– Персик, Персик, та що ж ти за шкідник такий? Ти що, лиходій, зовсім знахабнів від безкарності? А ну геть!
Ти просто неймовірний, ось же шкідник, алло, алло, Віка, уявляєш? Нахабна мордочка, руда, і зажди голодна.
Зжер середину, прямо лапою набирав і виїдав. Та що-що, салат, оселедець під шубою. Ууу, нахабна морда.
Ось що тепер з ним робити, га, Віка? Та не з котом, з салатом же, ну. Сама робила, хто мені ще зробить.
Так, прямо середину, та що йому буде, вся морда червона, сидить, облизується, на шафу вискочив.
У якій крові, Віка, ну ти як скажеш… Буряк їв же.
Ну що це за кіт такий? Ніби спеціально, трьох потенційних наречених вижив, я так заміж ніколи не вийду, а мені на хвилинку вже двадцять дев’ять… я дітей хочу, Віка, дитину, свою і чоловіка уууу…
-Ну не двадцять дев’ять, припустимо, а тридцять п’ять, мяу, хоч би Віці не брехала, хоча та теж штучка ще та, каже, що їй двадцять п’ять, а її синові Павлу цього року виповниться п’ятнадцять, щось, мяу, не сходиться, ік, ой, з буряком, мабуть, переборщила.
Жаліється вона, заміж їй хочеться, а забула, як одного разу вже була заміжня? Забула? Як бігла зі мною під пахвою, в одному капці? Дітей вона хоче, мяу, а від кого народити зібралася?
Той, Петро, поки вона не бачила, на Віку витріщався, та під столом по коліну її гладив.
Віка руку його скине, а він знову, негідник.
То затисне її, ніби жартома, а сам поводиться зовсім не по-дружньому.
А їй і діватися нікуди, пообіцяла моїй розповісти, а він, Петро, у відповідь, мовляв, подругу втратиш, скажу, що ти на мене вішаєшся.
Віка вже в сльозах, а моя нічого не бачить, нічого не чує.
Ну довелося допомагати: як тільки його побачу — так і кидаюся всіма чотирма лапами, вчеплюся в ногу, шиплю, обурююся щосили, але так, коли моя не бачить.
А коли моя поруч, я лащуся, муркочу, як кошеня. А він їй каже: « Твій кіт зовсім озвірів, все пошматував». А моя дивиться, я притискаю вушка, ходжу навколо Петра, а той бере й штовхає мене.
Не боляче, скоріше для вигляду.
Ну моя й розсердилася, виставила Петра за двері.
Віка і я, обидва зітхнули з полегшенням.
Віка мені ковбаси ось такий шматок дала, ледве затягнув під ліжко, два дні їв, і ікру червону, і шматок хамону…
Ну добре, ікру я сам з’їв, та й хамоном пригостився, нагородив, так би мовити, себе.
Від одного позбулися, вона іншого притягла, моя-то.
Цей ще гірший, тільки моя відвернеться — той одну за одною чарку перевертає, навіть не закушує.
Ну що ж, що поробиш.
Вона ж Віці не вірила, нікому не вірила, вчепилася в нього, мовляв, рятівник.
Довелося все взяти у свої руки, вибачте, лапи.
Сідаю, пильно дивлюся йому в очі, поки моя не бачить. Він на мене гляне, а я йому то язик покажу, то кіготь продемонструю, то такий погляд кину, що йому явно стає не по собі.
Віталік спочатку мовчав, може, думав, що в нього білка, ну я почав на двох лапах перед ним ходити, уявляючи, ніби я король Джуліан з Мадагаскару, і його танець танцював.
А потім підморгнув йому.
Цей Віталік ошелешав, коли зрозумів, що це йому не ввижається, схопив мене за комір і поніс до балкона, я кричу, моя біжить.
Віталік їй доводить, що я такий, танцюю, мовляв, і співаю.
Абсолютно поганий, та ще й брехун. Я ж не співав…
Ну слава Богу, моя все зрозуміла і попросила його піти.
Віка дала мені червону рибку, смааачно… Хамон я сам вкрав, а що тут такого? Нагородився, так би мовити, герой знайшов свою нагороду, мяу.
Тільки-но ми з Вікою зітхнули з полегшенням, як моя ще одну притягла.
Ну що ти з цією дівкою робитимеш? Всіх сирих та убогих тягне додому.
Семен, значить.
Прийшов і почав все оглядати, позитивний. Без шкідливих звичок.
Навіть Віці сподобався, а мені ні.
Ось було в ньому щось, огидне.
Віка вже заспокоїлася, а я ні. Ну не подобається він мені і все.
А він, цей Семен, заявляє, що, мовляв, коту, тобто мені, можна купувати кільку і ділити на тиждень, мовляв, вийде тоді дешевше на місяць.
Ти що, — кажу я йому, — чужі гроші рахуєш?
Я після цього ще більше його зненавидів, а моя нічого не бачить, тільки Семен та все ти тут.
А той Семен вже й нашу квартиру здавати зібрався, а мене в село, до якоїсь бабусі відвезти вирішив, щоб я, значить, мишами харчувався.
