Оля сунула під ніс чоловікові квитанцію з податкової, отримавши яку сьогодні, вона зовсім заспокоїлася і більше не корила себе через те, що купила синові машинку

– А ти не перегинаєш?— Василь з сумнівом подивився на друга, який з речами вивантажувався з позашляховика.— Дивись, набриднуть дружині твої закидони. Сама виставить тебе, куди підеш тоді? До батьків? Бабусину-то квартиру давно нишком продав і гроші витратив.

– Кому? Олі набридне? Та вона мені в рот заглядає. Слова впоперек не скаже. Тепер чекатиме мене біля вікна і думатиме, як краще чоловікові догодити. Дружину що головне? Головне правильно виховати. А я це вмію,— самовдоволено відповів Олексій.
– Гроші витратив, так. Зате дивись, яку ластівку прикупив,— вказав він у бік берега, де красувався новий білий катер і знову посміхнувся задоволений собою і життям.—Пішли давай. Чоловіки зачекалися.

Олексій накинув ремінець сумки на плече і бадьоро підійшов до компанії, що радісно махала ним руками.

– Олексій, що знову не так?— Сьогодні вранці, побачивши, як чоловік вкотре збирає речі, спитала Ольга.
Обличчя її миттю пригнітіло.
– Я ж тільки нагадала, що в ці вихідні ми збиралися Славика на атракціони зводити. Він так чекав. Вставав на коліночки на табурет і дні в календарі закреслював.

У Олі на очі навернулися сльози, коли вона згадала, як мріяв їхній шестирічний син покататися на іграшкових машинках у парку. Він таку машинку в друга на подвір’ї побачив, але в Ольги з чоловіком не було грошей, щоб купити синові хоч подібну, а друг навіть доторкнутися не давав, зрозуміло, дорога іграшка.

Ось Ольга з Олексієм і пообіцяли, що відведуть сина до парку, де машинку можна взяти напрокат.

– Що знову, питаєш?— Олексій перервав своє заняття і зневажливо подивився на дружину.— Так хоча б те, що не на такій марнотратці я мріяв одружитися.

Ольга просто задихнулася від образи на слова чоловіка:

– Я транжирка? І в чому?

– Машинки ці в парку хто придумав? Краще б он ковбаси купила.

– Але ти ж сам, сам мене підтримав і пообіцяв синові, — не розуміла Оля причини докорів чоловіка.— А ковбаси? В нас цілий холодильник їжі. Ти ковбаси хочеш? Так я її й так куплю. А Славко, він же маленький, він так мріяв,— Ольга запобігливо подивилася на чоловіка.— Давай я твої речі назад покладу, — вона спробувала вийняти з рук чоловіка сорочку, яку він дістав із полиці.

Але Олексій вирвав сорочку з рук дружини і, з силою засунув її кудись у середину сумки, підвівся з колін:

– Я поки що у мами поживу. А ви над своєю поведінкою подумайте. У понеділок прозвітуєте. А я тоді вирішу, повертатись чи ні.

Він стрімко вийшов з квартири, сердито грюкнувши вхідними дверима.

– Ось так завжди, — з сумом подумала Оля, безсило опускаючись на пуф в передпокої.

Вона опустила руки на коліна і беззвучно заплакала.

Сьогоднішня поведінка чоловіка була для неї не нова.

Показові сцени Олексій став влаштовувати приблизно через рік після весілля, Ольга якраз була на третьому місяці.

Того дня чоловік попросив на вечерю яєчню. Вона й приготувала. Тільки зробила так, як це робили у них удома. Вона навіть уявити не могла, що чоловік під яєчнею розуміє звичайні смажені яйця. У Ольги вдома яєчнею просто називали омлет.

Що тоді влаштував Льоша. Як він бігав і кричав:

– Що за жінка?! На кому я одружився? Яйця з молоком наколотила. Хто так їсть? Ось я мамі скажу, яка ти. Нехай свекруха розчарується.

– Тихіше, тихіше, — намагалася заспокоїти чоловіка Ольга, вона страшенно не хотіла і боялася погано виглядати в очах свекрухи.— Я не знала, як ти любиш, — виправдовувалася вона.— До цього ти ж не просив яєчні, взагалі казав, що яйця не любиш. Давай, я посмажу, як ти любиш.

– А це куди?— він потряс сковорідкою.

– Викинемо. Що вдієш.

– Ах, викинемо?! Тобі все аби викинути. Гроші рахувати не вмієш. Що ж взяти? Студентка .Це я працюй, забезпечуй.

Ольга зникла. Олексій і, щоправда, одружився з нею, коли вона навчалася на ще четвертому курсі. Говорив, що це не проблема, і він достатньо заробляє.

Тоді Олексій уперше зібрав речі та пішов до свекрухи.

– Що це ти Олю? Чим Олексія годувати зібралася?— менш ніж за годину жінка вже чула невдоволений голос Тамари Павлівни у слухавці.

