Наша історія з Толіком розпочалася кілька років тому.
І ось, довгоочікуване весілля, ми щасливі. З родичами ми завжди були в добрих стосунках, але варто нам було розписатися, як моя свекруха Тетяна раптом розлютилася на мене.
Не знаю, в чому була причина, але вона раптом почала дуже ревниво ставитись до мене. З сином спілкувалася, як з маленькою дитиною, суцільна турбота та ніжні слова, а до мене з негативом та черствістю.
Бувало до того доходило, що ми з Толіком йшли з супермаркету, він ніс два великі пакети додому, і його мама саме йшла до нас у гості на чай. Але прийшла раніше.
Варто нам зіткнутися біля під’їзду, як Тетяна почала схвильовано кричати, щоб син не носив такі важкі сумки, це шкідливо для здоров’я. І спробувала мене присоромити.
– Надю, ти б посоромилася, чоловік тобі що, вантажник? Не бережеш ти його! У наш час жінки самі тягали все і нічого. Хоча б один пакет забрала б у нього!
На що я відповіла, що ми з Толіком плануємо дитину, і жінкам, в принципі, не корисно тягати важке. Особливо у такій кількості. Але свекруха зневажливо пирхнула, заявивши, що все це дурниці, які жінки самі й вигадують.
Справа в тому, що Тетяна, моя свекруха, жила в передмісті і приїжджала до нас час від часу. Зазвичай ненадовго. Але ці дні для мене ставали нестерпними. Її поведінка просто переходила будь-які межі дозволеного.
А Толік сам не розумів, що з нею раптом сталося після весілля. Намагався знайти компроміс, але все ставало тільки гірше і гірше.
Настала п’ятниця і ми з Толіком мали поїхати в гості на вихідні до його родини. Там і його батько, і мати, і молодший брат із бабусею. Але теплого прийому я навіть у найсміливіших мріях не чекала. Та й загалом усі ставилися до мене спокійно, окрім Тетяни.
Прямо з порога вона заявила, що син виглядає блідим та втомленим.
– Подивися, Надю, який він втомлений! Зовсім за моїм синочком не стежиш!
Я не знала, як реагувати на таку хамську поведінку. Та й раніше не було від неї такої нездорової турботи про дорослого сина.
А тепер відчуття, що заміж вийшла за маминого синка. Навіть страшно було уявити, як житимемо з ним далі будемо. Може, я не помічала цього раніше? Та ні, ніби Толік не має такої хворобливої залежності від мами, як у неї від нього. Хоч до психолога сімейного йди чи біжи від неї на край світу.
Увечері, сидячи на кухні, коли всі розбрелися по кімнатах і почали готуватися до сну, Толік присунувся до мене і пошепки сказав:
– Надю, мені соромно визнаватись у цьому, але я так від неї втомився… Не розумію, що на неї знайшло взагалі. Не поводилася так раніше, — видихнув Толік.
– Знаєш, я вже почала хвилюватися, що раніше просто не помічала…
– Та ти чого, звісно, не було такого! Я зовсім по-твоєму…
І ми вирішили ще поспостерігати за Тетяною та зрозуміти причину її поведінки. Може, вона мене не злюбила. Або це її материнські ревнощі прокинулася після весілля. Але поки що очевидним було тільки те, що сина вона душить такою поведінкою, а мене просто виживає з сім’ї.
Ми намагалися поговорити, але вона не хотіла йти на контакт, від цього ситуація тільки погіршувалося.
Все стало ще гірше ,того щасливого дня, коли я дізналася, що в нас буде дитина.
З ранку, зробивши тест, я одразу повідомила цю новину чоловікові. Він, мов дитина, радів і світився від щастя. Запросив мене на сніданок до ресторану, щоб одразу відзначити цю подію. “Адже тепер тобі треба їсти за двох!”, – радісно заявив він.
Наводити марафет ми обоє не планували, тому, одягнувши зручні спортивні костюми, практично одразу вирушили до ресторану у нашому багатоквартирному будинку. Дуже зручно, коли практично все під боком.
Поки ми насолоджувалися смачним сніданком і обговорювали наше спільне майбутнє, тепер уже з новим членом сім’ї ,Толіку зателефонувала мама. Він одразу запитав, чи не проти, щоб він одразу розповів свекрусі про майбутнього онука чи онучку. Опиратися тут було нема чому, тому, практично відразу, чоловік повідомив у слухавку:
– Тетяно Владиславівно, ви якраз вчасно, хочу повідомити чудову новину, ви скоро станете бабусею! – грайливо промовив він.
У відповідь на цю новину повисла тиша, а після свекруха розплакалася. Так настільки голосно і протяжно, що чути було через трубку. Нас це трохи налякало.
– Ти чого, мамо? – схвильовано запитав Толік.
Але Тетяна не заспокоювалася. Десь близько хвилини ридання тривали. Але це було ще не найгірше. Виявилося, це були сльози жалю, а не радості.
Вона не хотіла онуків, бо не хотіла ставати бабусею, та й син її зовсім молодий, щоб брати на себе таку відповідальність. Коли я це почула – жахнулася. Як мати може не радіти, що у її сина буде дитина? Здавалося, що я й сама ось-ось розплачусь.
І так минуло кілька місяців, ми з Толіком вже сходили на узд, я стала на облік і спостерігала за зростанням свого малюка. Він чи вона був здоровий, а це найголовніше. Та й на його появу батьки чекали з нетерпінням .
А ось Тетяна стала ще жорсткішою. Чути про узд вона нічого не хотіла і навіть відмовлялася йти на наступне, де ми дізнаємося стать дитини.
Одного вечора вона знову з’явилася без запрошення. І сказала Толіку, що їм треба поговорити наодинці.Незважаючи на те, що розмова йшла за зачиненими дверима, я все одно все чула.
