— Коханий, ти ж не забув, що сьогодні о сьомій до нас приїжджають Семен Петрович із дружиною? — крикнула Марина зі спальні, застібаючи застібку на лаконічній темно-синій сукні.
— Звісно, ні, сонечко! — відповів Ігор із кабінету. Його голос просто випромінював нудотно-солодкий захват. — Я вже закінчую зі звітом. Усе має бути ідеально. Ця вечеря — мій золотий квиток.
Семен Петрович обожнює дві речі: традиційні сімейні цінності та качку в брусничному соусі. Якщо ми покажемо йому зразковий сімейний затишок, крісло віце-президента у мене в кишені.
— О так, сімейне вогнище — це моя спеціалізація, — тихо прошепотіла Марина, дивлячись на своє відображення в дзеркалі.
Вона повільно опустила руку в кишеню сукні, де лежав маленький, акуратно складений шматочок термопаперу. Чек із бутика надзвичайно дорогої французької білизни «L’Amour».
Дата — позавчора, час — друга година дня, коли Ігор нібито знемагав на важких переговорах із регіональними партнерами.
У чеку був зазначений комплект із найтоншого червоного шовку та мережива. Вартість дорівнювала половині його місячної зарплати. І головне — розмір. Розмір XS.
Марина поглянула на свої стегна, які, як би вона не прагнула і якої б суворої дієти не дотримувалася, ніколи не опускалися нижче впевненого, апетитного розміру M.
Вона не плакала. Гнів у ній не був гарячим — він застиг прозорим, гострим, як бритва, льодом. Вона знала Ігоря надто добре.
Дурний, марнославний хлопчик вирішив, що став занадто крутим для своєї вірної супутниці, яка тягнула його вгору останні сім років.
Марина посміхнулася своєму відображенню. Її очі злобливо блиснули.
— Ну що ж, Ігорю, — прошепотіла вона. — Влаштуємо тобі незабутню презентацію «сімейних цінностей».
Вечір розпочався бездоганно. Квартира сяяла чистотою, у повітрі витав запаморочливий аромат запеченої качки, а на задньому плані тихо лився джаз.
Рівно о сьомій пролунав дзвінок у двері. На порозі стояв Семен Петрович — огрядний, сивочолий чоловік із суворим поглядом, а поруч із ним — його дружина, Людмила Іванівна, жінка монументальних розмірів і ще більш монументальної зарозумілості.
— Проходьте, проходьте, дорогі гості! — Ігор так активно кланявся й метушився, що Марина ледь втрималася від бажання дати йому легкого потиличника, щоб відновити рівновагу.
— Вітаю, Мариночко, — велично кивнула Людмила Іванівна, простягаючи руку для поцілунку, немов королева на аудієнції. — Ігор стільки розповідав про вашу гостинність. Сподіваюся, ми вас не збентежили?
— Та що ви, це величезна честь! — Марина сяяла. — Ми так довго чекали на цю зустріч. Прошу до столу, все вже готово.
Семен Петрович схвально оглянув вітальню, затримавши погляд на сімейних фотографіях на полиці.
«Сім’я — це основа, молодий чоловіче, — повчально промовив начальник, поплескавши Ігоря по плечу. — Якщо у чоловіка вдома безлад, то й у справах у нього буде хаос. Я холостяків на керівні посади взагалі не призначаю. Ненадійний елемент».
— Золоті слова, Семен Петрович! — гаряче підтакнув Ігор, кинувши на дружину тріумфальний погляд. — Ми з Мариночкою вже сьомий рік живемо в повній злагоді. Жодних таємниць, повна довіра.
Марина лише мовчки розлила по келихах колекційний напій.
Вечеря проходила чудово. Качка танула в роті, Семен Петрович добродушно жартував, Людмила Іванівна привітно ділилася секретами консервування помідорів, а Ігор практично сяяв від щастя. Він уже подумки пересідав у новий кабінет на четвертому поверсі.
Коли тарілки спорожніли, Марина підвелася зі свого місця.
— А тепер, дорогі гості, десерт! Але перш ніж я принесу наше фірмове суфле, у нас є маленька, незапланована традиція.
Ігор здивовано моргнув:
— Яка традиція, Маринко?
