілька годин.
Свекруха, хоч і була після довгої важкої дороги, але досвідченим поглядом сільської жінки і просто мудрої людини відразу оцінила ситуацію.
Вона міцно обійняла невістку, потім доторкнулася до її чола і кудись пішла. Алька вже погано мислила, температура підскочила.
Через пару годин Аля вже була в лікарні – мастит. Денис залишився з бабусею.
Через тиждень, коли Алю вилікували і привезли додому, вона не впізнала кімнату. Тут був новий бак, наповнений водою, нова електропічка, чистота і затишок, великі запаси продуктів і, головне, — хороші суміші для Дениса.
На кухні не було тарганів, свекруха їх винищила. А Дениска був рум’яний від тепла печі, загорнутий у білосніжні пелюшки і спокійний.
Вранці крізь сон Алька чула, як свекруха сходила по воду, як забрала у неї Дениску, що плакав, і понесла на кухню.
А коли, близько десятої, Алька остаточно прокинулася – на неї чекали теплі, загорнуті в рушник і вовняну кофту сирники, усміхнений син і задоволена, трохи втомлена свекруха. Вона доварювала борщ.
– Маріє Федорівно, як же це добре! – присідаючи до сирників, сказала Алька! – Як же нам добре з Вами! Ідіть – поспіть, я доварю.
Лише до літа приїхав Віктор. А всю весну Марія Федорівна з Алею та Денискою жили втрьох.
Вони багато розмовляли. Аля, затамувавши подих, слухала розповіді свекрухи про її нелегке життя.
Вони спали на одному ліжку і по черзі доглядали за Денискою, засадили невеликий город біля будинку. Коли стало тепліше, вони виїжджали за покупками, а потім гуляли в парку.
Обидві вони переживали за Віктора і чекали на нього.
І Аля вже не уявляла себе без цієї жінки. З нею було тепло і затишно, з нею було легко і надійно. Вона знала все. Будь-яка побутова проблема вирішувалася.
– Дивіться, ой! У нас кут тече. Прокляті дощі!
А свекруха, оцінивши ситуацію:
– Не лай дощі. Вони землю напувають, наш город поливають. А руберойд і клей я завтра куплю. Підтікає там, я знаю де.
І проблема швидко вирішувалася.
– Ох! Дайте, я Вас обійму, – вигукнула Алька, притискаючи до себе цю лагідну жінку.
Свекруха вмовила й налаштувала Алю на відвідування громадської лазні. До цього Алька соромилася. Вдома вона нагрівала каструлі й обмивалася над тазиком. Тепер же, у день лазні, вони дружно парилися в лазні, а Дениска спав під наглядом банщиці.
Марія Федорівна знаходила спільну мову з усіма, вміла домовитися, похвалити, і зрештою її вже поважали й сусідки.
– Спи, спи, донечко! – шепотіла свекруха, прокидаючись дуже рано, щоб розпочати свою неоціненну допомогу.
– Дякую тобі, мамо! – прошепотіла Алька крізь сон і посміхнулася своїм думкам.
А мама-теща, тримаючи Дениску на руках і тихо зачиняючи двері, посміхнулася.
Ні, не заради цього титулу «мама» вона тут, залишилася б і Марією Федорівною чудово, здається, і не важливо все це, поверхнево. Але було так приємно, що довелося змахнути легку сльозу щастя.
А Алька не відразу заснула, лежала і думала: ось так ми в юності будуємо уявлення про майбутнє, а життя – воно бере своє.
Не завжди треба слідувати своїм принципам, і не все в нашому житті можна вимірювати чужими прикладами. Вимірювати треба серцем.
– Дякую, люба мамо, – прошепотіли губи, і Алька занурилася в сон.
