Денис стояв у черзі. Черга маленька, три людини, але у Дениса в руках була коробка, вона вимагала дій, вона мучила. А біля каси стояла бабуся, вона перераховувала купюри старими пальцями. Збивалася, знову перераховувала. Таких бабусь усі ненавидять. Усі поспішають.
А їм поспішати давно нікуди, але їм чомусь треба з’явитися саме в той момент, коли всі поспішають. Денис бурмотів собі під ніс. Жінка, що стояла перед ним, почула, обернулася, кивнула, зітхнула. Дениса чекав друг Валера. Вже два тижні Денис здійснював круїз за старими друзями.
Він посварився із дружиною, поїхав у свою квартирку, але одному було нудно, і Денис вирішив влаштувати затяжне холостяцьке свято. Все чекав, що Оля зателефонує або напише, але Оля мовчала… Що Дениса злило тільки сильніше, та й йому одному добре, он скільки друзів.
Бабуся пішла нарешті від каси. Денис оплатив свої покупки. Швидкий, радісний вийшов із магазину. І знову побачив бабусю. Дуже повільно та йшла, тримаючи важку сумку. Його серце виявилося не таким черствим, тому він запропонував свою допомогу.
Вона дивилася на нього, посміхалася, її очі трохи сльозилися. Денис узяв її сумку. Йому треба було в інший бік, але він провів її до самих дверей. Бабуся довго шукала ключі, нарешті відкрила. Вона прийняла сумку і раптом трохи її не впустила, взялася за одвірок.
Денис узяв її під руку, провів у квартиру, поклав на диван. На його подив, у квартирі було дуже чисто, тільки злегка пахло котом. Значить, точно живе ще хтось. Тут і сам кіт з’явився, скочив на диван, дуже недобре подивився на Дениса. Виявилося, що жінка живе одна з того часу, як чоловіка не стало.
Денис пішов додому, де на нього вже чекав друг, але вечір продовжувати Денису вже чомусь не хотілося і покупки вже йому ті не треба були. Наступного ранку він подзвонив бабусі. Так, він узяв її телефон – незрозуміло навіщо.
За дві години Денис входив у квартиру Зінаїди Василівни. Та сказала, що їй страшно незручно, що є Аллочка, що навіщо взагалі так суєтись. Денис приніс пігулки та всякі солодощі до чаю. Денис сам не розумів, навіщо йому ця стара. Навіщо він тоді уплутався за нею з магазину.
Ну гаразд, доніс, але навіщо ще приїжджати, тягтися з іншого кінця міста – він не розумів. Навпроти дивана Зінаїди Василівни був портрет – гарна світловолоса дівчина в червоній сукні стоїть біля вікна, за яким сонячне місто. Зінаїда Василівна помітила погляд Дениса.
Після школи всі переконували Зіну йти в театральний, вона була яскравою, високою, грала у шкільній студії всі головні ролі, але вона вирішила піти до більш серйозного університету. Зінаїда Василівна потяглася до великого комода, що стояв біля дивана, звідти дістала фотоальбом.
І фотографію – команда дівчат у білому, усі посміхаються, стоять на тлі Університету. У центрі юна Зіна із м’ячем. Увечері Денис прийшов додому, відчинив двері, крикнув: «Оля! Це я! Я був не правий, вибач!» Оля вийшла з кухні, здивовано витираючи мокрі руки.
Дружина дуже скептично спочатку на нього подивилася, але потім зітхнула і покликала вечеряти. Денис так і їздив до Зінаїди Василівни, раз на тиждень точно. Олі не говорив, вирішив – якось потім повідомить. Горда Зінаїда Василівна ніколи не дзвонила йому сама, але явно до нього звикла, чекала.
І розповідала своє життя. Після інституту Зіна помчала до іншого міста, хоча їй, відмінниці, пропонували гарне місце в столиці. А далі з’явився Борис. Він був старший на десять років, уже обіймав посаду, але чудово грав на гітарі і співав. Зіна, до якої залицялися імениті художники і нафтовики, закохалася.
Перед Новим роком Денис оголосив, що дістав Зінаїді Василівні два квитки на її улюблену виставу. У театр вона одягла чорну сукню і брошку з місячним каменем, яку їй багато років тому подарував чоловік. Денис зібрався розповісти Олі все, вона і так дивувалася, куди чоловік їздить.
Чому він не розповідав – Денис сам не міг собі пояснити. Просто дивно було вимовити: “Я їжджу до бабусі 85 років і до її кота”. Денис не дзвонив цілий місяць – з дружиною та донькою літали до Таїланду. Повернувся до справи. Зрештою, зателефонував. Зінаїда Василівна довго не брала слухавку.
Денис слухав гудки. На 18 Зінаїда Василівна відповіла, зовсім тихим голосом: «Щось мені не дуже добре…» Коли Денис вибіг із машини, від під’їзду виїжджала швидка. Біля будинку стояла Аллочка, вона плакала, у неї на руках був той самий кіт. Він побачив Дениса, потягнувся до нього….
