Чоловік пішов до дочки сусідки Марії.
Марія жила сама, утримувала матір і чотирьох дітей. Тетяна, з власної доброти, жаліла її: віддавала дітям речі, підкидала овочі з дачі, після святкових застіль завжди приносила гостинці. І чоловіка теж залучила: він допомагав і бабусю на інвалідному візку спустити, і сантехніку їм безкоштовно лагодив, і телевізор — адже у Михайла були золоті руки.
Анфіса була худенькою, з кривими ногами та косим оком. Позаздрити такій красі було неможливо. Так, вона була молодша за Тетяну на двадцять вісім років, але Тетяна й у свої сорок шість залишалася цікавою жінкою, з якою не соромно піти в театр і показати колегам на корпоративній вечірці.
А ця дурепа, мало того що двох слів зв’язати не може, так ще й некрасива: обличчя плямисте, прищаве, ніс як сокира.
Так говорили подруги Тетяни. А вона мовчала. Так-то й справді, Анфіса й справді не була красунею. Та й вік тут ні до чого. Доброю вона була, ця Анфіса, поступливою.
А Тетяна за всі ці роки так і не приборкала свій характер, вічно була всім незадоволена. Ні, Михайло жодного разу їй такого не казав. Дочка поскаржилася.
— Мамо, у тебе завжди такий вираз обличчя, ніби ми тебе всі довели до сказу.
Тетяна підійшла до дзеркала й подивилася на своє обличчя. Обличчя як обличчя. Ну а те, що вона знає, чого хоче, і не мовчить про це, а діє — що тут поганого?
Ось навіть у жіночому журналі писали, що чоловіки не розуміють натяків, і треба їм все говорити прямо. Ось вона й говорила.
— Чим це тут пахне? Що це за ресторан такий? Не міг нормальний, чи що, вибрати?
Якщо залишалися в цьому ресторані, Тетяна весь вечір незадоволено стискала губи. Якщо йшли в інший, скаржилася, що від нервів їй уже їсти не хочеться.
І так було з усім. Софія, закінчивши школу, подала документи до Чернівців. Коли Тетяна запитала, звідки таке дивне рішення, дочка відповіла:
— Подалі від твого вічного невдоволення.
Софія, як і Тетяна, завжди говорила те, що думала. І ось тепер Тетяна замислилася над тим, що в чомусь донька мала рацію, а Михайло, зустрівши жінку, яка дивилася на нього як на Бога, навіть якщо він вів її до дешевої піцерії, просто не зміг встояти й захотів хоча б трохи побути Богом.
— Нічого, такі, як ти, довго не залишаються без пари, — говорили подруги. — Ми тобі швидко нового чоловіка знайдемо.
До речі, подруги не могли похвалитися особливими навичками в пошуках чоловіків: Дарина з рідким волоссям, яке з кожною новою дитиною дедалі більше і більше покидало її голову (а дітей у неї було троє), вийшла заміж у двадцять років і відтоді жила зі своїм чоловіком.
Руда Олеся, наймолодша з них трьох, була одружена лише раз і недовго, і ось уже понад десять років марно бігала на побачення в надії знайти того самого.
Тетяна не збиралася нікого шукати. Але коли перший шок минув, у її душі оселився страх. У порожній квартирі постійно доносилися дивні звуки, вночі доводилося залишати світло у коридорі, щоб не було так страшно.
На роботі нікуди було подітися від співчутливих поглядів, від сусідів доводилося ховатися; добре, що хоча б Михайло відвіз свою молоду дружину в інший район і не набридав Тетяні. Але все одно стало ясно: чим швидше вона знайде нового чоловіка, тим краще.
Олеся активно рекламувала сайти знайомств. Дарина сумнівалася.
— А ти сама кого там знайшла? Три рази на побачення сходиш — і потім їх шукай. Тетяна у нас не така, вона серйозна, їй ці пригоди ні до чого. Краще послухай мене — пошукай на роботі, напевно, у вас є неодружені.
