– Ти серйозно вирішила вигнати мене з дому просто зараз? Перед Новим роком, Ксюшо?! – не міг повірити Славко тому, що щойно сказала йому дружина.
– А скільки ще мені чекати, що ти змінишся? Що ти знайдеш роботу? Що ти знову будеш тією людиною, за яку я вийшла заміж? – запитанням на запитання відповіла вона йому.
– Та скільки ж тобі можна говорити, що я стараюся, шукаю цю роботу! Я ж розумію, що тобі складно утримувати нас обох і ще за іпотеку платити! Але виганяти-то мене навіщо зараз? Куди я піду? – у розпачі запитав він.
– Мені до цього немає абсолютно ніякого діла, Славко! – відповідала Ксенія.
– Як це немає?! – закричав він на дружину. – Це така ж моя квартира, як і твоя! А значить, що я звідси нікуди не піду! Працюю я чи ні – неважливо!
– Та що ти кажеш? – посміхнулася на цей акт істерики Ксюша. – А ти хоч раз заплатив за іпотеку? Ти хоч гривню мені на неї дав? Щось я такого не пригадаю! Тож можеш починати збирати свої речі!
– Ні! – твердо сказав В’ячеслав дружині.
– Добре! Ні, так ні! Тоді я сама зберу твої шмотки і викину їх з балкона! Нехай перехожі й сусіди збирають, бомжам віддадуть, може… Хоча ти й сам скоро там опинишся!
– Та годі так говорити, Ксюшо! Я нікуди не піду! Це мій дім! Ти моя дружина! І скоро Новий рік! Тож не треба таке мені тут влаштовувати!
– Так у тому-то й річ! Розумієш? – знову посміхнулася дружина. – Я не хочу тягнути в Новий рік за собою старі проблеми! Тебе! Якщо вже працюю одна, то й утримувати я буду тільки саму себе! Але не тебе!
– Взагалі-то, ти повинна, оскільки ми в шлюбі перебуваємо! Або ж я просто на тебе в суд подам за таке! – згадав він, як його друг, який так само не працював понад рік і потім його дружина вигнала з дому, і він ще й суд виграв потім, що дружина йому виплачувала половину своїх накопичених грошей.
– Подавай! Мені мороки буде менше! – спокійно відповіла Ксенія.
А Славко вже просто не знав, що йому робити, як бути? Чому його дружина, жінка, з якою він одружений уже три роки, так спокійно і навіть байдуже відповідає на його слова. У нього склалося таке враження, що їй уже просто все одно на нього, на свого коханого, здавалося б, чоловіка.
Але тільки річ була в тім, що з цих трьох років шлюбу Славко працював тільки півтора, а другі півтора сидів удома, все намагався собі знайти роботу якогось керівника, бо він втомився бути якимось рядовим співробітником. Йому хотілося, щоб він став важливою людиною.
Ось тільки моніторинг оголошень нічого не давав. Славко відправляв своє резюме в усі компанії, які виставляли оголошення, які йому підходили за умовами, але йому зателефонували лише з п’яти-шести компаній, а на співбесіду запрошували взагалі всього два рази.
А про просту роботу він навіть думати більше не збирався, незалежно від того, що про це думає його дружина…
Звільнився В’ячеслав з роботи, якраз рівно через місяць, як подружжю схвалили іпотеку, і воно почало переїжджати у свою нову квартиру.
Спочатку це було все як привід для того, щоб він займався ремонтом і переїздом, поки Ксенія працює, а потім, коли вдома все вже було готове, причому ремонтом більше займався батько Ксенії, то Славко сказав дружині, що не збирається повертатися на стару роботу, або ж шукати щось подібне. Він хотів одразу стати начальником чого-небудь, якого-небудь офісу, магазину, та хоч чого. Аби більше не ходити в служінні в когось, спілкуючись із ненависними клієнтами чи покупцями.
Поки Славко спочатку шукав собі роботу, яку дуже хотів, потім просто створював видимість цих пошуків, Ксенія працювала, як клята, на своїй роботі, набрала ще два підробітки у вихідні дні, щоб утримувати їхню сім’ю і гасити іпотеку.
Їй було дуже важко, і вона безліч разів говорила про це чоловікові. Спочатку говорила, потім починалися скандали, але толку не було ні від того, ні від іншого. Славко просто насолоджувався домашнім життям, особливо не замислюючись про стан своєї дружини в даний момент.