– Тамаро Павлівно, та я ж просто не знала, яку Олексій яєчню любить, — робко белькотіла вона.— Він би відразу сказав, як йому зробити. А то як вийшло.

– Добре. Не нервуй. У твоєму становищі це шкідливо,— вислухавши невістку, примирливо відповіла свекруха.— Сьогодні я його погодую, у мене й переночує. А завтра до тебе повернеться.

Ольга полегшено видихнула.

“- Здається, гроза минула” , — подумала вона.

Олексій, і справді, повернувся додому наступного дня, але розмовляв із дружиною крізь зуби ще тиждень. Ледве Ольга випросила пробачення.

Виявилося, це був лише початок.

Далі відходи Олексія стали частими. Щойно не так, збирає речі і йде.

– Хто окрім мене, таку як ти терпітиме та ще й любитиме?— казав він у таких випадках.— Вчилася б краще, як гарною дружиною стати. А то все дитячий садок.

Чуючи моралі чоловіка, Ольна стискалася в грудочку.

А що заперечити? Чоловік правий.

Він з’явився в її житті, коли вона зовсім зневірилася отримати хоч шматочок справжнього кохання і щастя. Такий уважний, добрий, дорослий. Олексій був старший за Ольгу на десять років.

Вдома вона була в матері та батька замість прислуги при них та їх улюбленому молодшому синові.

Олю подай, Олю принеси, сходи в магазин, випрай, прибери, допоможи Саші.

Сашко отримував у школі двійки?

– Чому братові домашнє завдання не зробила? – Дорікала мати. – Що? Чому ти винна за нього? А тому, що йому не до уроків. В нього інших справ багато.

– Зовсім руки не з того місця ростуть. Сорочку важко нормально попрасувати, — шипів на неї батько, якщо йому раптом не подобалися стрілки на рукавах.

Поки були живі бабуся і дідусь, вони ще заступалися за Олю:

– Ти чого дівчину на слугу перетворила? – Грізно смикала дочку бабуся Олі. – Сама пішла та зробила. Ти Сашка для себе на свіи привела. Ах, для чоловіка! Так він нехай і няньчить.

Мати ненадовго затихала.

Але коли бабусі та дідуся одного за одним не стало, мати вже ніщо не стримувало.

Ольга закохалася в Олексія. А може, просто хотіла так втекти з дому.

–  За мною ти будеш, як за кам’яною стіною, — обіцяв він, роблячи пропозицію.

А в день весілля раптом сказав, ніби прочитав її думки:

– Ну от, будь вдячною, я тебе від твоєї родини врятував. А то так і була б у них на побігеньках.

А що заперечити? Адже правду сказав. Всі сторонні люди завжди бачили, хто в родині Ольгі улюблена дитина, а кого використовують, зрідка кидаючи:

– А ти нічого. Коли постараєшся, робиш непогано.

А Оля у відповідь усміхалася, як собака в цирку, яка отримала за хорошу роботу на арені шматочок цукру.

Небагато, але приємно ж. Оцінили. Хто знає, може, якщо краще намагатися, нарешті, і полюблять її, а не лише Сашку, правда?

Загалом з батьківського будинку Оля пішла з радістю. І тепер вона намагалася стати гарною дружиною Олексію, гарною мамою Славіку.

– От тільки виходить погано, — Оля підвела голову, виринувши зі спогадів.

І працює вона, і заробляє навіть більше Олексія, а все чоловік дорікає, що марнотрата і погана господиня не може фінанси розподілити.

Ось знову сказав, що на дурниці гроші збиралася витратити.

А як на дурниці? Оля згадала, як спалахнули надією очі сина, коли вона пообіцяла, що він на такій машинці, як у друга, все ж таки покатається.

“Ковбаса, звичайно, добре. Важливо, корисно. А машинка — лише розвага. Але як синові відмовити?” Оля знову гірко зітхнула.

– Мамо, ми підемо сьогодні до парку?— Славик прибіг до матері в кімнату, тільки-но розвиднілося, заліз на ліжко і обійняв її своїми маленькими долоньками.

– Звичайно, підемо. Поснідаємо і підемо, вона схрестила за спиною пальці.”— Олексій, якщо дізнається, буде незадоволений, але й сина обдурити я не можу”,— подумала Оля.

– Мамо, дивися, як я можу, малюк під наглядом інструктора лихо їхав по доріжці парку.

– Молодець, усміхнулася Оля.

Вона влаштувалась на лавці і з задоволенням їла морозиво, спостерігаючи, як веселиться син. Потім підвелася. Зробила кілька знімків.

– Сподобалося?— спитала вона сина, коли він посміхаючись, підбіг до неї, весело махаючи на прощання інструкторові.

– Дуже, — Славік сунув свою маленьку долоньку в її руку.

За мить малюк знову озирнувся туди, де залишив машинку і раптом не по-дитячому сумно зітхнув.

–  Коли я виросту великий, зароблятиму багато грошей.

Таша тільки хотіла запитати сина, навіщо йому так багато грошей, як він, знову зітхнувши, сказав:

– І куплю своєму синові таку машинку. А ще дозволю інших дітей катати, адже не всі можуть її собі купити, а покататися хочеться.

