Настя була цілком справедливо незадоволена та роздратована! Мало того, що зима з усіма її «принадами», на кшталт огидної каші під ногами та якоїсь суспензії, схожої на суміш снігу з дощем у повітрі, привела її не в найкращий стан, так ще й біля дверей своєї квартири вона відчула якийсь незвичний і специфічний запах!
«Коти! ..» — з жахом подумала вона.
Настя обожнювала свій будинок і під’їзд. Старенька хрущовка, що залишилася від бабусі, в якій Настя практично провела все дитинство, була їй дуже дорога. Склад мешканців тут не змінювався, і Настя була переконана, що жодних котів у під’їзді не було.
На першому поверсі у бабусі Олі жили два собаки незрозумілої породи та походження, такі ж старі, як і сама бабуся, але в такому гріху, як капостити на килимок, їх ніхто не бачив. Та й собаки ж не ходять на килимок!
Настя винесла килимок на смітник і ретельно вимила підлогу перед квартирою.
Наступного дня вона купила новий килимок.
Через день килимок «пахнув» вже знайомим Насті «ароматом».
Новий килимок відправився за тією ж адресою, що й старий, і Настя вирішила провести власне розслідування. «Такими темпами крамниця господарських товарів розбагатіє за рахунок своїх килимків!» — похмуро подумала вона й спустилася на перший поверх до бабусі Олі, яку потайки у під’їзді називали «Бі-Бі-Сі».
Там Настя дізналася найнеприємнішу новину. Бабуся скаржилася, що дому кінець, заїхав якийсь чоловік, по обличчю видно, що бандит. Машину він ставить у дворі, пройти неможливо, і взагалі, вона вже подзвонила дільничному, щоб той перевірив цього бандита. Але чому він бандит, бабуся пояснити не змогла.
За дверима квартири він сидів тихо, ніяких сутичок у під’їзді не було. Уся суть визначення «бандита» полягала в тій нещасливій машині, яку, чесно кажучи, Настя раніше навіть не помічала біля будинку.
«Це точно його кіт! — подумала Настя. Але вголос не сказала.
Настя понуро попленталася додому. Так, з чоловіком, звичайно, не впораєшся!
Наступного дня, повернувшись додому, Настя навіть з певною радістю виявила намочений килимок.
«Все! В.’ю і сусіда, і кота!…» — з огидою, двома пальцями взявши килимок, Настя рішуче рушила вгору до «новосела», сподіваючись, що він вдома.
Довелося довго дзвонити, і нарешті двері відчинилися, і в них з’явився високий чоловік, досить приємної зовнішності, який щось жував.
Настя намалювала на обличчі крокодилячу посмішку:
— Добрий вечір! — засяяла вона. Килимок вона завбачливо сховала за спину.
— Добрий! — у відповідь засвітився всіма лампочками чоловік.
— Ви наш новий сусід! — защебетала Настя.
— Так, вже деякий час! — кивнув, нічого не підозрюючи щасливий сусід.
– А у вас є кіт? — лагідно запитала Настя.
– Так, а що? Ви до нього? — пожартував він.
– Власне, до вас обох! — суворо відповіла вона.
– Василю? Ти де? До тебе дама? Іди-но сюди! — продовжував веселитися чоловік.
Настя ненавиділа котів. «Милі» відео з улюбленцями в Інтернеті, ніжні поцілунки та котячі ласки викликали в неї напад нудоти. Але те, що з’явилося у передпокої, вразило її уяву.
Кіт був неймовірних розмірів! Саме не товстий, а просто великий! Величезний! З почуттям власної гідності кіт неквапливо підійшов до господаря, сів і серйозно поглянув на Настю, потім на господаря і знову на неї.
У цей момент Настя могла б присягнутися, що кіт промовив: «Ну, і в чому справа? І що цій тітці потрібно? Я сьогодні взагалі нікого не приймаю!»
— Це… ваш кіт? — здивувалася вона.
— Так, це кіт! — знову розвеселився чоловік. — А що, хіба бувають інші коти? Василю, будь ласкавий, привітайся та запроси даму до хати!
