Я знала, що мій чоловік не пропустить жодної короткої спідниці. За 10 років шлюбу мені так це набридло, що в моїй голові визрів план.
Всі ці 10 років я безпробудно плакала, мої очі стали немов скляні, губи розпухли від німого крику і безкінечного благання в небеса.
Волосся, як на зло, росло швидко, попри те, що я намагалася стригтися коротко, щоб постаріти раніше. Не повірите, але в 30 я хотіла постаріти. Це була якась мара.
А потім я прозріла. І зрозуміла, що я можу по-іншому. Перше, що я зробила – найняла для чоловіка коханку. А що? Взяла всі аналізи, щоб і собі якої болячки не заробити, дівчина з села, за 1 кімнатну в Києві на все готова була.
А тут, всього-то якийсь місяць треба було потерпіти. Вже не знаю звідки в мене взялися сили, але я тоді не про шлюб думала, а про майно.
10 років я працювала так, що своє здоров’я спустила нанівець, слухала його, Сергія, що кар’єра важливіша, тепер навіть дитини не маю.
Я діяла з холодною головою і не шкодую. Знала, що він досить передбачиливй чоловік, і як тільки пояснила, що наша фірма в боргах, він відмовився в мою користь від всього бізнесу.
Він за освітою механік, я – економіст, я знала, як я це все побудувала, знала і як його провести. Квартиру і машину я порадила переписати на когось із знайомих, кому він довіряє, але не на мене і не на родичів.
А тут Альбіна, яка мурчала і запускала кігтики в його сиве і постаріле волосся. Це було ризиковано, але я, радше, їй би все віддала, аніж Сергію, який зламав моє життя.
Ну, а коли все вже було не моє і не його, я подала на розлучення, підкріпила це все фотографіями з Альбіною, на суді і її за свідка взяла.
Вона ще й підтвердила, що він сам признався, начебто бізнес не його, він туди руки не приклав. З залу суду ми виходили вдвох, я і Альбіна, з валізами, і квитками в Турцію, вона заслужила.
