Ніколи й подумати не могла, що матиму якісь проблеми з мамою у свої 40 років. Тим паче, враховуючи, що я більшу частину життя її навіть не бачила, а тепер ось ми, можливо, навіть судитися з нею будемо. Правду кажуть, що життя буває дивнішим за будь-які книжки і фільми.
Коли я була ще зовсім юною дівчинкою, мама поїхала за кордон. Залишила мене на бабусю, а сама полетіла заробляти гроші, щоб забезпечити мені щасливе майбутнє. На ділі все вийшло трішечки інакше, але я не можу нікого за це звинувачувати, адже закордон не гарантує успішну кар’єру.
Для цього, напевно, потрібно ще й везіння, талант. Так чи інакше, виховувала мене бабуся. Я ходила до школи, намагалася бути найкращою в класі, корпіла над уроками до пізньої ночі. І це дало свої результати. Я змогла вступити до інституту. Там уже мені було легше.
Викладачі не вантажили студентів безглуздим зубрінням, був час на особисте життя тощо. За цей період мама лише двічі вислала нам із бабусею гроші, а мені надіслала якусь дешеву літню сукню, яка не пасувала мені за зростом. Я не ображалася, адже гроші – це не головне, а нестачі в одязі я не відчувала.
Хотілося просто її побачити, поговорити, дізнатися, як вона там, але в мами ніколи не було часу, щоб поговорити зі мною телефоном. Вона була в постійних переїздах. Бабусі вона сказала, що за рік чи два планує приїхати в гості додому, але планувала залишитися за кордоном на невизначений час.
За її словами, у той час “намічалися якісь можливі перспективи”. Тим часом я зробила для себе вибір на користь роботи і перейшла на заочну форму навчання. Робота за професією має свої плюси, особливо для студентки. По суті я практикувалася та ще й почала непогано для себе заробляти.
Витрачатися мені не було на що, тож гроші я віддавала бабусі. Раз мама з цим завданням не впоралася, то хоча б я могла зробити це за неї. Наступні кілька років нічого цікавого не відбувалося. Я здобула вищу освіту, мама знову переїхала в іншу країну. Потім мені нарешті освідчився мій хлопець.
І мама обіцяла приїхати. Весілля пропускати їй зовсім не хотілося. Я виходила заміж щасливою людиною. Коханий чоловік став моїм чоловіком. Прилетіла мама. У бабусі все було добре зі здоров’ям. Навіть на роботі мені підняли оклад. Прекрасний час. Ми тоді з мамою чудово зблизилися.
Ходили по магазинах, я познайомила її зі своїми друзями, вона подарувала мені побутову техніку на весілля. Шкода, що їй треба було їхати через два тижні. Після весілля моє життя здорово змінилося. Я стала мамою. Потім ще і ще раз. На кар’єрі змушена була поставити хрест.
Хто ж ще доглядатиме за дітьми, якщо не я? Перекласти на бабусю такий тягар відповідальності я не могла, а працювати на одну няньку якось зовсім уже нерозумно. Добре, що чоловік взяв себе в руки і, проявивши ініціативу на роботі, його поставили на добре оплачуване місце.
Не те щоб ми купалися в грошах, але змогли собі дозволити жити в трикімнатній квартирі. Щоправда, орендованій. Тим часом минули роки. Мені стукнуло 40. Бабуся зовсім постаріла. Ми з чоловіком намагалися їй допомагати, тим більше що вона нагадувала йому його бабусю.
І так вийшло, що вона захотіла заповісти нам свою квартиру. Оформила всі документи, хоча ми її про це не просили. Але тут у місто приїхала моя мама. І тепер її настрій був не таким привітним, як у день мого весілля. Із собою вона не привезла нічого.
Виявилося, що чоловік, з яким вона весь цей час жила, виявився обманщиком. Після його смерті з’ясувалося, що він був у боргах як у шовках. Уся його нерухомість була під заставою. І єдиним, що він після себе залишив, була розписка якимось дуже серйозним людям.
Загалом, часу гаяти було не можна і мама вирішила повернутися додому. Як для жінки трохи за 60 виглядала вона чудово. Засмагла, доглянута. З вічною посмішкою і легким акцентом. Ось тільки в кишені порожньо. І насамперед вона пішла до бабусі з пропозицією продати її квартиру.
Гроші ж вона хотіла поділити навпіл. Що поробиш, так вийшло, вимушені заходи. На що бабуся резонно відповіла, мовляв, усе. Поїзд пішов. Квартира тепер дістанеться мені після її смерті, а до того в ній можна тільки жити й радіти життю. Не більше.
Ось тоді-то мама з безтурботної жінки перетворилася на скандалістку і здирницю. Зараз вона вимагає, щоб я дала дозвіл на продаж квартири. Попри те що в неї тепер є троє онуків, яких вона навіть не відвідала. Звичайно ж, нічого підписувати я не збираюся. Ця квартира – моя надія на нормальне майбутнє.
Мама тепер до неї не входить. Більшу частину життя ми з нею не зустрічалися. І тепер я ще й винна виявилася. Подумую, може, купити їй соковижималку і літню сукню. Так я точно розплачуся з нею за її минулі подарунки, і ми станемо квитами.
