Того ранку чоловік проспав і тому забув узяти телефон із собою у ванну. Підскочив як ошпарений, сказав, що у них нарада вранці, і попросив зробити йому бутерброд, поки він швидко прийме душ.
Однією рукою Марія різала слизький бік докторської ковбаси, іншою намагалася вивудити з сповіщень, що скупчилися за ніч, хоч якусь інформацію – телефон був запоролений, як казав Олексій, на той випадок, якщо вкрадуть.
Якби це було так, він би не набирав код, відвернувши телефон від Марії, і не опускав би його донизу екраном, коли вони вечеряли.
У сповіщеннях не було нічого кримінального: виписка за кредитною карткою, сповіщення про доставку замовлення, пропозиція про оновлення та рекламні листи в електронній пошті. Марія вже встигла обізвати себе параноїдальною дурепою, коли прийшло повідомлення в соц мережі:
“Ти ще не виїхав?”.
Безневинне, по суті, повідомлення, від якоїсь Вероніки. Марія кинула ковбасу, знайшла цю Вероніку в соц мережі зі свого телефону, вивчила профіль, піддала ретельному аналізу фотографії. Красива, іронічна, трошки вульгарна, але Олексію завжди такі подобалися.”Не накручуй себе, у них нічого немає” – сказала собі Марія і прибрала телефон.
Бутерброд за сніданком був жахливо несмачним, ковбаса – немов картон жуєш. Захотілося навіть викинути ковбасу, але голодне дитинство не дозволяло такого зробити. От якби в них був собака…
– Олексію, – протягнула вона. – Давай заведемо собаку?
Він відхлебнув великий ковток кави, закашлявся.
– Марію, ну ти знову? Ми ж сто разів це вже обговорювали! Хто буде з ним гуляти? Я не можу, у мене робота!
– У тебе вічно робота, – образилася Марія.
– А в тебе ніби ні, – парирував чоловік. – Це ти, а не я щомісяця у відрядження мотаєшся!
– Давай я звільнюся.
– Щоб із собакою гуляти? Ти з глузду з
‘їхала…
Дивно, але інтонації в нього були точнісінько як у мами, та теж завжди так говорила: “Марусю, ти збожеволіла! Який архітектурний, у тебе ж трійка з геометрії! І взагалі, що за професія така – дизайнер? Підеш до тітки Люсі, економісти в нашій країні завжди потрібні будуть”.
– Я можу іншу роботу знайти, – промовила Марія, але він її вже не слухав – натягував піджак, бризкався туалетною водою, яку йому подарували на новий рік на роботі. Цікаво, всім дарують на роботі парфуми, чи це її чоловік такий особливий?
– Усе, я побіг.
Він звично чмокнув її в щоку, схопив портфель і грюкнув дверима. Марія допила остиглу каву, скривилася – вона теж сьогодні була абсолютно несмачною. Уклала волосся і пішла на автобус.
Вітер тут же розметав ретельно укладене волосся, у повітрі пахло бузком і мокрою травою. Сонце сліпило так, що Марія хотіла повернутися за окулярами, але передумала.
Погожий ранок мав би тішити її і викликати посмішку, як у інших перехожих, що поспішають у своїх справах, але на душі було важко і нудно. На роботу йти не хотілося, додому повертатися не хотілося, взагалі нічого не хотілося, і від цього в очах щипало. Чи від сонця, Марія не знала.
Раптом поруч закричали. Марія зробила крок уперед і завмерла: на дорозі поперек пішохідного переходу зупинилася машина, а за кілька метрів у незручній позі лежала жінка.
Світле довге волосся, таке саме, як у Марії, поруч сумка, з якої викотилися помада і круглий гребінець. Марія ніяк не могла відірвати очей від цієї помади, під якою збиралася темна калюжка, і думати про те, що це, Марії зовсім не хотілося.
На роботі її довго відпоювали солодким чаєм, але зуби в неї все одно стукали по стінці кухля.
– Уявляєте, раз – і все, – повторювала Марія. – Адже вона ще вранці щось планувала, губи помадою нафарбувала, а потім ця машина і…
Вона не могла пояснити, чому ця подія так сильно налякала її. Було шалено шкода молоду жінку, хоча Марія її зовсім не знала.
– Може, вона погана була, – немов прочитавши її думки, висловилася Тетяна. – Коханка, яка чоловіків відводить, або, наприклад, колектор? Мені одна така надзвонює. Я їй кажу – не живу я з ним давно вже, самі шукайте, а вона не вірить. Ну, за паперами ми ж ще не розлучилися. Чоловік мій колишній, Борис, кредитів набрав і не віддає…
Розмова перейшла на невірних чоловіків і ставки за кредитами, і Марія непомітно вийшла з кабінету. Вона не знала, куди йти, але знала, що більше не може слухати ці порожні розмови. Набрала номер чоловіка, і, плутаючись і ковтаючи сльози, розповіла йому про світловолосу жінку.