– Я до міста приїду на тиждень, у нас там буде ремонт, а ти допомогти обіцяв приїхати. Нехай твоя дружина звільнить квартиру, — твердо заявила вона.
– Мамо, ти хоч розумієш, про що говориш? Наді зараз комфортніше у місті в її становищі. У своїй рідній квартирі. Тут усе під боком. Та мало що їй знадобиться, я й так переживаю, що поїду на тиждень… — схвилювався Толік.
– Сину, тобі хто дорожчий, вона чи твоя рідна мати? Нехай до своєї мами їде, заразом побачиться. Бо вже, дивлюся, тільки я й виконую зобов’язання за обох матерів, — обурилася Тетяна.
– Ні. Якщо така справа, мамо, значить, і ремонту не буде. Ти навіть не хочеш увійти в становище. Я люблю цю жінку, і вона мати моєї майбутньої дитини, чому ти почала так поводитися після весілля? Я взагалі не розумію, звідки ця ворожнеча!
Тут Тетяна почала хапатися за серце, Толік покликав мене, щоб допомогти їй. Спочатку я думала, що вона грає, цілком у її дусі після того, як син дав їй відсіч.
Але потім я зрозуміла, що це не жарти. Терміново викликала швидку, побігла за склянкою води. Постаралася її заспокоїти, але її ставало гірше не на жарт. Здавалося, що вона ось-ось знепритомніє. Добре, що швидка швидко приїхала. Сказали, що краще госпіталізувати та перевірити серце.
Я, сидячи в лікарняному коридорі, щиро хвилювалася, що скажуть лікарі. За годину нас пустили в палату і озвучили, що найстрашніше минуло. Але стежити за станом свого здоров’я і сходити до невролога все ж таки необхідно. Занадто багато стресу.
Але чому? Якщо вона сама була причиною стресу для нас із Толіком.
Ми ввійшли в палату до свекрухи, вона була налякана і водночас рада, що нічого критичного не трапилося. Саме цього вечора мені вдалося залишитися з нею наодинці і поговорити про все.
– Тетяно Владиславівно, ви нас так налякали, — щиро сказала я, погладжуючи живіт.
– Ой, а я сама як перелякалася…
– Скажіть, чому ви так до мене ставитеся? – вирішила я запитати у свекрухи, щоб прояснити ситуацію, яка і спровокувала такий результат.
Тетяна деякий час помовчала, але згодом пішла на чесну розмову. Я навіть не очікувала такого. Але, мабуть, те, що трапилося, створило атмосферу для відкритої бесіди.
-Розумієш, Надю, батько Толіка мені зраджує… І вже давно… І навіть після того, як я про все дізналася, він не захотів припиняти. А я сім’ю втрачати не хочу… — на її очах навернулися сльози.
– Як це так? Мені завжди здавалося, що у вас чудові стосунки.
– Набридла я йому, вже тридцять років разом, от і захотілося йому нових відчуттів, мабуть… Знаєш, Надю, напевно, тому я й ставилася до тебе так жорстоко. Злість свою пригнічену на тобі зривала. Ти пробач мені, будь ласка, — тут вона розплакалася, а я почала її втішати і обійняла.
– Не треба, не плачте, вам не можна нервувати зараз… Все добре буде, я пробачаю, ми все налагодимо, — обіймала я свекруха, яка здавалася мені звіром останні кілька місяців, і ласкаво погладжувала її по спині.
– Та й до дитини як може нормальна мати так ставитися… я ж сама мати… а це мій онук, — продовжувала плакати Тетяна.
До палати увійшов Толік і був шокований цією сценою. Ми обидві у сльозах, ще й обіймаємось.
– Ви чого це? – не зміг придумати Толік нічого іншого, як у сум’ятті поставити пряме запитання. Ми розповіли йому, що помирилися.
Але про причину такої поведінки у свекрухи я вирішила промовчати. Нехай поки це залишиться між нами, не вистачало ще Толіка з батьком посварити. За цей вчинок Тетяна була мені особливо вдячна.
Після виписки все справді налагодилося. Я вмовила Толіка не відмовлятися від ремонту, а цей тиждень запропонувала свекрусі провести разом. Вона зворушилася і погодилася. Тепер розпочався новий етап у наших відносинах.
Тиждень пролетів непомітно, ми були немов мати й донька з щоденними дівич-вечорами. Переглянули купу фільмів, поїли різних страв у ресторанах, сходили до салону на манікюр. Вечорами робили маски для обличчя і балакали про все за чашкою чаю.
Ніяких поганів симптомів у мене не було.
Мені пощастило. Тому смачно поїсти майбутній малюк мені не заважав, навіть навпаки.
До повернення Толіка ми спекли пиріг та кекси. Толік не впізнав своєї матері через тиждень. Вона вся сяяла від щастя. Мабуть, зміна місця, розмови до душі допомогли трохи затягнути її рану на серце. Тепер ми були справжньою родиною.
Коли настав час робити узд, щоб дізнатися стать дитини, вона спеціально приїхала до міста.
Коли лікарка повідомила, що буде дівчинка, свекруха розплакалася і вмовила нас поїхати до дитячого магазину, подивитися на дитячі речі для нашої майбутньої принцеси.
На виписці ми разом стояли щасливі, поки робили фото на згадку.
Маленький рожевий пакунок кочував то в руки до батька, то в руки до свекрухи. Після цієї події життя всіх членів сім’ї закрутилося довкола нашої маленької принцеси.
І навіть батько Толіка переглянув свої життєві орієнтири. Згодом він залишив свою коханку і пообіцяв більше не допускати такого, бути вірним та надійним чоловіком.