Одружився я ще в інституті, за великого кохання. Дружина подарувала мені двох чудових дітлахів, за що я завжди буду їй вдячний. Перші роки вважав, що мені дуже пощастило.
Дружина сиділа в декреті, вдома була чистота і порядок, завжди смачна їжа та випрасовані сорочки. Я вважав мій шлюб ідеальним, прагнув не помічати того, що з дружиною майже немає спільних інтересів.
В нас всі розмови зводилися до дітей і побуту, вважав, що так має бути, адже ми вже сім’я, не до сентиментів. Жили ми так зі змінним успіхом 12 років. Останні два роки сповнилися сварками та взаємними докорами.
Зрештою, ми приходили до висновку, що намагатимемося підлаштуватися під вимоги один одного. Про розлучення навіть не думав, бо дуже люблю дітей, а з дружиною хотів бути хоч би друзями.
Про те, що люблю або не люблю її, я не замислювався, вважав, що раз одружився, то живи. Якось я поїхав у відрядження. Увечері в готелі із заміжньою колегою ми розмовляли про життя.
Кінець розмови був трохи несподіваним для нас… Зустрічі стали регулярними, я зрозумів, як багато спільного у мене з цією людиною, що спілкування не обов’язково має зводитися до побуту.
Розлучатися не хотів, але відмовитися від такого маленького щастя для себе я не мав сили. Дивно, але атмосфера і в сім’ї стала кращою, я перестав пред’являти дружині претензії.
Вона начебто теж заспокоїлася, але наші долі, як і раніше, об’єднували тільки діти. З колегою ми незабаром розійшлися – вона з чоловіком переїхала в інше місто, та й особливого кохання у нас з нею не трапилося.
Але цей випадок показав мені, що те, що в мене відбувається із дружиною, — це не нормально. Ніколи, навіть у найкращі періоди, з дружиною не було такого порозуміння, як із коханкою.
Після чергової неминучої сварки я просто пішов. Забрав свої речі та собаку, якого дружина ніколи не любила, і пішов на орендовану квартиру. У мене на той час не було іншої жінки, та й не хотілося пригод.
Дружина казала, що я ще приповзу і проситимуся назад. Коли я не захотів приповзати, почала ридати, говорити про кохання, дітей, 12 прожитих разом роки. Але я вирішив, що гідний щастя і готовий його шукати. Минув рік.
Зараз я допомагаю своїм дітям, зустрічаюся з жінкою, з якою відчуваю духовну близькість. Дружина все ще кличе назад. Я так само живу в орендованій квартирі, все майно залишив дітям.
