За місяць до мого весілля татові виповнився 51 рік. Ми відсвяткували цю подію в тісному сімейному колі: тільки він, мама і я. Так захотів тато, до того ж ми з мамою були з ним згодні. У ресторан йти не хотілося, а готувати для гостей і потім весь вечір прибирати – ну не знаю.
Я якось відвикла від подібного. Просто посидіти, поговорити іноді буває корисніше. Але тато у свій день народження підніс, мабуть, найбільший сюрприз. Ми чудово повечеряли, послухали тихенько музику, а потім він заявив, що йому складно жити і він почувається погано.
Ні, зі здоров’ям усе гаразд, але ось морально якось не так. І ось, з огляду на те, що я виходжу заміж і стаю, нарешті, дорослою, він наважується зробити свій хід – вирушити на пошуки себе. Пам’ятаю, мама тоді просто очманіла, але тато був непохитний.
Йому потрібно було відсторонитися від сім’ї, йому потрібно було спілкування з іншими людьми, жінками зокрема. І він цього не приховував. Ось таке ось вийшло свято. Тоді мама, щоб не влаштовувати істерики і взяти час подумати, попросила тата повернутися до цієї розмови наступного дня.
Він погодився, а я, перебуваючи все ще в шоці, поїхала до себе додому, де на мене чекав коханий. Тож я не була свідком подальшої розмови батьків, але мама мені потім усе розповіла. Наступного дня, вранці, вона насмажила татові його улюблених відбивних і запитала, чи не передумав він раптом.
Але тато був непохитний. Тоді мама запропонувала йому таке: нехай батько йде, якщо йому це так потрібно. Дивно, що таке бажання з’явилося в нього саме зараз. Єдине прохання – почекати рік перед офіційним розлученням. Нехай рік усе буде на своїх місцях, у плані нерухомості та меблів.
А батько може взяти якусь суму із сімейного бюджету і йти. Дорослому чоловікові не можна нічого забороняти. Так воно і вийшло. Тато переїхав в однокімнатну орендовану квартиру. Він узяв якісь гроші, плюс, я думаю, у нього і заначка була. І став жити один, як сам цього бажав.
Звичайно, з роботи він не звільнявся, але після неї на нього чекала не мама, а чотири стіни і купа можливостей холостяка. На моє весілля він, до речі, прийшов. І вони з мамою вдавали, що все нормально, але всі втаємничені в нашу сімейну кризу почувалися досить некомфортно.
Наступні місяці були дивними. Я бачила тата кілька разів у місті. Іноді він був задоволений і енергійний, посміхався. Кілька разів я бачила його напідпитку, а один раз навіть із якоюсь жінкою. Але було видно, що ні про яку романтику там мови й не йшло.
Хоча, може, таким чином я просто захищаю свою внутрішню дитину, хто знає. Проте мої батьки вже дорослі. Їм видніше, як жити. Я ж часто приходила до мами, поговорити, підтримати, але вона й сама по собі не падала духом. Я б, звісно, так не змогла.
Я запитала якось, як вона та що планує робити далі. Мама відповідала, що вона надто добре знає мого батька і їй залишається тільки чекати. Я тоді ще розлютилася навіть. Дорікнула їй за недбале ставлення до власного життя. Я забула про те, що моя мама мудра жінка.
Так, як виявилося, вона від самого початку знала, як усе буде. І місяців через вісім тато знову вийшов на зв’язок. Тепер його голос не був голосом самовдоволеного господаря життя. Він цікавився, як ми там, що в нас нового. Може, хочемо зустрітися і все обговорити. Природно, всі все розуміли.
І коли тато за такий довгий час уперше повернувся додому, на столі на нього чекали соковиті, смачні, улюблені ним відбивні. Мама каже, що він навіть мало не розплакався в той момент, хоча тато все заперечує. Історія закінчилася на позитивній ноті. Мама пробачила тата.
А він розкаявся і перестав применшувати мамину лепту в їхньому сімейному житті. Тепер тато часто може прийти і затіяти прибирання після роботи. Він навіть почав невеликий ремонт. Відбивні, які готувала мама, тепер перетворилися на пасту з морепродуктами. Мамину улюблену.
Але тепер її готує батько. Для цього він кілька годин дивився ролики на YouTube, щоб виходило дійсно смачно. Загалом, усе налагодилося. Я запитала в мами, що тато робив увесь цей час один. Мені він би ніколи не зізнався. Усе-таки я донька, без різниці, що вже сама заміжня.
Для нього я все ще дитина. І мама відповіла мені, що справа була зрозумілою ще з самого початку. Ну кому потрібен чоловік, якому рік тому стукнуло 50? Двадцяти- і тридцятирічні “малолітки” шукали в ньому успішного, забезпеченого чоловіка.
Але, коли дізнавалися, де і чим він живе, їхній інтерес одразу ж згасав. Жінки його віку пропускали повз вуха його фінансові справи, але відразу ж намагалися навісити свої обов’язки і проблеми. То ремонт їм у квартирі потрібен, то дітям допомогти, то ще щось.
Коротше кажучи, суцільні “принеси-подай”. Ось татусь мій і не витримав. Почав заглядати на денце пляшки, навіть узяв невелику відпустку. А потім одного разу прокинувся він сам-один у порожній квартирі. Зрозумів, яких справ накоїв і що далі в нього все буде тільки гірше.
Кілька днів приходив до тями, збирав залишки гордості й сили волі та зателефонував мамі. Звісно, не те щоб я повністю виправдовувала свого батька, але, мені здається, цей урок він запам’ятає на все життя. Я дуже рада, що мої батьки знову разом. Сподіваюся, тепер уже без усіляких нюансів.
