– Та спи ти, чого так рано підвівся? — ледве продерши очі, сонним голосом промовила чоловікові Рита.
– Так, поспиш тут. Ти чуєш, що у дворі діється? — невдоволеним голосом промовив Сергій.
– Ні, а що там? — підвівшись на ліктях, здивовано спитала дружина.
– Ну, подивись! — чоловік підійшов до вікна, що виходить на подвір’я їхнього заміського будинку, відсунув щільну штору.
Дружина наслідувала його прикладу, вставши з ліжка. І була дуже здивована з того, що відкрилося її погляду.
На затишній зеленій галявині їхнього доглянутого двору, все сімейство прибувших учора ,вже ближче до вечора, гостей, займалося ранковою руханкою. Робили вони це весело і голосно, ввімкнувши музику в машині і відкривши всі її двері.
– О дають, а! Ну ти подивися на них. І не спиться їм у відпустці. І дітей підняли , — дивувався Сергій. – Бери приклад, дружино. Спортивна сім’я, мама, тато, я…
– Та що я з глузду з’їхала, щоб свого законного вихідного не дати собі поніжитися в ліжку! І потім — у нас з тобою влітку стільки справ у дворі та саду, що жодної зарядки не треба. Це для них, міських, яким зайнятися нічим, такі фізнавантаження потрібні. Тільки незрозуміло, навіщо так рано. Вони своєю музикою всіх сусідів нам перебудять, — журилася Рита.
– Так, гучно, згоден, — відповів Сергій.
– Ти б вийшов до них, сказав би, щоб музику зробили тихіше. Ми ж не в лісі живемо, а в селищі, де довкола теж люди, а тварини.
– Піду скажу, ти маєш рацію.
Сергій неохоче одягнувся і почав спускатися зі спальні донизу.
У цей час Ольга побачила у вікні господиню і радісними криками почала зазивати її приєднатися до них.
– Ритулю, привіт! Досить спати, виходь на руханку! – кричала вона так, щоб жінка почула її за зачиненим вікном.
Рита неохоче посміхнулася у відповідь і побачила, як Сергій підійшов до гостей. Він щось їм сказав, і Віталій вимкнув музику, що кричить на всю округу.
Настав час одягатися і виходити до гостей. Хто ж знав, що вони такі шанувальники раннього пробудження. Потрібно готувати сніданок, годувати всіх.
Рита накинула халатик і теж спустилася вниз, туди, де в них розташовувалася велика затишна кухня і дві гостьові кімнати, в які вони і розташували гостей, що прибули вчора.
– Привіт, Віталій! — Сергій підійшов до друга та його сімейства, що окупував гарну галявину для своєї ранкової руханки. — Ви що так рано встали?
– Привіт! Та ми завжди так прокидаємось. А руханка – це святе. Я всіх привчив до неї, і дітей також. Нехай ростуть сильними та здоровими.
– Та це все, звичайно, добре, тільки навіщо ж наших сусідів будити? Вони ні в чому не винні, і хотіли б відпочити у свій законний вихідний. Зменш музику, — попросив Сергій.
– Ой, вибач, не подумав! Вирішив, якщо дачне селище, значить, нікого вранці ще немає. Зараз вимкну, ми все одно вже закінчуємо. За планом у нас водні процедури та сніданок.
– А що у вас сусіди також постійно тут мешкають? — поцікавилася Ольга, витираючи рушником спітніле від фізичного навантаження обличчя.
– Так, практично все селище — це капітальні будинки. Хтось тільки влітку живе, а хтось, як і ми, постійно.
Переїхати до заміського будинку Романови вирішили три роки тому. За цей час будинок, який вони придбали у не дуже хорошому стані, відремонтували зовні та оздобили зсередини, вклавши в нього чималу суму.
Вони купили сюди нові гарні меблі та побутову техніку, постаралися зробити своє нове житло затишним та зручним для проживання. А квартиру, в якій жили до цього, віддали доньці, яка рік тому вийшла заміж.
