Одна жінка вирішила: «А, ну його» і пішла від чоловіка.
Як була, в літньому квітчастому сарафані.
І бусиках.
Вийшла на вулицю і поцокала підборами.
Спочатку в перукарню, щоб марафет.
Кудрі, красиві нігтики і нове життя.
Потім в кафе, щоб тістечко.
Заварне і з горнятком кави.
За витонченим столиком біля вікна, де люди і враження.
Потім витерла крихти і попливла, похитуючи стегнами, на набережну.
Де променад, музика і компліменти від різних.
Постояла на пристані, порахувала хвилі і що потрібно купити красиву сумочку. У вигляді ридикюля.
Купила і вигуляла її в театр.
Походила по фойє, подивилася на фотографії артистів, помилувалася собою в їх відображенні.
Послухала «Травіату», поклавши бюст на перила ложі.
Перейнялася, зітхнула, пустила сльозу.
Ще раз зітхнула.
Подумала, що любов – це страшна сила і що чоловік Миколка без неї напевно не знайде котлети в холодильнику.
Пельмені зварить комом, заб’є раковину сміттям, а голову дурницями.
Загубить окуляри і сенс життя.
Скотиться.
Почне заправляти светр в штани і подасться в депутати.
Серце стиснулося у жінки.
І поцокала вона додому.
Швидко-швидко, так, що ридикюль підскакував на стегнах.
Захекалася. Вбігла в квартиру.
Накинулася на чоловіка, який в трусах.
Стиснула в обіймах, так, що у нього ребра хруснули.
А він відразу не зрозумів, хто на нього накинувся, може грабіжники. Тому що загубив окуляри і не помітив, що дружина від нього йшла.
Жінка йому окуляри з голови зняла, на ніс одягнула.
І тоді він зрадів.
І сказав, що у неї гарні кучері.
А потім вони разом їли котлети і жінка розповідала «про театральне».
А чоловік посміхався і витирав їй сльози серветкою.