Тетяна працювала в університеті, викладала англійську мову першокурсникам. Вона знала всіх викладачів, але не звертала уваги на їхній сімейний стан і вирішила дізнатися більше.
Даремно вона запитала у секретарки Зої, чи не знає та, хто з чоловіків зараз неодружений.
Зоя, звісно, надала їй вичерпну інформацію — від штампів у паспорті до пліток про те, хто з ким спить, — але після цього до Тетяни одна за одною надійшло кілька непристойних пропозицій, і жодної від неодруженого, треба сказати.
Вона спробувала сама завести розмову з математиком — він був єдиним чоловіком, який підходив за всіма параметрами і при цьому, за інформацією Зої, був розлученим, — але він дивився крізь Тетяну, ніби вона була не жінкою, а скляними дверима між поверхами.
— Я що, така стара, що ніхто тепер на мене не подивиться? — запитувала Тетяна у подруг.
Тетяна була найстаршою в їхній компанії, але вони запевнили її, що, незважаючи на це, вона виглядає краще за всіх.
— У мене є нова ідея, — повідомила Дарина. – Треба ходити на різні заходи. Ну, не знаю, вечір дегустації червоного, прем’єра вистави, відкриття виставки. Ти ж і так усе це любиш, поєднаєш приємне з корисним.
— Та хто там знайомиться? — обурилася Олеся.
— Не кажи так! Моя двоюрідна сестра так і вийшла заміж: пішла на виставку, довго стояла біля однієї картини, до неї підійшов чоловік, вони заговорили, вирішили продовжити спілкування в кафе, потім виявилося, що це той самий художник, біля роботи якого вона затрималася, і через рік вони одружилися.
Тетяна була вражена такою рекламою і вирішила спробувати. На виставці місцевого художника до неї підійшов високий сивочолий красень, схожий на Річарда Гіра.
Тетяна встигла вийти за нього заміж і завести трьох далматинців (вона завжди мріяла про собаку, але Михайло був проти) до того моменту, коли фігуриста брюнетка з гострим носиком підійшла, взяла Гіра під руку і заворкувала:
— Андрюшо, у мене ноги в нових туфлях просто стерлися, ходімо додому.
На кулінарному майстер-класі вона сиділа поруч із лисим коротуном, який безперервно базікав і ледь не відрізав собі палець, нахиляючи голову на груди Тетяни.
Він запросив її випити кави, Тетяна погодилася, але одразу ж про це пошкодувала: він був їй по плече, говорив лише про себе й хапав її за коліна.
— Олеся мала рацію, — сказала Тетяна під час їхніх традиційних п’ятничних посиденьок. — Туди ходять тільки жінки й одружені чоловіки. Чоловіка там не знайти.
Олеся збентежено мовчала, марно намагаючись приховати посмішку. Тетяна подумала, що та задоволена тим, що виявилася права, але тут Олеся пролепетала:
— Та як сказати… Я теж вирішила спробувати й познайомилася з дуже цікавим екземпляром. Уже п’ять побачень — рекорд, не рахуючи мого чоловіка.
Роман у Олесі розвивався так бурхливо, що вона пропустила кілька п’ятничних посиденьок. Коли з’явилася, виявилося, що схудла на п’ять кілограмів і помолодшала на десять років.
— Ну, і коли весілля? — глузливо запитала Дарина.
Олеся зітхнула:
— Не знаю. Він одружений. Але дружині вже все розповів. У них троє дітей, все непросто. Він перевіз свої речі до мене, але вона постійно викликає його до себе.
Стався скандал. Дарина кричала на подругу, звинувачувала її в душевній черствості. Олеся й раніше зустрічалася з одруженими чоловіками, але ніколи не забирала їх із сім’ї.
А от у самої Дарини чоловік ледь не пішов від неї між народженням другої та третьої дитини, тож у ній прокинулася жіноча солідарність.