Жити на природі подружжю подобалося. Звідси спокійно можна було їздити в місто на роботу і водночас, не поспішаючи, займатися садом та городом. Раніше доводилося багато часу викроювати для поїздок на дачу, тепер все було під рукою. Та ще й лазня своя, та мангал у дворі. Одні плюси від такого життя на свіжому повітрі, далеко від міської суєти.
Кілька днів тому Сергію раптом зателефонував друг, з яким вони не спілкувалися багато років. Звідкись дізнався, що Сергій тепер живе у своїй хаті за містом, і попросився на два-три дні із сім’єю у гості.
– Слухай, так здорово, що у вас із дружиною тепер свій дім та лазня. Нам із Ольгою поки що й не мріяти про таке — іпотека, знаєш, кредити. А я своїм дітлахам навіть село не можу показати, нема до кого нам з’їздити. Вся рідня в місті, — з жалем казав Віталій.
– То приїжджайте, подивіться, як ми влаштувалися, — простодушно запропонував Сергій, не знаючи, що на нього чекає з їхнім приїздом.
– Та ти що! Ось чудово! Обов’язково приїдемо. Ось завтра прямо завтра. Можна? — надто швидко погодився Віталій.
І ось учора ввечері до Сергія та Рити прибула родина Віталія у повному складі: чоловік, дружина Ольга та троє їхніх дітей — десяти, п’яти та трьох років. Не забули гості також прихопити з собою і ротвейлера, який відразу облюбував собі місце на клумбі з квітами. Рита над ними тремтіла як над малими дітьми, тому була обурена і засмучена.
– Як же ви такого величезного собаку в квартирі тримаєте? — здивувався Сергій, бачачи, як засмутилася Рита.
– Заберіть його з клумби, там дорогі сорти квітів, — спокійно сказала вона гостям.
Дивно, що вони навіть не заїкнулися про собаку, коли просилися до них у гості.
– Роні, піди з квітів. Не поводься як безкультурна двірняжка, — мило посміхаючись, промовила Ольга.
– Треба було заздалегідь попередити нас. У нас кіт, і невідомо, як він поставиться до того, що у дворі собака.
– Чому на подвір’ї? Вона в нас удома живе. І ми її не можемо залишити на подвір’ї, — обурилася старша донька.
– І ми не можемо пустити її в будинок, у нас кіт, — відповіла Рита.
– Гаразд, не сперечайтеся, щось придумаємо, — простодушно сказав Віталій.
– Краще давайте посмажимо шашличок. Ти ж мені хвалився, Сергію, що в тебе чудовий мангал. Так давай його випробуваємо у справі, так би мовити.
– Можна й шашлик. Ви м’ясо, сподіваюся, привезли? — неохоче погодився Сергій, якому зовсім не хотілося зараз поратися з вугіллям.
– Ні, не привезли. Ми ж у гості приїхали, ось і пригощайте нас, — не моргнувши оком, промовив Віталій.
– Ну, так ми й готові вас пригощати, але тільки тим, що приготували. А хотіли шашлик — треба було самим подбати про це, — не соромлячись, — відповіла Рита. – Прошу до столу.
Господиня сьогодні приготувала плов та пару салатів в очікуванні гостей. У них у рідні було прийнято приїжджати у гості з повними валізами.
І Рита була впевнена в тому, що друг чоловіка та його дружина теж щось привезуть до столу. І таким чином їжі та напоїв буде більш ніж достатньо. Але ті приїхали без нічого, прихопивши з собою лише одяг та ракетки для бадмінтону. Але при цьому не забули вимагати у господарів смаженого на мангалі м’яса. На сім’ю із п’яти осіб.
Незручність з невдалим шашликом тут же забулася, варто було всім сісти за стіл. Сміх та розмови, спогади з юності – заповнили весь простір кухні.
