– Ну що мені тепер робити? Зникнути? Як скажеш, так і буде, – закінчив він свою промову. – Ти мені мстиш за Наталю

Вадим довго сидів, дивлячись на телефон. Він і так довго відкладав. Нарешті, зробивши глибокий вдих, він натиснув на кнопку виклику. Пройшов один гудок, другий… “Ні, не можу”, – лаючи себе за боягузтво, Вадим хотів скинути дзвінок, але тут у слухавці пролунав голос Михайла:

– Привіт, чорт забирай! Куди пропав?

– Привіт. Так, закрутився зі справами…

– Усе гаразд? Допомога потрібна? – тут же відреагував друг.

– Ні, все нормально. У вас як справи?- У нас теж добре. Ось тільки Лерка турбує. Закохалася, уявляєш? То реве, то танцює. То з дому не виженеш, то бовтається до ночі. І, головне, мовчить, як партизан. А ти так і не одружився?

Вадим зковтнув, немов перед стрибком у воду з десятиметрової вишки. Ось воно, слизьке запитання.

– Ні, але збираюся, – сказав раптом сивим голосом.

– Невже знайшлася та, що, нарешті, підкорила серце холостяка? Час, друже, давно час. На весілля не забудь запросити. Ображуся, якщо не покличешь…

– Обов’язково. Без вас ніяк.

– До нас не збираєшся?

Вадим чекав цього запитання. Усе, назад дороги немає.

– Та я, загалом-то, тут, приїхав.

– Як? То чого мовчиш, чорт забирай? У готелі влаштувався? Наталка образиться. До нас, коли заїдеш?

– Гей, повільніше. Я не встигаю відповідати на твої запитання, – засміявся Вадим. – Зайду, як-небудь.

Він приїхав давно, півроку тому. Але другові не обов’язково знати про це. Купував квартиру, обставляв, із роботою вирішував питання, та ще батько хворів. А головне, через Леру не оголошувався завчасно.

– Ніяких як-небудь. Чуєш? Знаю я тебе. Давай просто зараз до нас, – загорівся Михайло.

– Сьогодні вже пізно. Завтра, – пообіцяв Вадим.

– Дивись, завтра чекаємо. Піду Наталю обрадую.

Ось так, перший крок зроблено. Ех, знав би друг, яку свиню він їм із Наталкою приготував, не радів би так. Лера може ним пишатися. А то поводиться, як боягузливий юнак, який боїться знайомитися з батьками дівчини.

“А Лера молодець, не розкололася. З глузду з’їхати, я її немовлям на руках тримав, а тепер одружитися хочу”.

***
Вони дружили з першого курсу – Михайло, Вадим і Наталя. Обидва закохалися в красиву й розумну дівчину. Вона подобалася багатьом, але ніхто не витримував конкуренції з Мишком і Вадимом. Через неї сварилися і вони, ніхто не хотів поступитися нею іншому. Якщо Наталя і здогадувалася про пристрасті, що вирують у серцях друзів, то робила вигляд, що не підозрює про це, ставилася до обох рівно, нікого особливо не виділяла і, треба віддати їй належне, не користувалася своїм впливом.

Хлопці бісилися, справа ледь не доходила до розбірок кулаками. Потім домовилися, що якщо подруга когось із них вибере або зовсім іншого, заважати не будуть. Та все ж таки кожен намагався щосили перетягнути увагу Наталі на себе. Але вона нікого не виділяла. Хлопцям нічого не залишалося, як чекати.

А наприкінці третього курсу Наталя раптом почала виявляти інтерес до Вадима. Він роздувався від гордості. А Михайло божеволів від розчарування і кохання, але угода є угода. Самоусунувся настільки, що перестав ходити в інститут, аби не бачити обох.

Вадим купив пляшку і прийшов до друга. Увесь вечір розмовляли. Під кінець Вадим зрозумів, що не кохає Наталю з такою силою, як Михайло. Той і справді не хотів жити без неї.

Вирішив проблему просто – зробив вигляд, що захопився іншою дівчиною. Наталя, звісно, заревнувала, влаштувала Вадиму скандал, плакала, звинувачувала його у зраді та віроломстві.

Як вірно розрахував Вадим, вона знайшла розраду поруч із Михайлом, а той так самозабутньо кохав її, що незабаром Наталя відповіла йому цілком щирим почуттям.

Вадим, звісно, ревнував, кохання не минуло одразу, але він розумів, що з Мишком Наталя буде щасливішою. Він ніколи не шкодував про свій вчинок. Ні Мишко, ні Наталя не здогадувалися, яку роль зіграв він у їхньому сімейному щасті.

Вони одружилися одразу після отримання дипломів. Вадим був свідком на їхньому весіллі. Через дев’ять місяців Наталя привела у світ доньку.

Друзі разом приїхали в лікарню зустрічати її з малятком. Обидва щасливі, з квітами. Акушерка навіть зам’ялася, кому з них вручати заповітний згорток, перев’язаний рожевою стрічкою.