Кіт підвівся. Підійшов до Насті, задерши голову, серйозно подивився на неї, повернувся спиною й пішов. Зробивши кілька кроків у бік кімнати, він здивовано озирнувся, ніби кажучи: «Ну що стоїш, тобі ще спеціальне запрошення потрібно?» Настя остовпіла!
— Ось такий мій Василь! Він небагатослівний, але дуже галантний! — засміявся сусід.
Настя взяла себе в руки. Стряхнула з себе котячу магію:
— Я не прийшла милуватися вашим котом! Краще скажіть, чому він капостить на мій килимок? — Настя сунула килимок чоловікові мало не під ніс.
Він відсахнувся, ошелешений.
— Як же він може капостити, якщо він з дому не виходить? — здивувався він.
— Я не знаю, як! Може, він двері ключем відчиняє! Але, як тільки ви з вашим котом переїхали, я міняю килимки щодня.
— Я вам за килимки винен? — раптом засміявся чоловік.
— Я тут нічого смішного не бачу! Ще раз зіпсуєте мені килимок — матимете справу з поліцією! — закричала вона.
— А поліція тут до чого? — здивувався сусід. — Не думаю, що наша поліція буде порушувати справу через ваш, вибачте, забруднений килимок!
– Тоді з санітарною службою чи як там… ветеринарною службою… загалом, тримайте кота, інакше я… не знаю, що зроблю! — Настя закричала на всю площадку.
Вона кинула килимок йому під ноги й пішла додому. Сусід із Василем залишилися біля відчинених дверей, обмірковуючи почуте.
Епопея з котячими калюжами тривала. Настя перестала купувати килимки, просто стелила ганчірку. Але й «запеленгувати» кота вона ніяк не могла. Калюжі магічним чином з’являлися через певний час.
Сусід, який водночас був господарем кота Василя, робив відчайдушні спроби домовитися з Настею і навіть одного разу наважився завітати з тістечком. Настя ледь не зіштовхнула його зі сходів, а кота обізвала блохастим створінням.
Після цього образливого для кота інциденту сусід підозріло замовк.
Настя зовсім виснажилася. У відчаї вона вирішила, що треба було б змінити квартиру.
І ось через деякий час рано-вранці у вихідний день пролунав дзвінок у двері. На порозі квартири стояв сусід із вельми загадковим виглядом.
— Доброго ранку! — весело вигукнув він до ошелешеної й зовсім сонної Насті.
— Не впевнена, — прохрипіла вона ще не прокинувшись.
— Ось що я ціную в людях найбільше, так це гумор, — засміявся сусід. — Я відразу помітив, що ви розумна дівчина й розумієте жарти.
— Я дуже ціную компліменти з самого ранку, особливо чоловічі, але в чому, власне, справа? Чи ви прийшли зі щирим зізнанням? — Настя ще не могла повністю прокинутися.
— Я хочу запросити вас на невелику прогулянку, — став серйозним сусід. — Ви не пошкодуєте.
— Ви що, з глузду з’їхали від довгого проживання зі своїм високоінтелектуальним котом? І куди це я маю піти? Сподіваюся, Василь складе нам компанію, — розлютилася Настя.
— Звісно! Він уже тут? — знову розвеселився сусід. — Я навіть більше скажу: ми розкрили страшну таємницю злочину!
— Ну-у, ну-у? — одразу ж прокинулася Настя. — Навіть цікаво! Може, це не кіт накладає мені під двері?
— Ні, ні! — зіграв переляканого сусіда. — Але… не будемо поспішати з висновками. Ходімо, ходімо!! — поквапив він її.
— Слухайте, ви що, знущаєтеся, чи що? — розлютилася Настя. — Куди це я піду?
— Не хвилюйтеся, це не запрошення до ресторану! Хоча… — сусід грайливо підморгнув їй. — Але… ні, іншим разом. І можна навіть у піжамі!
— Ну добре, — зрештою сказала Настя. — Я так зрозуміла, що ви від мене не відстанете. І накинувши плащ, що висів у передпокої, пішла за сусідом вниз по сходах під’їзду.