Коли Олеся почала захищатися, кажучи, що та нічого не розуміє і що це кохання, Дарина грюкнула дверима й пішла, не заплативши за рахунок. Їхнє жіноче коло розпалося.
Тепер по п’ятницях Тетяна зустрічалася з Олесею, а в суботу вранці — з Дариною.
Перша продовжувала радити сайти знайомств і різні заходи, а у Дарини з’явилася нова ідея: розшукати колишніх, адже кажуть, що старе кохання не іржавіє.
Тетяна спочатку сумнівалася, але потім погодилася, і вони з Дариною влаштували розвідку.
У Тетяни було семеро колишніх, якщо брати до уваги серйозних; про миттєві симпатії вони вирішили не згадувати. Перший був одружений.
Другий пішов з життя.
Третій емігрував до Австралії.
Четвертий теж одружений.
П’ятого вони не знайшли.
Шостий, здавалося, був вільний, але його фотографії в соціальних мережах могли відлякати навіть найвідчайдушнішу жінку.
Сьомий підходив за всіма параметрами.
Тетяна ретельно вивчила його сторінку і написала йому. Він відповів. З того часу, як вони бачилися востаннє, минуло більше десяти років; якось вони випадково зіткнулися в театрі.
За десять років він мало змінився, і Тетяна сподівалася, що вона теж. Вони листувалися два тижні, і їй здавалося, що все йде добре, але коли вона запросила його зустрітися й випити кави, він довго щось писав, так що у неї від хвилювання спітніли долоні, а потім надіслав лише один рядок: двічі в одну річку не увійдеш.
Коли Тетяна розповідала про це Олесі, витираючи очі паперовою серветкою, до бару увійшла Дарина, мовчки сіла за стіл, допила коктейль Тетяни й сказала:
— Олеся, вибач, я була неправа.
Виявилося, що Дарина повела молодшого сина на плавання. І закохалася в тренера. Він був молодим і товариським, багато писав їй у соцмережах, жартував, навіть фліртував, але далі цього не йшло.
Дарина божеволіла. Вона вже й забула, що таке кохання.
— І що ти будеш робити? — запитала Тетяна.
— Переведу сина до іншого тренера, — зітхнула Дарина.
— Ну й дурепа, — сказала Олеся. — Він одружений?
— Ні. Але я ж заміжня.
Лише примирення двох подруг врятувало цей вечір. Тетяна вже майже звикла до порожнього дому, але світло все ще залишала увімкненим. Заснути не вдавалося, у пам’яті спливали бліді картинки минулого.
Чи була вона коли-небудь щасливою? Чому вічно була незадоволена чоловіком? Чи кохала вона його взагалі? Чи вміє вона взагалі кохати?
Кохати Тетяна вміла. Це вона зрозуміла, коли змирилася з життям самотньої жінки і замість сайту знайомств зайшла на сайт оголошень, де знайшла собі цуценя-далматинця.
Віддала за нього шалені гроші, але ні краплі не пошкодувала: вона відразу й безповоротно закохалася в нього. Назвала його Гіром, почала вигулювати його вранці перед роботою та ввечері, доки не падала від втоми.
Засинала одразу, слухаючи, як поруч із ліжком у кошику сопе її новий друг.
Дарина й справді перевела сина в інший басейн, подалі від спокуси. Олеся через пів року вийшла заміж за того чоловіка, якого відібрала у сім’ї.
Сама Тетяна через рік після того, як чоловік пішов від неї, якось гуляла з Гіром, який весело зустрічав весняні калюжі й оббризкав чоловіка з коллі на повідку.
Чоловік накричав на неї, а коллі незворушно обнюхала Гіра. Тетяна вибачалася, а потім ледь не розплакалася від грубості чоловіка: він був симпатичний, але для таких, як він, вона була просто скандальною тіткою в парку.
Чоловік зніяковів, попросив вибачення. Запропонував загладити провину чашкою кави. Десь між другим і третім капучино Тетяна зрозуміла, що він — той самий…
