Коли я була маленькою, мама привчала мене регулярно наводити лад у шафі. Речі на поличках завжди були акуратно складені.
А коли мінялися пори року, то відбувалася тотальна зміна влади… зимовими речами на літні… і навпаки. Ось, наприклад, влітку, мама веліла перекладати зимові речі на нижчі полички, а літні – на рівень очей. Щоб простіше було діставати і шукати потрібне.
І я привчилася час від часу наводити лад у себе в шафі, в письмовому столі, кімнаті.
Потім я виросла. Але порядок у шафі наводжу за тим самим принципом. За винятком того факту, що тепер я це роблю, коли сама вважаю за потрібне тобто – набагато рідше.
А ще… а ще я набула звички викидати зайвий мотлох…Вперше, коли я наважилася викинути свої речі десятирічної давності, мама охала і ахала, і металася, як хом’як, коли відбирають його запаси… але я була тверда…
Викинувши перший свій пакет із непотрібними, немодними, застарілими речами, я зітхнула з полегшенням.
З тих пір я не коплю – я нещадно виношу пакетами застарілий мотлох, що займає місце і влаштовую на смітнику безхатькам “секонд хенд”.
Я переконалася – щоб отримати нову річ, потрібно звільнити для неї місце.
Ми часто шкодуємо викинути щось… шукаємо виправдання своєму плюшництву – дорого як пам’ять, раптом полагодимо, а може мода повернеться, а раптом чорний день?… і в результаті, оточені старим марним мотлохом, ми не даємо можливості собі придбати нове, зрозуміти, що ми тримаємось за фантом…
Пам’ять завжди доступна нам без цих скам’янілих нагадувань про найкращі їх часи… пам’ять у душі, серце… ми зберігаємо її з трепетом, але не речі її джерело… серце… часом річ перетворилася на тлін, а пам’ять жива … пам’ять про ту прекрасну, якою була ця річ… але від речі залишилася лише оболонка…
Потрібно вчитися викидати мотлох. Той, який займає місце, забирає дорогоцінний час, марний баласт, захаращує простір… висмоктує сили.
Хлам, якорем тягне в минуле, не дає зробити крок у майбутнє, обтяжливий і важкий. Так і з людьми. Не тягніть у себе баласт. Наводьте порядок – у думках, у голові, у квартирі, в оточенні.