У Олі сльози з’явилися на очах.

Вона міцніше взяла сина за руку і повела його стежкою.

– Мамо, куди ми прийшли? – Запитав Славик, коли вони увійшли до великого магазину іграшок, очі сина буквально розбіглися.— Ух, ти, які машини, — Славік підбіг до однієї й обережно поторкав її пальчиком.—Круче, ніж у Пашки.

– Хочеш таку, — раптом спитала вона.

–  У нас грошей немає, — Славік схилив голову, перша радість миттю зникла.

– Знайдемо, тільки доведеться трошки на каші посидіти і картоплі з сосиками, які ти не дуже любиш.

– Мамо, матусю. Я буду і кашу, і картоплю, і сосиски. Обіцяю,— очі сина запалилися надією.

– Обіцяєш? І вередувати не будеш?

Син старанно закивав головою.

Взагалі гроші у Олі та Олексія були. Тільки витрачати їх чоловік не дозволяв. Не дозволяв навіть на море хоч раз сина звозити.

– Це скільки ж корисних речей можна купити. Пральну машину ось, холодильник, перерахував він.

– Але в нас є, Олексію.

– А раптом зламається? А викинути гроші тільки на те, щоб у солоній калюжі посидіти і на сонці полежати? Так от, у ванні воду посолили і на балконі потім позасмагай. Не вмієш ти грошима розпоряджатися.

Тому реакція Олексія на бажання сина мати машинку, на якій хлопчику у його віці можна їздити, була цілком передбачуваною.

– За такі гроші можна купити справжню , — сказав чоловік, дізнавшись про бажання сина.

– Так у нас нова справжня є. А дитині хочеться.

– Виросте твоя дитина і куди подіти? Краще накопичити. Чи не мільйонери. Кожна копійка на рахунку.

Все це згадала Оля , оформляючи покупку та доставку.

Але радість сина, його очі, що засяяли, переважили сумніви і страх знову не догодити чоловікові.

“- Зрештою, я теж працюю” , — подумала вона.

– Я не зрозумів? Це що?— Олексій, який повернувся додому ввечері в неділю, вперся поглядом у коробки та пакети.

– Твої речі, любий. Ти маєш п’ять хвилин, щоб все забрати, і звільнити приміщення.

– Та ти що? Що ти собі дозволяєш? Та ти знаєш, що ти без мене! Я тебе врятував від твоїх батьків. Я подумав дати тобі ще один шанс, а ти, ось як!

– Знаю, чула, дякую за порятунок. І за шанс теж, — голос Олі звучав незвично суворо і навіть, О диво! Владно. Тож Олексій трохи здивувався.— А тепер я рятую від тебе себе та свого сина. І шанс даю нам із ним.

– Бі-бі, — син вирулив на машинці з вітальні.

– Купила? Гроші на вітер викинула! Що ж від тебе ще було чекати. Я завжди знав, що даремно з тобою няньчусь. Повернувся ось раніше, а ніякої подяки.

– Що? З бази раніше турнули?

– З якої бази?

– Де ти з Ваською на катері розтинав. Значить, тобі катер в обхід сім’ї можна, а синові машинку ні?

– Немає ніякого катера, що придумала? Вигадуєш усе, аби своє марнотратство виправдати. Буду я ще якийсь катер купувати!

Оля сунула під ніс чоловікові квитанцію з податкової, отримавши яку сьогодні, вона зовсім заспокоїлася і більше не корила себе через те, що купила синові машинку. Вона мовчки відчинила вхідні двері і стояла так, поки Олексій витягав коробки.

– Олю, ти що це придумала?— через годину зателефонувала свекруха.— Можливо, Олексій і перестарався. Але він хотів зробити з тебе справжню дружину та матір. А катер? Подумаєш, катер. Він його за свої гроші купив. Має право. Негайно прийми чоловіка назад!

– Дякую, Тамара Павлівно, Вашому синові. Але більше не треба рятувати. Визнаю. Я не ідеальна дружина та ідеальною ніколи не буду. А щодо Олексія. Зрештою, він має нарешті стати щасливим, а не рятувати і перевиховувати. І так, на катер він має право. А я маю право не жити з чоловіком, який має право на катер, але у якого ні син, ні дружина ні на що права не мають.

Тамара Павлівна ще поривалася щось сказати, але Оля кинула слухавку.

З Олексієм Оля розлучилася. Він, звичайно, і в суді кричав, що Ольга погана у всіх відносинах жінка, якій навіть дитину страшно довірити. Але суд став на бік матері.

Олексій поки що живе з матір’ю. Але він уже знайшов чудову дівчину, яку треба терміново рятувати. Про це поспішила повідомити колишню невістку Тамара Павлівна.

А Оля завела собі кота.

– Що не кажіть, а кіт усе-таки краще принаймні рятує тільки від мишей,— сміється вона, спостерігаючи, як Барсик їсть ковбасу.

You cannot copy content of this page