– У мене, взагалі-то, нарада, – нагадав він.
– Ти не розумієш – на її місці могла бути я! – сказала Марія і розплакалася ще сильніше.
Ось про що вона весь час думала – що, вийди вона на п’ять хвилин раніше, це вона б переходила дорогу в той самий момент, коли водій, який поспішав, гнав, втупившись у свій мобільний телефон…
Олексій зітхнув.
– Ну, хочеш, я буду відвозити тебе на роботу вранці.
Наче справа була в цьому.
– Гаразд, бувай, – буркнула Марія і поклала слухавку.
Повертатися до занудної бесіди про чоловіків і кредити не хотілося. Працювати сил не було. Вона звернула до балкона – зазвичай там курили, але зараз їй пощастило, тільки охоронець Геннадій спирався на цегляну стіну.
– Тобі собака не потрібен? – запитав він, ліниво кивнувши, замість привітання.
– Собака?
– Ну так. Сусід мій поїхав, а собаку залишив – шкода на вулицю його, породистий. Бігль, чула таку?
Марія чула. Усі породи собак вона знала напам’ять.
– І що – ніхто не може забрати?
– Ні, – підтвердив Геннадій. – Живе в мене поки що. Але в мене кіт, він чужинців не любить, весь ніс йому вже роздер.
Рішення прийшло якось одразу, у Марії аж дух захопило від власної сміливості. За півгодини у начальника лежала заява про звільнення. А ввечері вона разом із Геннадієм поїхала на околицю міста, не попередивши чоловіка і не думаючи про наслідки.
Собаку звали Шеррі. Ніс у неї, і справді, був роздертий. Марія обережно підійшла і простягнула руку. Шеррі обнюхала її і лизнула.
– Дивись-но, ти їй сподобалася! – з ентузіазмом вимовив Геннадій.
На радощах він погодився відвезти Марію додому на своїй машині, навантаживши її мішком собачого корму, сумкою з іграшками і волохатим килимком, пропахлим псиною.
Зупинившись біля під’їзду, він галантно побіг відчиняти їй двері. І саме в цей момент з-за рогу виїхала машина чоловіка. Взагалі-то, він давно мав бути вдома, але останнім часом вічно затримувався.
Вискочив із машини він ще оперативніше, ніж Геннадій. Довелося терміново пояснювати, що він всього-на-всього привіз Шеррі. На доказ Марія продемонструвала собаку. Олексій раптово розсміявся.
– Ти чого? – образилася Марія, уявляючи, як чоловік скаже зараз маминим голосом, що вона навіть до лікаря не може самостійно записатися, який їй собака!
Але Олексій нічого не сказав, лише відчинив дверцята своєї машини і витягнув картонну коробку. Коли він підійшов і простягнув її Марії, серце в неї ледь не зупинилося: всередині, згорнувшись клубочком, лежало волохате цуценя.
– Ось, вирішив порадувати тебе після сьогоднішньої пригоди. Щоб ти уважніше переходила дорогу. Май на увазі, ми відповідаємо за тих, кого приручили.
Марія однією рукою вхопила коробку, іншою спробувала обійняти Олексія.
– Ну, я поїхав, чи що? – ніяково вимовив Геннадій. – Я речі на лавку покладу, ага?
Стало зрозуміло, що він переживає – чи не відправлять тепер бігля назад до нього.
– Так, спасибі, – посміхнулася йому Марія. – За все спасибі.
Олексій подивився на Геннадія не дуже-то доброзичливим поглядом, і той поспішив якнайшвидше звільнитися від собачого приданого .
Шеррі з цікавістю бігала навколо Марії, підстрибуючи і принюхуючись.
– На що я підписався! – закотив очі Олексій, але Марія бачила – він це не серйозно.
– А я заяву про звільнення написала, – сказала вона. – Шукатиму іншу роботу.
Краще вже відразу розквитатися з усіма неприємними темами. Але й тут чоловік її здивував.
– Ну і правильно. А то відрядження ці вічні… Я сумую, між іншим. Тим паче я, ти знаєш, гуляти із собаками не любитель.
Марію так і підмивало запитати, чи любить він вульгарних дівчат на ім’я Вероніка, але вона втрималася. Про це Марія подумає потім.
А зараз їй потрібно розібратися відразу з двома собаками, вирішити, яку роботу шукати, і, може, навіть піти вчитися, наприклад, на курси дизайнерів. Олексій, звісно, закотить очі і стане говорити маминим голосом, що це не професія. Але ж про собаку він теж так говорив…