Мишко вийшов уперед, узяв на руки доньку, але потім передав її Вадиму.

– Слухай, візьми, я боюся, що не втримаю, розхвилювався дуже, – шепнув він другу.

Вадим узяв, зазирнув у конверт і серед мережив побачив маленьке диво з рожевими губками, складеними бантиком, носиком кнопочкою й оксамитовими щічками. Серце відгукнулося такою теплотою і любов’ю, що на очах навернулися сльози розчулення. “Вона могла бути моєю донькою”, – подумав він.

Через кілька днів Вадим раптом поїхав. Спочатку в Одесу, потім в Києв. Приїжджаючи у відпустку, заходив до друзів. Лера росла копією мами. З худенької дівчинки з тонкими косичками вона перетворювалася на струнку красиву дівчину.

Він по-доброму заздрив щастю друзів. А в самого так і не вийшло зустріти ту єдину, що підкорила б його серце. Жінки були, але до весілля не доходило.
***
До Лери він завжди ставився по-особливому. Може, через той момент на виписці, коли серце наповнилося коханням, побачивши маленьке диво.

Приїхавши цього разу у відпустку, він був вражений, якою вона стала дорослою, як нагадувала Наталю, в яку він був закоханий колись. Вона не бігла до нього радісно, не цілувала в щоку, як робила раніше при його появі в їхній квартирі. Її збентеження в його присутності Вадим якраз дорослішанням і пояснював.

Відпустка, як завжди, закінчилася занадто швидко. Батьки старіли, хворіли, і Вадим всерйоз почав подумувати про повернення в рідне місто, щоб підтримувати їх.

Попрощалися вдома, бо він їхав найбільш ранньою електричкою до міста.

Народу в електричці в цей час було мало. Вадим влаштувався зручніше біля вікна і прикрив очі, сподіваючись поспати. Незабаром поїзд рушив. Він чув, що на сидінні навпроти хтось сів. Відчувши чийсь пильний погляд, розплющив очі. Яке ж було його здивування, коли він побачив перед собою Леру. Сон як рукою зняло.

– Ти що тут робиш? – здивовано запитав.

– Вас проводжаю. Я розумію, що ви не сприймаєте мене серйозно, але я маю сказати… Я кохаю вас, – ось так у лоб і сказала, чим ввела Вадима в замішання.

– Я тебе теж люблю. Відразу полюбив, як побачив. Як свою доньку, доньку моїх друзів, – відповів він стримано. – Батьки не знають, де ти, інакше вже обірвали б мій телефон. У мене немає часу проводжати тебе додому. На найближчій зупинці ти вийдеш і поїдеш назад, – суворо сказав він.

– Я знала, що саме так ви й відповісте, – анітрохи не засмутившись на таку відповідь, сказала дівчина. Вадим бачив перед собою вже не дитину, а цілком юну жінку, яка вміло маніпулює почуттями чоловіка.

Вона не плакала, але про своє кохання до нього говорила так проникливо і щиро, що він не міг відповісти банальними в таких випадках словами.

– Я знаю твоїх батьків давно. Я був закоханий у твою маму. Думаю, ти знаєш цю історію. Мені тридцять сім. Що буде, як я відповім на твої почуття? А я скажу тобі. Коли тобі буде стільки, скільки мені зараз, ти будеш красивою молодою жінкою.

Ти зненавидиш мене, бо поруч із тобою буде старий. Тебе жалітимуть, тобі співчуватимуть, у тебе закохуватимуться чоловіки. Так-так, не перебивай. І одного разу ти заведеш молодого коханця…

– Як далеко ти дивишся. – Лера перейшла на “ти”. – А якщо я не доживу до того моменту, коли ти станеш старим? Життя таке непередбачуване. У будь-якому разі, я розіб’ю тобі серце. То чому б не провести цей час разом і не бути щасливими, поки цього не сталося?

Так, а вона добре підготувалася. Вадим навіть не відразу знайшовся, що їй відповісти.

– Ми можемо поки що просто спілкуватися, дзвонити і писати одне одному. Мені потрібно ще закінчити школу і вступити до інституту. Але не сподівайся, що я закохаюся в дурного ровесника і відмовлюся від тебе.

– А якщо я за цей час закохаюся і одружуся? – Вадим уже прийшов до тями і включився в гру.

– Навряд чи. Ти сам щойно сказав, що кохаєш мене. Скоро зупинка і я вийду. – Вона раптом пересіла до нього і поцілувала в губи, до того ж досить уміло.

Електричка сповільнила хід. Лера встала і, не озираючись, з гідністю попрямувала до виходу. Вадим припав до вікна, шукаючи її очима, але на пероні було порожньо, немов вона випарувалася. А може, він все-таки заснув, і Лера йому наснилася? Але на губах залишився солодкий смак її поцілунку.

Краще б плакала, кричала, ніж ось так. Вадим не знав, як ставитися до цього – як до справжнього кохання чи великої провокації. Чи має він право псувати життя молодій дівчині?

