Коли нова співробітниця з’явилася в офісі, почалася справді нова епоха. Дівчина, незважаючи на скромне вбрання та непомітний макіяж, випромінювала впевненість і спокій. А її дотепні відповіді місцевим хижачкам були нарівні з бунтом. І це ще не все.
Тетяна почала працювати близько місяця тому. Це була молода жінка до 30 років з миловидною зовнішністю та розумними очима. З першого дня стало очевидно, що їй доведеться непросто.
Дві домінуючі жінки, Ірина та Ганна, з її відділу розпочали з простого зневажливого ставлення до новенької. Але на їх подив, Тетяна ніяк не реагувала на образливі дії. Коли її відкрито послали за бутербродами до крамниці по сусідству, Тетяна спокійно відповіла, що це не входить до її службових обов’язків. З того дня вона стала мішенню №1.
Працьовита менеджер Ольга дуже боялася за новеньку. Вона не раз бачила, як дівчата лише через місяць ховали сльози, що проступали від «душевності» колективу. Ольга зітхнула. Взяти б та й звільнити тих двох курок. Але що вдієш, у них зв’язки. А це набагато важливіше, ніж статистика продуктивності (яка у Ірини та Ганни були далеко не високі).
Про всяк випадок Ольга знайшла Тетяну в загальному чаті і написала їй попередження: нехай одразу поставить пароль на комп’ютер, бо хтось може «випадково» все видалити або перемішати. Тетяна щиро подякувала Ользі того ж дня після роботи.
— Так, я бачила, як одна біля мого ноутбука тинялася, — сказала Тетяна. – Дякую за попередження.
— Облиш, — сором’язливо махнула рукою Ольга. – Як тобі взагалі робота?
– Дуже цікаво! Я б тут ще сиділа, але вдома теж треба бувати.
– Будь обережна. Я маю на увазі Іру та Аню. У це важко повірити, але тут гірше, ніж у молодшій школі.
Тетяна посміхнулася. Ось він, цей спокій.
— Виходить, доведеться згадати молодість.
Терпінню Тетяни позаздрили б багато хто. Адже кожні кілька днів із нею відбувалися різні неприємні ситуації. То мишка від комп’ютера кудись пропаде, то на сидінні з’явиться щось солодке та липке. Тетяна ніби сміялася з цього, але явно цього не показувала. А одного разу на неї “випадково” вилили склянку з вишневим соком.
— У неї може іншої блузки і немає, — посміювалася Іра біля туалету, коли Тетяна проходила поряд. – Ой, вибач. Ми тебе не помітили.
— Не вибачайся, — відповіла Тетяна. — Я завжди знала, що тут нерівно дихають до мого гардеробу. Вже чули про майбутній корпоратив?
— Так, і я буду там неперевершена, — гордо відповіла Іра. — Дмитро Іванович точно оцінить.
Тетяна придушила смішок.
– Наш начальник? А якщо він уже зайнятий?
— Значить, звільниться! Іди куди йшла!
Знущання не припинялися, а Тетяна продовжувала працювати. Вони з Ольгою стали справжніми подругами. А більше дружити і не було з ким. Половина колективу не любила Тетяну. Друга просто не помічала того, що відбувається. Звісно, їй було важко. Але на корпоративі все має змінитись, коли вони з Дмитром Івановичем нарешті офіційно зустрінуться.
Настав день корпоративу. У залі зібрався весь вбраний колектив. Особливо яскраво була одягнена Ірина. Вона майже не приховувала своїх намірів зачепити увагу начальника. Адже він був досить молодим, красивим і успішним. І ось під звуки оплесків статний чоловік у чорному костюмі вийшов до своїх співробітників.
— Дорогі мої, всім вам добре відомо, що, крім вас, у мене є ще кілька фірм. На жаль, у мене немає можливості ретельно приглядати за всіма відразу. Тому, на щастя, у мене є людина, яка стане вашим безпосереднім начальником і вашим найкращим другом. Прошу любити і шанувати, моя дружина, Тетяна Олександрівна.
Усі ахнули від несподіванки. Справді, поруч із Дмитром Івановичем стояла новенька. На ній була дорога вечірня сукня, а не шиї красувалося дороге кольє. Ольга засміялася і мало не почала стрибати на місці від захоплення. Іра, здається, позеленіла, а всі інші вдавали, що так і має бути.
Новий рік розпочався з незначних скорочень. І справа була навіть не у відношені до Тетяни, а в працездатності. Адже Ірина та її подруги працювали абияк і приносили мало користі фірмі, витрачаючи час на пустощі. Тетяна виявилася чудовим начальником. І вперше за довгий час в офісі стало приємно працювати.
