– Вероніка з дому втекла! – голос Світлани тремтів у ночі. – Шукаємо вже п’яту годину. Зроби що-небудь, ти ж батько!
Ох, як хотілося нагадати колишній, що останні кілька років нікого його статус не хвилював. Тільки гроші їм подавай, зустрічі – зовсім не потрібні. Що варто скривдженій матері налаштувати дитину проти батька? Правильно, нічого не варто.
Вероніка, найімовірніше, не знала до пуття, з якої причини сім’я розвалилася. Їй ледь виповнилося п’ять років, коли тато “раптом” пішов від мами. Навряд чи Світлана пояснила те, що відбувається, інакше. Маленька зовсім донька, підросте – все зрозуміє.
Але все це було неважливо, коли Вероніка опинилася в небезпеці…
З’ясувавши, що всі екстрені служби колишня вже обдзвонила з нульовим результатом, Сергій рвонув машиною в рідне місто – від обласного центру 200 кілометрів. Усю дорогу він згадував історію свого минулого щастя.
Короткого щастя, як виявилося. Чи – примарного?
Іноді Сергій думав, що весь його перший шлюб будувався на самообмані. А обманювався саме він, закоханий по вуха, вірний усім серцем дружині й відданий родині.
… Вони зі Світланою зійшлися швидко. Познайомилися на роботі. Взаємний потяг, ідеальне взаєморозуміння, спільні цінності. Усе легко почалося і красиво тривало.
Ще до весілля обговорили, що хочуть перебратися в обласний центр зі свого маленького містечка – там можливостей більше, освіта для дітей краща.
Добре мати зрозумілу й відчутну мрію, до якої можна рухатися спільно, – радів Сергій.
Одружилися. Батьки з обох сторін розстаралися – подарували на весілля квартиру. Діти-то єдині, все вже було підготовлено для їхнього щастя.
Молоді, згідно зі своєю мрією, тут же почали збирати на квартиру в обласному центрі. Працював молодий чоловік за двох, щоб кохана ні в чому не мала потреби, а коли з’явилася донечка – то й за трьох.
Висока відповідальність, регулярні відрядження, складні проекти. У декреті Свєта чоловікові жодного разу не дорікнула:
– Нічого, ми з Веронічкою чекатимемо на нашого татуся, поки він заробляє для нас грошики.
Яка адекватна жінка мені зустрілася – дякував долі Сергій. Завжди з посмішкою, смачна вечеря, дитина доглянута, зі свекрухою ладнає. Обидві бабусі раді допомогти з онукою.
Усе змінилося, коли Світлана вийшла на роботу. Вона поверталася додому роздратованою, стала третирувати всіх за безлад, пред’являти чоловікові претензії:
– Коли я сиділа вдома, я все встигала, а тепер – ні. Поки ти їздиш туди-сюди, все на мені. Думаєш, легко і працювати, і за дитиною доглядати? За фактом, ти вдома тільки спиш і їси.
Сергій не сперечався. Пропонував згадати заради чого він так багато працює. Пропонував навіть Світлані звільнитися, щоб побути з донькою вдома до школи. Хоча вважав, що Свєта свої труднощі перебільшує.
Вероніка в садок ходила із задоволенням, рідко хворіла, Світлані, як і раніше, активно допомагали обидві бабусі.
А він хотів купити житло у великому місті якнайшвидше, до того, як дочка піде в перший клас….
Той день Сергій пам’ятав майже по хвилинах.
Він поїхав на зустріч із забудовником – подивитися квартиру. Йому пропонували суттєву знижку при укладанні угоди до кінця місяця.
Сергієві все подобалося, але він старанно вдавав сумнів, походжаючи двома порожніми кімнатами. Прекрасний вид із вікна, простора кухня, комора – тараторив агент. Сергій же кидав скептичні погляди і виніс вердикт:
– Час ще є, з дружиною треба порадитися.
Двісті кілометрів трасою здавалися Сергію нескінченними, хоча зазвичай цей шлях пролітав непомітно. Але так хотілося скоріше дістатися додому, потішити Світлану гарними новинами. Він не говорив дружині, що грошей уже накопичив на двокімнатну квартиру. Хотів зробити сюрприз.
Додому влетів радісний, підхопив на руки Вероніку, хотів було обійняти дружину, але натрапив на її колючий погляд:
– Треба поговорити.
Ця розмова розділила життя Сергія на до і після.
Він дізнався, що абсолютно закинув сім’ю і не буває вдома. Донька скоро перестане його впізнавати, а його дружина забула, що таке романтика. Словом, молодій і красивій жінці жити так абсолютно неможливо. При цьому Сергій сам винен у тому, що Світлана від нього йде. А головне: як порядний чоловік він має залишити їм із Веронікою квартиру.
Того ж вечора Сергій поїхав до батьків.
Хоч би як він злився на дружину, у нього й думки не виникало про те, щоб залишити дитину без житла.
