Я жахлива колишня, і це мене влаштовує. Ніколи не розуміла людей, які після розриву з коханим намагаються налагодити дружні стосунки з ним. Як на мене, суботні посиденьки з кавою та розмови про життя із колишнім – знущання
Мені ніколи не хотілося стежити за життям колишнього в соцмережах або вести задушевні телефонні розмови про те, які плани він будує на майбутнє зі своєю новою пасією.
Ніколи не тягнуло читати повідомлення з тим, хто після тисячі повідомлень із текстом «я кохаю тебе» просто взяв та відмовився від цих слів. Коли я пориваю з людиною, то волію спалювати всі мости.
Видаляти фото, позбуватися подарунків, навіть переривати контакти із спільними знайомими, якщо вони не мої близькі друзі. Загалом, роблю все, що й запальні панянки з підліткових серіалів.
Як не дивно, це мені допомагає. Я багато думала, чому так гостро реагую на розрив. І дійшла висновку, що в усьому винна моя зайва зацикленість на партнері. Тобто я завжди намагаюся врятувати стосунки до останнього.
У більшості випадків іншій людині це не потрібно. Намагаюся докопатися до суті проблеми, налагодити діалог, розібратися у почуттях тощо. І все це сильно вимотує. Врешті-решт руки опускаються і мені більше нічого не хочеться.
Тому, коли стосунки закінчуються, я запросто відпускаю людину. Надто вже багато внутрішнього ресурсу я на нього витратила. Іноді я думаю, що мені хотілося б якось поміняти свою модель поведінки.
Можливо, варто було б трохи менше намагатися налагодити зв’язок із партнером, який у цьому не зацікавлений, і тоді розставання з ним не здавалося б мені такою трагедією?
Можливо, якось у мене і вийде залишитися другом для того, з ким до розриву нас пов’язувало щось більше? Хто знає… А поки що я наслідуватиму перевірений план — заїдати сум улюбленими солодощами перед телевізором і відновлювати внутрішні сили. А як ви переживаєте такі моменти?