А потім, місяці три тому, Ксенія різко перестала взагалі порушувати з чоловіком цю тему. У неї з’явилася якась байдужість до нього, та й до всього, що зі Славою пов’язано. А ось самого Славу це почало напружувати.
Він помітив, що дружина стала брати менше підробітків у вихідні, але тим не менше вона майже не бувала вдома, завжди чепурилася і кудись ішла в ці дні.
А сьогодні вона взагалі заявила, щоб Славко котився куди хоче з цього будинку. Що на Новий рік його тут бути не повинно. І природно, він думав про найгірше, що в його коханої дружини хтось з’явився…
– Ксюшо! Я не розумію, що відбувається! Чому ти так спокійно мені все це говориш? Чому ти мене виганяєш? Чому?
– Та тому що ти в моїх очах уже давно перестав бути чоловіком! Ще потрібні якісь пояснення чи далі сам до всього дійдеш своєю однією звивиною? – відповіла вона.
І ось зараз Ксенія вже трохи підвищила на Славу голос. Просто її дістала істерика чоловіка вже.
– Звичайно потрібні! Природно! – обурено зажадав він. – Як це ти перестала бачити в мені чоловіка?!
– Дуже просто! Ти тепер більше схожий на мерзенного паразита, який сидить на моїй шиї, дивиться фільми цілими днями і по п’ятницях ходить з друзями в бар! Причому за рахунок тих самих друзів! Ось, знаєш, мені цікаво, тобі перед чоловіками не соромно так поводитися? Тобі ніхто з них ще не сказав, що ти знахабнів щоп’ятниці приходити в бар без грошей? Ні?
– Та з чого б вони мені таке взагалі сказали, це ж не ваші бабські компашки, це чоловіча
солідарність…
– Та мені начхати, що це, Славо! Можеш навіть не розпорошуватися тут більше! – не дала вона йому договорити.
– Але повторюся: у моїх очах ти тільки паразит і жодного спільного майбутнього в нас із тобою більше не може бути! Усе! Мене це дістало вже до неможливості! Тож починай збирати свої манатки, поки я цим не зайнялася!
Але Слава нічого не став робити. Він, образившись на Ксенію, пішов назад у вітальню, завалився на диван і увімкнув телевізор на всю гучність.
Але його дружині це ніяк не заважало, вона спокійно займалася домашніми справами під звуковий супровід якогось фільму.
А ось наступного дня була якраз чергова п’ятниця…І оскільки Славко все, що йому сказала дружина, не зробив учора ввечері, Ксенія, прийшовши з роботи трохи раніше, дочекалася, щоб чоловік, як зазвичай, пішов до бару до друзів, і одразу ж зателефонувала своєму батькові, щоб він приїхав і поміняв замки на квартирі. А вона сама в цей час почала займатися збором речей чоловіка.
Коли все було готово, замок поміняно, а речі зібрано, Ксенія хотіла, як і обіцяла, викинути все це з балкона, але її відрадив батько, запропонував відвезти все ж речі Слави до його батьків. А то якось не по-людськи вийде, та ще й напередодні Нового року. І Ксюша не стала заперечувати, якщо йому це було не складно.
Повернувшись додому з бару, як завжди добряче там повеселившись за чужий рахунок, Славко не зміг потрапити до квартири. Він не відразу зрозумів, що ключ не підходить до замка, і заночував у під’їзді під дверима.
А вранці, коли Ксенія виходила на роботу, вона виявила тіло чоловіка, що міцно спало на придверному килимку біля квартири. Вона не стала його будити, а просто переступила, закрила квартиру і вирушила на роботу.
Години за півтори їй подзвонив Славко з криками, що він не може потрапити до квартири, ключ не підходить до замка, і він не може зрозуміти, у чому, власне, справа. Ну, Ксенія йому й пояснила, що він у тій квартирі більше не живе, усі його речі тепер у його батьків. Тож він одразу може вирушати за місцем перебування своїх речей.
Коли Славко почав розорятися в трубку, Ксенія скинула дзвінок. Їй не треба було, щоб якийсь паразит, офіційно ще числиться її чоловіком, псував їй робочий настрій.А Славі нічого не залишалося, окрім як вирушити пішки до своїх батьків, бо грошей на дорогу до них у нього все одно не було.