Вони спустилися на перший поверх, але сусід не зупинився, а повернув на сходи, що вели до підвалу. За сусідом покірно крокував кіт. Ну а за котом пленталася Настя, яка нічого не розуміла.
За всі роки життя в цьому будинку вона двічі бувала в приміщенні, яке гордо називали підвалом. А взагалі це було захаращене приміщення, розділене на якісь осередки, з сірими від пилу віконцямиі. Один-два рази на рік у підвал забігали сантехніки та водопровідники з комунального господарства, нібито для профілактики.
Вони просиджували там пів дня і виходили звідти з загадковими й веселими обличчями. Сусід впевнено штовхнув старі двері й пішов уздовж дверей, зачинених іржавими замками. Кіт, обережно нюхаючи, плив за ним.
— Тсс, — сусід притиснув палець до губ. — Дивіться!
У останній кімнаті не було дверей. І світло з каламутного вікна проникало всередину. Настя обережно заглянула, і їй здалося, що на підлозі лежить стара хутряна шапка. Шапка раптом заворушилася.
— Боже мій! — Настя заціпеніла. На підлозі лежала кішка з трьома кошенятами.
Кішка перелякано підняла голову, і в її погляді було стільки страху й відчаю, що Настя одразу ж сховалася за стінку. У той самий час кіт, обережно ступаючи, увійшов у кімнату. Звідти пролунало зле шипіння й незадоволене пищання кошенят.
Сусід увійшов слідом за котом.
— Ну тихіше, тихіше! Сімейні сцени — потім! — Сусід вийшов, тримаючи на долоні маленьке кошеня. — Вилите тато! Дивіться!
Настя побачила крихітне кошеня на долоні чоловіка.
— Ось винуватці ваших неприємностей. Мамі, мабуть, не вистачило часу збігати на вулицю. Ви ж знаєте, що таке маленькі діти. Ось вона й вибрала, так би мовити, вас. Ну що будемо робити? На вулицю всіх?— сусід став серйозним.
– Ви що, зовсім з глузду з’їхали? Давайте сюди! — Настя обережно взяла кошеня на руки. Воно ледь-ледь тремтіло.
— Мабуть, коли ми переїжджали, вони й познайомилися. Ось, негідник, помацав і кинув! Василю, йди сюди! Розпусник! — суворо покликав кота сусід.
— Ну що ж, як порядні чоловіки, ми маємо одружитися й виховати дітей!
— На кому? — зовсім дурне запитання поставила Настя, притискаючи кошеня до себе. — Нічого не розумію!
— Ну, поки що на кішці! — розвеселився сусід. — А там, хто знає, хто знає! До речі, мене звати Валера! — він простягнув їй руку.
— Настя! — вже зовсім нічого не розуміючи, пробурмотіла вона.
— Я в курсі! — сусід озирнувся навколо. — Ну то що, до притулку для тварин чи як?
— До мене, — рішуче сказала Настя, ще міцніше притиснувши кошеня до себе, і попрямувала до виходу.
— Ну, до тебе, так до тебе, — рішуче сказав Валера. — Ех, Василю, жити тобі в «приймаках»! Несолодкий це хліб! Ох, несолодкий!
Так вони й рухалися сходами — попереду Настя з кошеням, потім Валера з іншими двома, а далі вже парочка котів.
— Зачекай, у мене залишився старий котячий кошик. Він великий, і всі там помістяться: і мама, і діти, — Валера швидко збігав по кошик. — Ну ось і все! Годуй маму. Ми, звичайно, вас не кинемо і будемо допомагати матеріально, чи не так, Василю?
Василій, що сидів посеред кошенят, у відповідь посміхнувся.
— Ну, ми пішли, — Валера чомусь ніяково совався біля дверей.
— Куди пішли? — Настя засміялася. — А діти? Ти ж сам сказав, що ви з Василем порядні люди! Давай вже годувати разом!
— Давай! — з радістю підхопив Валера і вже якось по-особливому подивився на Настю.
— «Який же він приємний чоловік!» — подумала вона. — «І тварин любить».
