Коли свекруха сама запропонувала, що стежитиме за нашим Дімочкою, поки ми працюємо, я дуже зраділа. Грошей останнім часом не вистачало і мені потрібно було терміново виходити на роботу. А з ким залишити дворічну дитину, ми й уявити не могли. І тут така допомога.
Але все закінчилося вже за два місяці. На ці свята ми гостювали у свекрухи, там була і її дочка. Вони вдвох почали мене повчати, щось радити, розповідати… Я розлютилася і висловила їм усе, що думаю. У результаті посварилися, я забрала дитину та пішла додому.
А ввечері, коли ми з чоловіком уже лягали спати, свекруха подзвонила і сказала, що якщо вона така погана, то й нема чого до неї по допомогу приходити.
«І з дитиною тепер самі справляйтеся, у мене своїх турбот вистачає», – сказала і кинула слухавку. Я навіть не встигла нічого заперечити.
Чоловік мій лише руками розводить. Як тільки якась сварка, так він одразу на маминому боці. Тепер заявляє, що я сама винна, коли не стрималась у гостях.
Та й його мати, мовляв, не зобов’язана з нашою дитиною сидіти. І так, каже, маємо бути їй вдячні, що вона нам стільки допомогла.
Просто чудово! Мені потрібно на роботу виходити, а дитину залишити немає з ким. Свекруха поставила нас у таке безглузде становище, а ми їй ще кланятися повинні? Просто не розумію, що робити. Адже в садок Дімочку я можу віддати хіба що у вересні. А до вересня як бути?
Моя мама працює за тим самим графіком, що і я, — з понеділка по п’ятницю. На няньку грошей у нас немає. Та й де її знайти за вихідні, цю няню?
Чоловік нічого не пропонує, тільки наполягає, щоб я помирилася зі свекрухою, але я й чути не хочу. Сьогодні вона одне каже, а завтра знову щось собі надумає.
Взагалі я впевнена, що ця люба родичка просто втомилася сидіти з онуком, от і підлаштувала все так, щоб я виявилася винною. Своїми справами вона займається. Які у пенсіонерки справи? Тим більше, узимку. Не смішила б.