Але потім Вадим заспокоївся. Мине час, і вона сама зрозуміє, що він має рацію, закохається в ровесника, і все стане на свої місця.

Вона зателефонувала йому, коли він вже спускався в метро. Говорила милі дурниці. А він раптом зрозумів, що жодна жінка так не зворушувала його серце.

Вона дзвонила йому майже щодня, а якщо не дзвонила, то він чекав, не знаходячи собі місця і сумуючи за її голосом. Вона писала йому гарні листи на електронну пошту.

Він відповідав обережно, нейтрально. Батьки могли прочитати.

Іноді Лера дзвонила по відеозв’язку. Збираючись на випускний бал, вона крутилася перед екраном, просила оцінити її вбрання. Яка ж вона була молода і гарна!

Вадим просив забути його, нагадував про свій вік, брехав, що, нарешті, зустрів і покохав жінку. На якийсь час Лера замовкла, перестала писати і дзвонити йому. Він відчув полегшення, але й тугу. А потім вона зателефонувала, сказала, що не повірила йому, і все закрутилося знову.

Захворів батько. Це прискорило переїзд Вадима додому. Він відвіз батька до Києва, і тому зробили операцію на серці.

Потім Вадим купив квартиру недалеко від батьків, обставив її. Михайлу з Наталею він не говорив, що повернувся. Через Леру.

Вадим уникав місць, де міг випадково зіткнутися з нею, але одного разу вони все-таки зустрілися. І він зрозумів, як відчайдушно сумував за нею. Вони почали зустрічатися, досить цнотливо, хоча Вадиму коштувало неймовірних зусиль тримати себе в руках. Він стягнув з неї обіцянку, що сам поговорить з її батьками.

І ось цей момент настав. Вадим купив пляшку дорогого ігристого, троянди Наталі та букет для Лери.

Зустріч друзів була теплою. Мишко змужнів, погладшав, обзавівся животиком і залисинами на голові. А Вадим мав моложавий вигляд, про що і сказала йому Наталя.

Згадували минуле, ділилися новинами. Лера сиділа притихла, з ніжністю поглядаючи на Вадима. Мишко помітив їхні таємні погляди і незручність Вадима.

– Давай-но вийдемо, поговоримо, – сказав він.
Вони вийшли на сходовий майданчик.

– Слухай,а що трапилося?

І Вадим усе розповів. Попросив вибачення, сказав, що з останніх сил боровся зі своїм і Леркиним почуттями.

– Ну що мені тепер робити? Зникнути? Як скажеш, так і буде, – закінчив він свою промову.

– Ти мені мстиш за Наталю? Лерка чекає дитину? – накинувся на нього Михайло.

– За кого ти мене приймаєш? Усе по-чесному. Сам знаєш, Наталю не торкнувся, а вже доньку твою тим більше. Напевно, мені краще зараз піти.

А серед ночі до нього приїхала Лера. Уперше він бачив її сльози. Вона розповіла, що коїлося вдома після його відходу. Вадим заспокоїв її, напоїв чаєм і відвіз машиною додому. Як знав, не пив.

– Зайди, – попросив Михайло. – Ну що з вами робити? Лерка може наламати дров. Он, із дому втекла серед ночі. Тому ми згодні. Одружуйтеся. Тільки умова, що б інститут закінчила.

– Тату, ти найкращий! – Лера кинулася батькові на шию.

Весілля зіграли скромне, з гостей – тільки родичі. Лера була прекрасною нареченою. Свій весільний танець вони станцювали так, що плакали всі. А потім була їхня перша ніч…

Вадим ніколи не був таким щасливим. Тільки зараз зрозумів, що кохав її все життя, відтоді, як зазирнув у мереживний конверт, перев’язаний рожевою стрічкою.

А потім захворіла Наталя. Мишко ходив загублений, почорнілий. Вадим підняв усіх знайомих на вуха, продав машину, вклав усі свої заощадження, що ще залишалися в нього після заробіток, і відправив Наталю з Мишком на лікування в Німеччину.

Хвороба відступила. На скільки? Покаже час. А Лера знову піднесла сюрприз. Варто було окриленим надією батькам повернутися, як вона повідомила про те,що вона чекає дитину . Навіть для Вадима це стало несподіванкою:

– Мамо, ти нам потрібна, я не впораюся без тебе, – сказала вона, обіймаючи Наталю.

Вадим зрозумів, що так Лера давала їй стимул жити заради майбутнього онука, заради Мишка, який без неї пропаде. Тому що знав, що Лера чудово впорається сама.

Скільки не старався Вадим, а долю не зміг перехитрити. Дивним чином їх з Мишком і Наталею знову звела доля, через кохання Лери.

Вона привела у світ сина. Вони всі приїхали зустрічати її . І цього разу акушерка не сумнівалася, хто батько дитини. Вадим виглядав таким щасливим, що в Наталі з Михайлом не залишилося сумнівів, що він носитиме на руках їхню доньку до кінця своїх днів, як одразу після її появи.

Кохання. Що ми знаємо про нього?

You cannot copy content of this page