“Я дачний будиночок подарувала синові. Сама подумай, у нього сім’я, скоро дитина буде. А ти й так розумна. Зможеш у житті влаштуватися”.
Записку з такими словами Ганна знайшла на паркані. Тоді, коли намагалася відкрити замок. Ось тільки її ключ до замка не підійшов. І вона почала думати, у чому справа. Записка від мачухи, згорнута в трубочку, випала із замка…
– Ну і ну… – пробурмотіла Ганна, дивлячись на будинок через огорожу. У цей будиночок Ганна вклала багато коштів. Провела туди воду, впорядкувала туалет і навіть купила невеличкий зруб під лазню. Саме його і привезли, щоб зібрати на ділянці.
Ось тільки замок не пустив. Та й бажання ставити на “чужу” ділянку свій зруб у Ганни тепер не було.
– Ну що, господине? Не знайшли ключі? – запитав робітник.
– Ні. Буду вирішувати з начальством. – Вона швидко зв’язалася з фірмою і домовилася, що зруб повернеться на виробництво. Зрозуміло, за зберігання і доставку Ганні довелося заплатити, але ця вартість була, вочевидь, меншою, ніж ціна самого зрубу.
Повернувшись додому, Ганна насамперед зателефонувала знайомому юристу й описала ситуацію.
– Кому належить дачний будиночок? – запитав він.
– За паперами – моєму батькові. Я доглядала за ним кілька місяців перед його відходом.
– Він залишив заповіт?
– Ні. Не встиг.
– І тепер його дружина, яка кинула хворого чоловіка на вас, претендує на майно?
– Не просто претендує. Не минуло й 9 днів, як вона привласнила майно батька собі. Я взагалі не дізналася б, якби на дачу не привезли зруб. Я замовила цей зруб ще за життя батька. Ми з татом мріяли, що він одужає і буде в цю лазню паритися ходити! – Ганна не стримала сліз.
– Батько пішов з життя, ви оплатили його помини, спадкову справу не відкрили, а мачуха вже вважає майно своїм?
– Так. Я просто не встигла сходити до нотаріуса. Мені було не до цього.
– Розумію.
– Мачуха хоче забрати все собі. Вона вважає, що якщо я вже повнолітня, то мені нічого не треба.
– Якщо все з того, що ви сказали мені правда, то ви маєте право на частку в майні.
– Значить, будинок не стане моїм повністю?
– Тільки якщо мачуха відмовиться від своєї частки. Але при цьому і вона не зможе претендувати на повну вартість будинку. Тільки на частку. Ви з нею обидві спадкоємиці першої черги, якщо вона була його законною дружиною.
– Так. Вони були розписані. У неї ще син є.
– Але він не є вашим кровним братом?
– Ні. Він від першого чоловіка. Уже дорослий.
– Треба розбиратися. Спробуйте поговорити з мачухою. Умовити продати будинок і розділити гроші. Якщо вона не погодиться, то готуйтеся до суду. Але спочатку вам треба відкрити спадкову справу. Без цього не вийде продати будинок.
Ганна подякувала юристу і лягла на диван. Страшенно боліла голова.
І чому вона посоромилася наполягти на заповіті? Потрібно було попросити батька, адже він неодноразово говорив, що будиночок дістанеться їй. Невже він не розумів, що тітка Наталя вирішить привласнити собі це майно?..
Ганна випила ліки від головного болю і вирішила поспати. Їй потрібно було відпочити. Але поспати не вдалося. У двері подзвонили.
– Ви хто?! – Ганна відчинила двері. На порозі опинилася жінка в діловому костюмі.
– Я рієлторка. Прийшла на огляд квартири.
– Квартира не продається.
– А Наталя Іванівна сказала, що…
– Мені начхати, що сказала Наталія Іванівна! Це квартира мого батька, а не її!
– Вона спадкоємиця і має право продати або здати її.
– Я! Я спадкоємиця, а не вона! Я тут живу! Ідіть, поки я не викликала поліцію!
Ганна зачинила двері й притулилася головою до стіни. Вона не вірила в те, що відбувається. Не хотіла вірити. Потрібна була ще одна консультація.
– Ваша мачуха має право на частку у квартирі, – відповів онлайн-юрист, коли Ганна написала своє запитання на форумі.
– Але ця квартира була куплена до шлюбу мого батька з нею! – Ганна схопилася за голову.
– Неважливо. Мова про розлучення. От якби ваш тато був розумнішим і розлучився з жінкою, яка за ним не доглядала… І якби він залишив заповіт на свою дочку, тобто на вас… Тоді ви були б одноосібною власницею. А тепер доведеться ділити. Усе ділити. Утім, зазначу, що й виселяти вас вона не має права. На вашому місці я б викупив частку в мачухи.
– У мене немає грошей на це.
– Домовтеся на обмін: ви відмовляєтеся від частки на дачі з доплатою, а вона від частки у квартирі.
Ганна важко зітхнула. На неї чекала нелегка розмова з Наталією Іванівною.
Телефонувати не хотілося, і Ганна вирішила поїхати “в гості”.
Двері відчинив зведений брат, Олег.
– О! Які люди! Ти чого прийшла? – запитав він.