Ну, коли я зрозумів, що моя мовчить, мабуть, погоджується, лякати не став, як спочатку хотів, а пішов і зіпсував йому туфлі.
Той почав лаятися, схопив мене за комір, а мені вже було все одно…
А моя, уяви собі, показала йому на двері, забрала мене, називала котиком, просила пробачення.
Потім вони з Вікою пили на кухні, пили й плакали, хамоном мене пригощали, я навіть білого лизнув, та ну його, гидота, шматочком сиру пригостився, а він виявився зіпсованим, з пліснявою.
Два дні потім болів живіт.
Цілий рік ми жили спокійно, та на Новий рік притяглася Віка, та не одна, зі своїм Петриком, а у того друг Володька.
Моїй, мабуть, сподобався, та й він на неї весь час поглядав.
Не знаю… Ну не знаю. Він такий, ну ніби не такий, як усі.
Я його всього подряпав. Моя почала кудкудакати, мовляв, кіт з характером, чужих не любить.
А він нічого, посміхається, притиснув мене, я сам не помітив, як згорнувся клубочком у нього на колінах.
Не подумайте там нічого, це я просто…тактика така….
У капцях я йому все ж залишив невеликий сюрприз, а він моїй не сказав…
А він на руки мене взяв, на горщик відніс, ніби я кошеня якесь…
Особливо поважав, коли моя сказала, що після свят хоче відправити мене на одну відому ветеринарну процедуру.
А Володька, він заступився…
Сказав, що він проти, мовляв, чоловіча солідарність і все таке інше.
Ну не знаю.
Наче нічого, до моєї теж добре ставиться, та й до мене.
У капці я йому все ж знов наробив, а він моїй не сказав, а зі мною поговорив, по-чоловічому, не те щоб мені стало соромно, але я собі пообіцяв дати йому шанс, Володьці-то.
Ну не втримався сьогодні, з’їв трохи салату, ну це ж не через шкідливість, просто захотілося, а моя в крик.
Я так скажу, якщо вона йому потрібна, то ніякі, прости Господи, коти не зможуть завадити…
А сьогодні новорічна ніч, загадаю, мабуть, бажання, щоб моя була щаслива.
А що, буде моя щаслива, і я теж буду радий.
З буряком я, мабуть, даремно… переборщив… Щось крутить, нудить…
***
Ось що ти будеш робити, га? Дитина вже хвилину кряхтить, нікому діла немає.
Що таке? Ах, ти моя дівчинко, ах ти моє кошенятко, ну що за батьки у тебе, гей, чуєте, Володька, дитина прокинулася…
-Ой, Віка, ну у нас Персик — просто нянька. Тільки Оленка пискне — він уже біжить. Володька каже, скільки разів бачив, як той лапи ставить і ніби гойдає ліжечко. Уявляєш?
***
-Персик, та що ти за дурень, Володю, ти подивись, він знову у салату середину виїв.
-Ну що ж ти, чоловіче? Пам’ятаєш, як ми тоді з тобою мучилися? Коли ти на Новий рік так само салату наївся? Ну ти чого?
Хоча я тобі дуже вдячний за той вечір, адже Надя так перейнялася тим, що я вас не кинув, що повірила мені, тепер ось, у нас є Олена.
Ну йди, йди сюди, старий ти шахраю. Що таке знову? Чим незадоволений?
Володька взяв мене на свої великі, сильні руки. Та всім я задоволений, все добре, просто… з звички.
Все добре.
У моєї все добре, а мені й того краще.
Володька він того, величезний чоловік. А у мене ще одна моя з’явилася, Оленка…
***
-Ось чоловіче, знайомся, це ммм… Василь, буде тобі товаришем.
Що ж це, ніяк кошеня? ось так порадував Володька на старості років старого, ну йди, йди сюди, недоумку.
***
-Ти, Василь, головне стеж, щоб твоя дурниці якісь не творила, а то мати-то у неї без мого нагляду шмарклі б на кулак мотала. Я тебе навчу, всьому навчу, Василю.
Ох, постарів, очі вже не ті, лапи теж, та й зуби, зуби, мяу…
Яке сьогодні число? Та ти що? Новий рік, Василю, загадай бажання, ну яке, яке?
Загадай, щоб у твоєї все було добре, а буде у неї добре, і тобі буде радісно.
Не можуть вони без нас, наші-то, таких дурниць нароблять, ой-ой-ой.
Якщо у кого немає кота, треба завести, миттю радість знайдеш, це я тобі кажу, старий кіт, Персик, мяу.
А що там? Що сьогодні дають? Хамон? Ні, не хочу. Що? Що там Віка каже? Тридцять п’ять їй? Ой так, дівчинка, ну правильно, дванадцять років минуло, відтоді, як їй було двадцять п’ять, онук скоро в перший клас піде, а їй тридцять п’ять…
О-хо-хо, ти, Василю, якщо підеш туди, принеси, не знаю… Принеси що-небудь, щоб старий пожував, мяу.
