Мій син одружився дуже рано, я просила дітей не спішити з весіллям та спільним життям, але вони не чули мене абсолютно.
Дівчина Оля наче непогана, але її батьки доволі таки люди власні, хочуть аби все було так як вони задумали.
Спочатку молоді жили в нашому місті, знімали квартиру і все було добре. А потім вирішили поїхати до райцентру, туди де живуть батьки Ольги.
Там свати пообіцяли молодим купити будинок і прилаштувати мого Льошу на роботу. Я щиро раділа, і думала, що моя дитина буде щаслива, та не тут було.
Робота виявилася каторгою, а обіцяний будинок ніхто так і не купив. Зате гроші подаровані на весілля вклалися в батьківське майно, а потім, коли Олексій щось посмів сказати про те, що він тут ремонт робив, йому вказали на двері.
Мені шкода моєї дитини, тому що він лишився ні з чим. Але ще дуже мені шкода, що розпався шлюб, адже видно, як вони люблять одне одного.
Вкотре я переконуюся в тому, що життя з батьками це важко і сумнівно. Якби молоді жили окремо, то все було б добре.
Оля при надії, і якщо їх зараз не помирити, то чи побачу я онуків взагалі? Материнське серце рветься, на одних вагах щастя сина, на інших його честь і спокій.