– А я це не їм, — почала вередувати середня донька. — Мені треба макарони. Або пельмені із кетчупом.
– Перестань, Люсю, їж, що дають. Це дуже смачно. На ось салатик спробуй, якщо плов не хочеш, — спробувала заспокоїти її Ольга.
Риті було неприємно чути це від чужої дитини. Вона дуже старалася. Навіть утомилася, готуючи стіл для гостей. Все було свіже і щойно приготоване. Її власна дітина, будучи маленькою, ніколи не вередувала та їла те, що давали їй батьки.
– Люся у нас така вибаглива у їжі, просто жах. Звикла їсти пельмені, які їй бабуся готує. А у вас немає випадково пельменів? Але тільки щоб свої були, не магазинні. Я б зараз їй швиденько зварила, — запитала Ольга у господині.
– Ні, — невдоволено відповіла Рита, хоча пельмені в морозилці були. — Можу запропонувати сосиски. І макарони самі варіть, якщо треба.
– Будеш сосиски, Люсю? – Запитала Ольга у доньки.
– Так, – примхливо відповіла дівчинка, відсунувши тарілку з їжею.
Після вечері всі вийшли на подвір’я, щоб уважніше оглянути володіння Романових.
Гості ходили по двору та саду, захоплювалися лазнею та гарною альтанкою. Говорили про те, наскільки чудово, що вони знайшли для себе вдале містечко для відпочинку.
– Слухай, Сергію, ну клас! І будинок хороший, і чудовий сад! Ось куди ми тепер приїжджатимемо на відпочинок, так, діти? Подобається вам у дядька Сергія та тітки Рити? — спитав Віталій своїх.
– Так! — кричали діти, граючись із собакою, яка вже засунула свій ніс у всі затишні куточки їхнього двору.
“Ну, звісно. Якщо тільки я цього захочу”, — уїдливо подумала Рита, яку гості вже встигли стомити за кілька годин свого перебування.
І ось тепер рано-вранці вони розбудили господарів і, можливо, всіх сусідів навколо.
Рита почала накривати стіл до сніданку. Її дуже здивувало, що Ольга навіть не підійшла до неї, щоб допомогти, адже зараз уся її родина сяде за стіл. Мало того, що не привезли жодних продуктів, то ще й суто фізично допомагати не хочуть.
“Як до готелю приїхали, а ти їх доглядай,— невдоволено міркувала Рита. – Гаразд, кілька днів потерплю, це недовго”.
– Так, ну що у нас сьогодні на сніданок? — бадьорим після контрастного душу голосом спитав Віталій.
– Все як завжди. Чай, кава, бутерброди, – сухо відповіла Рита.
– Ой, а що ж так мізерно? Де ж млинці, сир,варення ? Де баличок та оладки зі сметаною? – сміючись, продовжував нахабний гість.
– Віталію, а ви не переплутали наш будинок із якимось готелем? — Рита глянула на нього невдоволено і навіть із образою.
– Так, жартую я, жартую.
Знову почалися примхи Люсі, яка сьогодні хотіла манної каші з бананом. А тут ще ротвейлер, якого поселили на ніч у лазні, а тепер запустили до хати, розвів цілковитий безлад.
Зараз він на кухні поїдав корм із величезної миски, що поставили йому гості. Все довкола нього було в крихтах.
– А що, Сергію, затопимо ми сьогодні лазню? Попаримося з віничком та з квасом га?
– З квасом? А ти його привіз? — просто спитав Сергій.
– Ні. Ну гаразд, можна і без квасу. Віники в тебе є? – продовжував нахабний друг.
– Є. Та тільки лазню ще натопити треба.
– Натопимо! — безтурботно відповів друг, розуміючи, що цим займатиметься господар.
Весь день гості, як і належить, відпочивали. Вони розташувалися у дворі на галявині разом із ротвейлером, де засмагали та грали у бадмінтон. Ніхто з них навіть не подумав запропонувати господарям хоч якусь допомогу.