— Та як же, коханий, — ласкаво промовила Марина, обходячи стіл і кладучи руки йому на плечі. Ігор злегка напружився під її пальцями, відчувши несподівано сильний захват.
— Традиція дякувати тим, хто робить наше життя кращим. Ти ж у мене такий щедрий, такий уважний. І я знаю, як сильно ти цінуєш підтримку Семена Петровича.
Семен Петрович задоволено посміхнувся, погладжуючи вуса.
— Та годі вам, — пробасився він. — Головне — працювати на благо спільної справи.
— Саме так! — Марина зробила паузу, насолоджуючись моментом. — І тому Ігор вирішив зробити вам, Людмило Іванівно, особливий, дуже особистий подарунок. Він так довго його вибирав. Шукав щось по-справжньому вишукане, французьке, що підкреслює… жіночність.
Ігор зблід. Його посмішка ніби приклеїлася до обличчя, а в очах промайнув перший, ще несвідомий жах.
— Мариночка… про що ти? Який подарунок? — вичавив він, намагаючись зловити її погляд.
— О, не будь скромним, коханий! Ти ж сам залишив чек у кишені свого пальто, щоб я випадково не натрапила на нього раніше часу. Але я вирішила, що сьогодні — ідеальний момент.
Марина вийшла у передпокій і повернулася через секунду. У руках вона тримала розкішний фірмовий пакет бренду «L’Amour», перев’язаний шовковою стрічкою.
Побачивши пакет, Ігор затамував подих. Його обличчя набуло сірого відтінку. Він судорожно ковтнув слину, його пальці вчепилися в край столу з такою силою, що суглоби побіліли.
— Мариночко, зачекай… це, напевно, якась помилка… — прошепотів він, намагаючись встати.
— Сиди, коханий, не псуй сюрприз! — Марина ніжно, але твердо притиснула його плече назад у крісло.
Вона поставила пакет прямо перед Людмилою Іванівною. Та, заінтригована, з цікавістю потягнула за стрічку.
— Ох, як цікаво, — промурмотіла дружина боса. — Ігорю, ви балуєте чужих дружин. Семене, поглянь, яка краса.
Людмила Іванівна відкрила коробку, розсунула найтонший папір і… завмерла. З коробки вона повільно, двома пальцями дістала крихітний, зухвало-червоний бюстгальтер із прозорого мережива, оснащений кількома тонкими ремінцями, та настільки ж мікроскопічні трусики.
У вітальні зависла дзвінка тиша. Чутно було лише, як на кухні рівномірно капає вода з крана.
Людмила Іванівна, обхват стегон якої монументально наближався до тризначної цифри, з кам’яним обличчям перевела погляд з мереживного непорозуміння на Ігоря.
— Ігорю… Дмитровичу, — крижаним тоном промовила вона. — Ви вважаєте, що я зможу натягнути це хоча б на свій ніс? Чи це тонкий натяк на те, що мені пора сісти на лікувальне голодування?
— Ні-ні! Та що ви! — Ігор підскочив, перекинувши стілець. На його чолі виступили великі краплі піту. — Це… це не для вас! Тобто… це помилка! Мариночка, навіщо ти…
— Як це не для неї? — Марина здивовано кліпнула віями, майстерно зображуючи крайню ступінь здивування. — Але Ігорю, на чеку, який я знайшла, чітко написано: « Комплект „Червона пристрасть“, розмір XS». Ти ж знаєш, що у мене розмір M. Я подумала, ти купив його для нашої дорогої гості…
Ну, можливо, ти помилився з розміром, адже чоловіки так не розбираються в жіночих формах! Вони бачать красиву жінку і думають, що вона мініатюрна…
Семен Петрович, який до цього моменту мовчки спостерігав за сценою, раптом різко змінився на обличчі. Його очі округлилися, коли він втупився в мереживний комплект. Він гучно втягнув повітря носом.
— Дозвольте… — хрипло вимовив Семен Петрович. — «L’Amour »? Червоний шовк? У вівторок о другій годині дня?
Ігор подивився на боса поглядом засудженого до страти. Його рот беззвучно відкривався й закривався.
Марина подумки зраділа. О, цей момент вартий кожної витраченої нервової клітини! Вона знала, знала цю маленьку деталь. Справа в тому, що секретарка Семена Петровича — молоденька, довгонога Анна — носила саме розмір XS.