Незабаром він дізнався, що Світлана завела роман ще в декреті. Приховувати стосунки нескладно, коли чоловік більшу частину місяця проводить поза домом. Напевно, так би тривало і далі, але Світлана дізналася, що чекає дитину.
Новини Сергія підкосили. Кілька тижнів він буквально не розумів, що відбувається. Просто вставав вранці і вирушав на роботу, відключаючи почуття. А дружина тим часом старанно готувалася до розлучення.
Тільки в суді Сергій усвідомив масштаби катастрофи.
Жінка, яку він кохав більше за життя, не просто кілька років цинічно його обманювала, вона готувалася від нього піти, отримавши максимум вигоди.
Претендувала вона і на накопичені гроші. Але Сергій більшу їх частину зберігав на рахунках матері – врятувала звичка довіряти великі суми рідній людині. Тож накопичення цілком виходило зберегти за собою. Це озлобило Світлану, і вона домоглася одноосібної опіки над дитиною.
Після розлучення Сергій вирішив поїхати з міста. Замість тієї прекрасної двокімнатної купив собі невелику однокімнатну квартиру. А різницю в ціні вклав в іпотеку на маленьку студію, щоб подарувати її в майбутньому доньці.
Утім, стосунки з Веронікою досить швидко розладналися.
Дівчинка неохоче розмовляла з татом телефоном, а коли той приїжджав, відмовлялася його бачити, не хотіла йти гуляти з ним, чим ранила до глибини душі.
Можна було тільки здогадуватися, що колишня дружина розповідала про нього доньці.
Років зо два Сергій цурався жінок, потім ще років три заводив тільки короткі інтрижки.
Але одного разу в улюбленому кафе…
Вони з приятелем обідали, коли до них підійшла дівчинка років семи:
– Дядечки, а де ваші дружини?
Чоловіки, розсміялися, і Сергій відповів:
– Ми на роботі, і в мене взагалі-то немає дружини.
– Ви тоді моїй мамі квіти подаруйте. А то вона тітці Маші цілу годину розповідає, як їй одній важко.
Безпосередня дівчинка тихенько вказала на свою маму і пішла на місце, а Сергій не втримався і побіг за квітами – поруч був квітковий кіоск.
Так вони познайомилися з Галею. А через рік вони одружилися. І після цього Світлану немов підмінили.
Вона стала постійно телефонувати, влаштовувала сварки з будь-якого приводу. Вероніка ж зовсім перестала спілкуватися з батьком, хоча Сергій, як і раніше, намагався налагодити стосунки.
… Цей нічний дзвінок – донька втекла з дому – добряче його налякав. Примчавшись у рідне місто, він підняв на ноги всіх знайомих. Разом із колишньою вони провели безсонну ніч.
Коли Світлані зателефонували з поліції, її обличчя перекосило від злості:
– Її затримали, коли вона намагалася вкрасти в магазині палицю ковбаси.
– Скажи, що я зараз приїду за нею.
Уже дорогою в поліцію він вирішив, що не буде доньку сварити. Намагатиметься бути на її боці, як би не було складно.
На колючий погляд Вероніки він усміхнувся:
– Розповідай, що трапилося?
– Тебе ніхто не просив мене виручати, – огризнулася вона.
– А мені твого дозволу не потрібно, я твій батько.
– Та ти що! – засміялася Вероніка. – Згадав! І десяти років не минуло!
– Ніколи не забував.
– Та що ти брешеш? Нікому я не потрібна. Удома всім заважаю, тільки з Костиком своїм мати носиться, ти в інше місто поїхав. Гроші собі залишив, які ви на квартиру збирали. А тепер у тебе нова сім’я, скоро ще дитина буде, все їй й дістанеться.
– Це мама так каже? – здивувався Сергій. – Мабуть, у неї свої причини. Поїхали до мене в гості? Із дружиною познайомлю, вона в мене чудова.
– Мати не дозволить.
– А ми й питати не будемо. Звідти зателефонуємо.
Написавши потайки смс колишній, він повіз Вероніку обідати. А потім – у своє місто, де одразу привів Вероніку у квартиру-студію, яку купив після розлучення:
– Це твоя квартира. Я її здаю зазвичай, мешканець нещодавно з’їхав, – пояснив він доньці. – Приїдеш сюди вчитися – отримаєш ключі.
Вероніка дивилася на нього, не знаючи, що відповісти.
– Можеш жити з нами, якщо хочеш, – продовжив він. – Або хоча б на канікули приїжджати. Галя з Наталкою будуть тільки раді.
Вероніка обійняла батька і в голос розревілася.
– Ну що ти, донечко, – Сергій і сам мало не плакав. – Ти ж наша улюблена дівчинка. Я дуже тебе люблю, і мама теж.
– А якщо в тебе ще діти з’являться? – схлипнула Вероніка.
– Це нічого не змінить. Ми завжди будемо тебе любити. Щоб не сталося, чуєш?