– До твоєї матері. Розмова є.
– Якщо щодо спадщини, то навіть не мрій! – прошипів Олег. – У нас із Ритою скоро поповнення, нам машина і хата потрібна. Дачу продамо і купимо “колеса”, а квартиру батька продамо, купимо собі житло. Ми з матусею вже все продумали. Щоб не гаяти часу, виставили на продаж усе.
– Не маєте права!
– Це чому?!
– Тому що, крім твоєї матусі, є ще я!
– Ганно? Ти чого на порозі стоїш? Олеже, пусти гостю до нас. – У передпокій вийшла Наталія Іванівна.
Ганна хотіла сказати “вітаю”, але язик не повернувся.
Тому вона мовчки пройшла до кімнати.
– Як ти, люба? – мачуха зобразила удавану турботу.
– Намагаюся кріпитися. А як ви? Тато мій ночами не сниться?
– Сниться. – Наталя Іванівна змахнула “видавлену” сльозу.
– Сподіваюся, що в кошмарах. Тому що так поводитися не можна! – не витримала Ганна.
– Доню, чому ти зі мною так грубо?! Я хотіла по-людськи, але бачу, що ти не варта доброго ставлення.
– А ви не гідні навіть частки в майні батька. – Судячи з настрою мачухи й Олега, який стояв зі злим обличчям, Ганна зрозуміла, що даремно витратила час.
– Нічого ділити ми не будемо. Заберемо все. Залишишся з лямкою від трико свого недолугого татуся. – Сказала Наталія Іванівна.
– Дізнаємося в суді.
Минуло півроку. Це був важкий час для Ганни. Вона збирала на послуги адвоката і ходила до психолога. Тішило одне: поки в права спадкування ніхто не вступив, Ганну не мали права виселити. “Добросердечна” Наталя Іванівна хотіла було поміняти замки, але Ганні вчасно зателефонувала сусідка і викликала поліцію. План мачухи не вдався.
За цей час Ганна набула кілька, не за віком ранніх, сивих волосин. Вона навіть була змушена поміняти сімку – найбільше напружували дзвінки з різних номерів “з продажу квартири”.
Коли настав день суду, Ганна так хвилювалася, що ледь не зомліла.
– Не турбуйтеся. Я зроблю все, що можу, – заспокоїв адвокат.Утім, мачуха теж не бездіяла. Вона якимось чином зібрала довідки про недієздатність сина і про те, що була утриманкою хворого чоловіка.
Ганна, зі свого боку, навела докази про те, що оплачувала лікування батька, ремонт у дачному будиночку і комунальні платежі за квартиру.
Після довгих розглядів суд усе-таки ухвалив рішення про розподіл майна, хоча всі дуже співчували Ганні.
Того ж вечора, коли Ганна йшла додому, щоб обміркувати подальші дії, на неї напали.
На щастя, сусід, який гуляв із собакою, виявився тренером з боксу і зумів не тільки знешкодити злочинця, а й відвезти в поліцію. Там злочинець і виклав усе.
– Мене найняли, щоб залякати її. Я взагалі не знаю потерпілу, – сказав нападник. Виявилося, що він дуже молодий і щойно приїхав у їхнє місто. Промишляв дрібними крадіжками і вів асоціальний спосіб життя.
– Хто вас найняв?
– Не знаю…
Шляхом довгих переговорів вдалося з’ясувати, звідки “ноги ростуть”. Як і припускала Ганна, до справи були причетні її “родичі”: зведений брат Олег і його дружина, які не придумали нічого кращого, ніж налякати спадкоємицю.
Ганна подала апеляцію і прикріпила до справи записи з камер під’їзду, свідчення сусідів і свідків нападу. Крім того, вона показала роздруківки дзвінків і довела махінації рідні з майном ще до суду – зміну замків, візити покупців і ріелторів.Спеціально для сайту Stories
У підсумку вона подала до суду на мачуху і брата, щоб відшкодувати моральну шкоду, і за допомогою хорошого адвоката у неї вийшло повернути справу на свій бік.
Щоб уникнути кримінального покарання, опоненти пішли на угоду: відмовилися від майна на користь Ганни.
Тепер вона стала повноправною власницею дачного будинку і квартири, яку все-таки продала, щоб “рідня” не знала її нової адреси і ніяк не змогла нашкодити.
Утім, вона взагалі більше не хвилювалася за своє життя і здоров’я – той самий сусід із собакою став її другом. Він допомагав з переїздом, потім допоміг з облаштуванням лазні, зруб для якої нарешті привезли на своє законне місце, а пізніше і зовсім їхні стосунки перейшли на новий рівень, і Ганна сказала йому не тільки “дякую”, а й заповітне “так”.Спеціально для сайту Stories
З мачухою і зведеним братом вона більше не спілкувалася.
А через два роки Ганна дізналася, що мачуха захворіла. Наталя Іванівна через спільних знайомих просила зв’язатися з Ганною, благала, щоб та приїхала і допомогла їй у важкій ситуації. Син, як виявилося, від неї відмовився. Утім, Ганна теж не збиралася з нею возитися. Мачуха залишилася сама. Такий ось бумеранг.