Наступні два тижні Славко не з’являвся вдома, він періодично телефонував дружині, але та перестала відповідати на дзвінки. Вона написала йому в повідомленні, що якщо він щось хоче сказати, то спокійно може це написати в повідомленні, але цього чомусь Слава не зробив.
Чи то писати розучився, чи то до нього дійшло, що дзвонити дружині безглуздо вже. Але більше він ніяк не з’являвся.
Ксенія хотіла подати на розлучення в ці самі два тижні, але на роботі був завал перед Новим роком, і вона просто не могла вирватися, щоб це зробити, тож вона перенесла своє розлучення на наступний рік. Якраз усе продумає, підготується за новорічну міні-відпустку, думала вона.
І все начебто устаканилося, чоловік від неї відстав, на роботі вона виконала всі необхідні завдання, і до неї на святкування Нового року мали прийти друзі, три сімейні пари. Але якраз тридцять першого грудня, коли Ксенія була зайнята приготуванням салатиків на новорічний стіл, вона почула дзвінок у двері.
Одразу ж після цього вона машинально подивилася на годинник… Подружки мають прийти пізніше, щоб допомагати з приготуваннями, та й вони б подзвонили перед приходом. Тоді хто ж це може бути?
Єдина думка на повторі крутилася в Ксенії в голові: “Аби тільки це був не Слава…”.
І так, це був не він. Це була його мати…
– Хто? – уже подивившись у “вічко” і впізнавши свою свекруху, запитала Ксенія, вона просто не хотіла відчиняти двері їй так одразу, доки не дізнається, що їй потрібно.
– Ксюшенько, це я, Ольга Матвіївна! Я прийшла… Це… Привітати тебе з прийдешнім… Просто повз із Геннадієм Віталійовичем проїжджали зараз…
Ксенія не хотіла відчиняти, але вона ніколи не мала поганих стосунків із матір’ю чоловіка, і почуття чемності взяло “гору”.
– Вітаю, Ольго Матвіївно.
– З прийдешнім тебе, Ксюшенько! – ще навіть не переступивши поріг квартири, привітала вона невістку.
– Дякую! І вас теж ! – посміхнулася їй Ксенія.
Ольга Матвіївна зайшла у квартиру і почала знімати з себе шубу.
– А ви… Надовго? – була дещо збентежена цими діями Ксенія. – А то мені зараз ще треба буде в магазин з’їздити, а потім подружки прийдуть допомагати з приготуваннями…
– То ти все ж таки відзначатимеш цей Новий рік? – здивувалася жінка.
– Нібито… Так! А з чого б мені його не відзначати? – насупилася невістка, не розуміючи такого запитання.
Але Ольга Матвіївна не встигла нічого відповісти, як на кухні у Ксюші задзвонив телефон, і вона швиденько побігла за ним.
Свекруха, довго не думаючи, пройшла слідом за нею.
– Щось важливе? Чи, можливо, хтось важливий? – запитала Ольга Матвіївна її.
– Та ні, це подружка скинула виклик, щоб я швидше на повідомлення відповіла… А з чого ви так випнули це “хтось”? – не одразу дійшло до Ксенії, бо вона відповідала на повідомлення подрузі.
– Просто у Слави є тверде переконання, що в тебе хтось з’явився, от і запитала!
– У мене? Звідки? Мені і з вашим сином мороки вистачило позаочі, тож я навіть шукати собі нікого не збираюся! Та в мене й часу на це немає, я працюю майже завжди!
– Так? – усміхнулася Ольга Матвіївна. – У такому разі, я скажу Славику, що він помиляється, і нехай повертається додому!
– А це з чого б раптом? – не зрозуміла Ксенія такого нахабства своєї поки ще свекрухи.
– Ну як, “з чого б”? Він твій чоловік! Це ваша квартира спільна! І це не діло в тридцять років для одруженого чоловіка жити з батьками, коли є своя квартира і дружина працьовита! – напівусміхнулася жінка. – Тож нехай повертається, а ми його утримувати не збираємося, це більше не наша турбота, а твоя, люба!
– А з якого дива я маю далі утримувати вашого синочка? Він ваш син, а не мій, тож більше я з ним няньчитися не збираюся!
– Так він твій чоловік…
– Поки що! І це тільки тому, що в мене не було часу сходити подати заяву на розлучення і на поділ майна! Мені цей нахлібник, який не бажає працювати і вважає себе великим начальником, тут даром не здався!
