Будучи студенткою, я чудово розумію, що таке добре, а що таке погано. У дитячому віці ти ніби перебуваєш на іншій хвилі. Думаєш, що розумніша за всіх. Намагаєшся вдавати з себе жорсткого мізантропа. Я сама не знаю чому, але й у мене був такий період, коли здавалося, що все навколо проти тебе.
І ти одна в цьому світі розумієш стан речей. Добре, що він швидко минув. Десь рік тому я познайомилася з однією старенькою в сусідньому зі своїм будинком дворі. Ну як познайомилася, просто йшла, а вона сиділа на лавочці і ні з того ні з сього похвалила мою зачіску.
Що дивно, адже я тоді носила різнокольорові африканські косички. Тепер я розумію, якою дурною була, адже вони мені зовсім не пасували, але бабуся, мабуть, вирішила так мене підбадьорити. Був теплий літній день, а на душі в мене шкребли кішки, але її комплімент відкрив у мені нові життєві сили.
Ми познайомилися, і я пішла далі. Вона часто сиділа на тій самій лавочці. Іноді одна, а іноді в компанії інших літніх жінок. Ми віталися, але я ніколи не зупинялася, щоб якось із нею поспілкуватися чи поцікавитися здоров’ям, бо телефоном розмовляєш, то поспішаєш на пари чи на зустріч.
Та й вона особливо мене не кликала. Життя йшло своєю чергою, і помаленьку я зовсім забула про нашу першу зустріч, а за кілька місяців у її під’їзд переїхала моя одногрупниця. Ми непогано спілкувалися, але додому до неї я ніколи не заходила. Це не в моїх правилах, та й що мені в неї робити?
Це хлопці постійно сидять один в одного вдома: грають у відеоігри чи дивляться футбол. Ніколи не розуміла, який у цьому сенс. Спілкуватися краще на свіжому повітрі або в кафе. Та й не кожен же день. А кажуть ще, що це дівчата люблять пліткувати.
Сучасні хлопці тільки й роблять, що розмовляють не зрозуміло про що. Як ті ж самі пенсіонери. Одного разу ми зустріли мою “старовинну” подругу. Вона знову похвалила наш зовнішній вигляд, запитала, чи все у нас добре. Загалом, видно було, що бабуся не проти поговорити.
Енергії в неї було хоч відбавляй, але ми, на жаль, мали кудись йти, тож нам було не до неї. Посміхнулися, відповіли щось загальними фразами і пішли у своїх справах. Ну а що поробиш, про що нам із нею спілкуватися? А зовсім нещодавно я йшла додому через під’їзд подруги і побачила оголошення.
Воно дуже виділялося, бо було написане від руки: “Люди добрі, загубила 50 гривень. Немає на що купити хліба, допоможіть, хто знайде”. І приписка, квартира 76. Звісно, може, це збіг, але мені завжди здавалося, що моя знайома старенька жила в під’їзді одна.
У тому сенсі, що це інші пенсіонерки до неї підсаджувалися, бо я бачила їх і на інших лавочках. Вона ж своєму місцю ніколи не зраджувала, а тут он яка ситуація. Звісно, час у мене був, тож я вирішила сходити до бабусі й трохи допомогти. Зроблю вигляд, ніби знайшла гроші біля лавочки, невелика сума.
Заодно й упевнюся, що все саме так, як я собі думаю. Піднявшись на потрібний поверх, побачила мою знайому бабусю. Вона здивовано подивилася на мене через окуляри і привіталася. Я теж їй привітно відповіла і розповіла, що знайшла гроші біля того місця, де вона завжди сидить.
І простягнула спеціально зім’яту перед цим купюру. Побачивши гроші, вона посміхнулася і весело мені підморгнула. Сказала, що я вже восьма, хто за сьогоднішній день прийшов до неї “в гості за оголошенням”. І навіть більше того, дехто якось знайшов її номер телефону і обіцяв незабаром навідатися.
Їй, звісно, дуже приємно, але все ж, здається, що не біля лавочки я ці гроші знайшла, а у власному гаманці. Я, звісно, почала вигадувати чергову небилицю, мовляв, он ще навіть бруд на папері видно. І просто поклала гроші на тумбочку біля входу. Такій приємній жінці хотілося щось подарувати.
Ми постояли ще кілька хвилин. Я послухала невеличкий монолог про те, яка моя подруга хороша дівчинка і як вона щоразу вітається, що дуже здорово, і ось ми всі дружимо, і нехай так буде завжди, а потім, коли я вже зібралася йти, бабуся, посміхнувшись, попросила мене прибрати те оголошення.
Виявилося, щ це не вона його писала, але їй дуже приємно, що до неї прийшло так багато відвідувачів, хоча жодних грошей від нас їй, звісно ж, не треба. Я дуже здивувалася такому повороту, але пообіцяла все зробити. З подругою ми зустрілися наступного дня.
Я, звісно, розповіла їй про цю історію, але вона, здавалося, зовсім не була здивована. Вона тільки запитала, чи взяла бабуся гроші. Я відповіла ствердно, і вона щасливо усміхнулася. От тоді подружка і розповіла, що бабуся дуже самотня, діти її не навідують.
Оголошення ж написала моя подруга, щоб стареньку провідали і їй не було так самотньо. Ось так того дня я й дізналася, яка мудра моя подруга і наскільки бувають приємними люди у віці. Приємними і, на жаль, дуже самотніми.
