Моя дочка мене мабуть зовсім вже не поважає і не рахує за людину. В мене цьогоріч виповнюється 53 роки.
Була розмова про те, що подарунків не треба, але знаючи своїх дітей, я розумію, що без подарунків не обійдеться.
На свято невістка з сином привезли пралку. Я безмежно вдячна була тому, адже руками це все поки переполощиш, а потім ще й викрутити, і так ті вени тягне.
Думала і дочка зробить подарунок такий, щоб в господарстві був. Так ні, вона приїхала, щаслива, аж сяє.
Я, каже, мамо, тобі стільки привезла, будеш в шоці. Що в шоці то точно. Зять заніс в дім великого вазона, пальму таку, під 2 метри.
Дочка сказала, що це для того, щоб на пам’ять була. І вручила мені якийсь папірець.
А там сертифікат в якийсь магазин в районі. Каже, мамо, ти завжди в роботі, хозяйстві, на от відпочинь.
Сертифікат на 5 тисяч в салон, магазин, масаж. 5 тисяч, та за кого вона мене має. На ці гроші можна було і за газ заплатити за 2 місяці, і сівалку нову купити, каченят.
В мене таке враження, що дочка взагалі мене не розуміє. Ну що таке ці салони, куди мені в селі ті нігті та брови. Пралка, хоч і бу, але все ж легше. А тут салони. В шоці, не те слово.
