Після того як я дізналася про нову коханку чоловіка, то не витримала і виставила його з квартири. Я робила це і раніше, коли сімейному щастю перешкоджали інші жінки. А він вкотре “не чинив опір”.
Я вже багато разів думала про розлучення. Але щоразу мене зупиняв то страх самотності, то побоювання не потягнути дітей самотужки, то ще щось. Нині ж почуття власної гідності взяло гору і не допускало повернення чоловіка.
Він уже багато разів принижував мене. З мене досить! Наступного дня після вигнання зрадника із сімейного гніздечка на переговори прийшла свекруха. Їй було не звикати налагоджувати стосунки між нами.
Щоразу вона зі співчуттям говорила одне й те саме. Що в жінок доля така – терпіти зради. Головне, щоб годувальник із сім’ї не йшов і діти залишалися ситими. Що ж поробиш, у чоловіків природа така.
Так, син загуляв, але ж він хоче повернутися. Я вислухала свекруху, але нічого не відповіла. Уся ця спотворена логіка не мала жодного сенсу. Після довгих роздумів я зрозуміла, що ніякий годувальник не заслуговує на поблажливість.
Своїх дітей я й сама може забезпечити. Руки є, голова працює. Діти вже давно в змозі самі за собою доглянути. Тож чоловік мені не потрібен як помічник – я вже вирішила, що подам на аліменти. У гості якраз зайшла моя мама.
Вона стримано привіталася зі свахою і, почувши про наміри доньки, схвально закивала. Обуренню свекрухи не було меж! Та почала кричати, що це все дурниці, а дітям треба батько. Я й не збиралася йому навідувати дітей.
Але свекруха все не вгамовувалася. Ніби саме слово “розлучення” було чимось немислимим і забороненим. З її вигуків і обурень ставало зрозуміло, що в розумінні цієї жінки бути розлученою жінкою непристойно.
І що такої треба тільки соромитися. Та в розмову вклинилася моя мама. Вона нагадала, що я маю право жити з людиною, яка буде мене поважати. А те, як із нею поводиться син свекрухи, то краще взагалі жити самій.
Палка суперечка розгорілася між свекрухою і моєю мамою. У цей час прийшло повідомлення від чоловіка. Той щиро вибачався і клявся, що жити не може без мене. Також він пропонував зустрітися в кав’ярні.
Начебто він готовий на все, щоб довести своє кохання. Я посміхнулася і сховала телефон. Може, він і справді не може без мене. Адже всі ці дівчата були лише швидкоплинним захопленням. А я в нього одна.
Що якщо цього разу він справді одумається і стане зразковим сім’янином. Я пішла в кімнату переодягатися і наводити красу. Вирішила, що просто піду на зустріч і обговорю із ним деталі розлучення. Не більше того.
Коли я сказала, що йду на зустріч до чоловіка, то моя мама і свекруха лише мовчки дивилися, як я вийшла з квартири. Я виявилася однією з тих жінок, для яких приниження, обман і примирення стало звичайними стосунками.
Щоразу, викривши чоловіка в зраді, я робила марну спробу вирватися з цих стосунків. Але потім у гру вступали інші почуття, зокрема й бажання отримати увагу від чоловіка. Він це прекрасно розумів.
Саме тому й продовжував зраджувати і цьому не було кінця доти, доки я справді не замислиться над тим, чи прощати чоловіка і його зради. В цей раз все буде інакше, бо я так вирішила.