Увечері Рита, що втомилася від готування, поскаржилася чоловікові. Сказала, що вона не наймалася обслуговувати його друзів.
– Так не годиться. Я що, зобов’язана їх обслуговувати, годувати, мити після них посуд? Це що за така поведінка, скажи мені? Вони що, до готелю приїхали чи до санаторію?
– Та я сам у шоці, якщо чесно. Знав би, що так вийде, нізащо не покликав би їх сюди, — відповів Сергій.
– Недарма кажуть, що зухвалість друге щастя. Оце саме про них .
За вечерею з’ясувалося, що завтра гості їхати не планують.
– Поїдемо післязавтра. У вас так добре, куди нам поспішати? У задушливу міську квартиру? Встигнемо, — простодушно відповів Віталій.
– Так, такого свинства я давно не бачила. А точніше – ніколи. Ти знаєш, я поїду завтра. До мами. А ти тут сам розбирайся з ними. У мене більше нема ні сил, ні бажання.
Рано-вранці вона сіла в машину і поїхала до батьків, яких не бачила вже два тижні.
– А де Рита? Ми снідатимемо сьогодні будемо? – дивувалися гості порожньому столу на кухні.
– Їй треба було терміново поїхати у справах. А ви снідайте. У холодильнику щось є. Чай ставте, кава у шафці. Хліб там же. Загалом, що ви знайдете,то і їжте. — відповів Сергій.
– А ти сам не будеш? — спитав здивований Віталій. – Ось тобі й раз. Як це? Не годиться так зустрічати гостей. Як же ми будемо тут господарювати?
– А що, сніданку ще нема? — вийшла з душу з тим самим запитанням Ольга.
– Ви тут якось самі. Мені теж ніколи. Потрібно закінчити роботу, проект один. Замовник чекає.
Він піднявся в спальню і вирішив з неї якнайдовше не виходити. Може, до гостей дійде, що їм час додому.
Але не тут було!
Наступного дня раптом з’ясувалося, що у гостей відпустка, і вони ще кілька днів готові пожити у Сергія. Рита поки що від матері не поверталася.
Удома третій день був безлад. Немитий посуд, сміття від собаки, зашуганий кіт, що не виходить з другого поверху, — все це порядком набридло терплячому і спокійному Сергію.
– Віталію, як же так? – не витримав він. — Казали, на два дні, а самі вже майже тиждень у нас живете! Може, час і честь знати? Ми маємо свої плани.
– Гониш нас? Ми так добре відпочивали. Відпустка скоро скінчиться, не могли кілька днів потерпіти, — на диво спокійно відповів Віталій.
– Ну ось, а ти казав — найкращий друг! Який він тобі друг, якщо твоя сім’я дратує його? А господарка взагалі від нас втекла. Щоб нам не готувати. Ти подивися, втомилася вона, бідна. От і приїжджай до таких у гості! Ми вже так не вчинили б, якби вас покликали. Ми б постаралися для дорогих гостей, — не вгамовувалась ображена Ольга.
– Збирайтесь, діти, поїдемо додому. Виганяють нас.
– Ну і що робитимемо? У нас ще тиждень відпустки лишився. Невже додому вирушимо? – Запитала в машині у Віталія Ольга.
– Ні, навіщо додому. Я зараз Михайлу Підгірному зателефоную, ми з ним разом в університеті вчилися. Він тут недалеко живе. У нього теж власний будинок. Ось до нього й поїдемо. Там ще тиждень погостюємо.
– Ну й винахідливий ти в мене, — усміхалася Ольга чоловікові.
– Так, і економний. Усі відпускні на картці залишилися, і відпочиваємо непогано. Вміти треба!
Нарешті гості поїхали ,і господиня будинку повернулася. Декілька днів приводила до ладу будинок ,а чоловік допомагав. З того дня ,вони вирішили більше ніяких друзів не кликати до себе з ночівлею.