– О ні! Стій, люба! Ти вийшла заміж? Вийшла! Сама вийшла, тебе ніхто не змушував! А це означає, що ти приймаєш на себе всі тяготи життя в шлюбі, якими б вони не були! Зрозуміла? Тож ні про яке розлучення можеш навіть не думати!
– Та зараз ось! Я запитати забула! – усміхнулася Ксенія.
– У цьому-то вся й річ, що ти забула! Але я тут і нагадую тобі про твої подружні обов’язки! А то, мій хлопчик там зовсім розкис уже без тебе!
– Та нехай він хоч скисне там, Ольго Матвіївно, але тут жити він більше не буде! Ні зі мною, ні в цій квартирі! – категорично заявила невістка.
– Це і його квартира теж, люба! Так що ти давай обережніше з виразами! Якщо сама хочеш кудись згвинтити, то скатертиною доріжка, але Славушка…
– Ваш Славушка ні копійки не вніс у купівлю цієї квартири, тож нехай і далі кисне! Початковий внесок мої батьки нам дали, і в мене є всі документи у цій справі! За іпотеку я зі своєї зарплати платила всі півтора року! Тож не треба мені розповідати про святість вашого синочка, добре? Я його знаю набагато краще, ніж ви!
– Та яка мені різниця, як ти його знаєш? Це його квартира! І він тут буде жити, я сказала!!! – підвищила вона голос на Ксенію.
– Зараз ось! Кишеню ширше тримайте! – відповіла Ксюша. – Та й узагалі, перестаньте, будь ласка, на мене кричати в мене вдома! Якщо вам щось не подобається – розбирайтеся зі своїм хлопчиком, а не зі мною в мене вдома! Я дуже зайнята, і мені не до ваших істерик!
– Моїх істерик?! Та ти як зі мною взагалі розмовляєш, погань?! – знову закричала жінка, стискаючи губи.
– Так! Вгамуйтеся і послухайте! У вас зараз три варіанти! Перший: ви спокійно йдете і перестаєте мені заважати! Другий: я виганяю вас, як настирливу муху, ось цим самим мокрим рушником, і повірте, це буде дуже неприємно! – сказала Ксенія, одночасно поглядаючи на свекруху, як вона змінюється в обличчі. – І третій: я просто викликаю поліцію, щоб вас звідси.
– Я тебе зараз викличу!!! Я тобі викличу!!! – знову закричала жінка.
Але майже одразу ж замовкла, коли побачила, що Ксенія вже взяла в руки рушник, про який щойно говорила.
Свекруха зрозуміла, що їй таке приниження зараз ні до чого, тим паче перед святкуванням Нового року, і, гордо піднявши голову, пішла збиратися йти.
– Правильний вибір! – крикнула їй услід Ксюша.
Ольга Матвіївна більше ні слова не сказала своїй невістці, вона тільки злісно поглядала на неї і більше нічого. Коли Ксюша зачинила за нею вхідні двері, вона трохи видихнула, бо напруга була в неї відтоді, як вона тільки-но побачила цю жінку в “вічко”.
Більше до неї ніхто ні з якими візитами не приїжджав. Коли настав час, Ксенія подала всі заяви і про розлучення, і про розподіл майна. Оскільки Слава ніде ніяк не фігурував в оплаті квартири й узагалі в жодних рахунках, квартиру присудили Ксенії, але їй однаково потрібно було невеликий відсоток виплатити чоловікові, оскільки це все робили в шлюбі.
Але машина Слави, яка вже рік була не на ходу, теж купувалася в шлюбі, тільки тоді він ще працював, і її потрібно було теж ділити. Але Ксенія запропонувала, щоб не робити цього. Нехай краще це корито залишається у колишнього чоловіка, а вона нічого йому не винна буде за свою квартиру. На цьому й зупинилися.
А оскільки Слави не було на жодному засіданні суду, це робилося без його участі. Але потім він був вельми обурений, як і його батьки, що так нечесно все поділили. Що Ксюша налаштувала всіх навіть у суді проти їхнього синочка, який був просто чудовою людиною, поки не зв’язався зі своєю колишньою дружиною.
Але Ксюші на всі ці слова було наплювати. Вона більше ні в якому разі не хотіла навіть чути про таких колишніх родичів. Навіть прізвище своє дівоче повернула назад, щоб забути про Славушку, як про чорну смугу її життя…