І саме у вівторок Анна хвалилася колегам, що її «папік» пообіцяв купити їй комплект із нової колекції французького бутика.
Ігор, бажаючи заробити бали перед босом і допомогти йому приховати сліди від пильної дружини, просто зголосився з’їздити й оплатити покупку своєю карткою, щоб транзакція не відобразилася на рахунках Семена Петровича. Або…
Або все було ще простіше, і Ігор сам закрутив роман з Анною?
Марині було байдуже, яким шляхом насправді потрапили ці мережива. Головне — пастка зачинилася.
— Семене… — Людмила Іванівна повільно повернула свою масивну голову до чоловіка. У її очах палало полум’я праведного гніву. — А звідки тобі так добре відомі бренд, колір і час покупки?
— Людочко, радість моя, я… я просто… — Семен Петрович миттєво втратив усю свою номенклатурну вишуканість. Він згорбився, ставши схожим на поб.того пуделя. — Я просто чув… на роботі…
— На роботі?! — заревіла Людмила Іванівна, підводячись на весь свій велетенський зріст. — На роботі обговорюють жіночі труси за тисячу євро?!
— Семен Петрович просто допомагав мені вибрати! — у паніці закричав Ігор, намагаючись врятувати тонучий корабель своєї кар’єри. — Це мій подарунок! Моїй… моїй колишній однокласниці! Так! Я… я хотів їй допомогти…
— Замовкни! — обірвала його Людмила Іванівна. Вона повернулася до Марини. — Мариночко, дитинко. Дякую за вечерю. Качка була чудовою. Але нам з чоловіком час додому. На нас чекає дуже… дуже довга й детальна розмова.
Вона мерт.ою хваткою вчепилася в лікоть Семена Петровича, який навіть не намагався чинити опір, і потягла його до виходу. Семен Петрович лише кинув на Ігоря погляд, що обіцяв тому не просто звільнення, а повне викреслення з професійної пам’яті міста.
Коли вхідні двері з гуркотом зачинилися, у квартирі знову запанувала тиша. Її порушувало лише важке, уривчасте дихання Ігоря.
Він повільно повернувся до Марини. На його обличчі відбивалася вся гама людського відчаю.
— Ти… ти розумієш, що ти зробила? — тихо, стримуючи ридання, запитав він. — Ти знищила мою кар’єру. Мене завтра звільнять. Без рекомендацій. Я — тр.п на ринку праці!
Через твої дурні ревнощі! Це був подарунок для коханки Семена! Він попросив мене купити, розумієш?! Щоб дружина не дізналася! Я просто допомагав босові!
Марина спокійно підійшла до столу, налила собі ще трохи, зробила ковток і подивилася на чоловіка з холодною, царською посмішкою.
— Я знаю, Ігорю, — тихо відповіла вона. — Я знала це з самого початку. Мені знадобилося всього два дзвінки подругам, щоб з’ясувати, чия саме дупа мала влізти в цей розмір XS.
Ігор завмер.
— Але… якщо ти знала… навіщо? Навіщо ти це зробила зі мною?!
— Тому, коханий, що чоловік, який заради кар’єри готовий підставляти хвіст чужому розпусному собаці й прикривати бруд свого боса, рано чи пізно зрадить і мене. Власне, ти вже почав це робити, витрачаючи наш спільний час і повагу на чужі інтрижки.
Марина підійшла до вікна, милуючись нічним містом.
— Завтра ти подаси на розлучення. Квартира, машина та заміська ділянка переходять до мене. Без судів і зайвої брудної історії. Інакше… копія цього чудового чека, а також детальна виписка твоїх дзвінків до Анни у вівторок опиняться на столі у Людмили Іванівни.
А вона, як ми сьогодні переконалися, жінка рішуча. Вона знищить тебе остаточно. А так… у тебе залишиться хоча б свобода.
Ігор мовчки опустився на підлогу прямо біля перевернутого стільця. Він закрив обличчя руками.
Марина допила напій, поставила келих на стіл і ласкаво погладила чоловіка по бездоганно укладеному волоссю.
— Ну ж бо, не сумуй. Адже вечеря справді вийшла… незабутньою.
