Історії про кохання

Після цих слів я зрозуміла що, піду, точно піду в її салон, після того, як викину його шкарпетки і спіднє, що пропахло наскрізь іншими жінками

Я сиділа за столиком в ресторані і чекала на Віру. Віра, це жінка Павла, мого коханого. Вони більше 20 років прожили разом.

Я ж, молода, красива, впевнена в собі. Це я так думала. Павло, незважаючи на те, що йому за 40, ховав голову в пісок, як страус, тому я взяла все в вої руки і вирішила, що я сама розкажу все цій жінці. Я, чомусь, свято вважала, що це вона його тримає.

Коли вона зайшла в кафе я зрозуміла – він їй не потрібен. Вона красива, доглянута, висока, не товста, але має пишну і дуже привабливу фігуру.

Він біля неї як мопс, порівнянно з Кавказькою вівчаркою. І я подумала тоді: “Я що, гірша за неї?”. Подумки поставила її поруч з собою, і зрозуміла, що ні, ми схожі, однаково любимо червону помаду, красивий одяг, підбори, назважаючи на свій зріст.

Вона сіла біля мене. В її погляді було щось таке, на мене в останнє так дивилася мама. Вона наче жаліла мене, розумієте, жінка мого коханого мене жаліла. Почала монолог:

“Дорога моя, якщо ти думаєш, що я його тримаю, то ти помиляєшся. Я тебе запевняю, що він сам не хоче йти. Ти хочеш мабуть запитати навіщо він мені?

Та я тобі скажу в кінці своєї розповіді. Подивися на себе, невже тобі не шкода своєї молодості на цього пройдисвіта. Я не відмовляю тебе, я відкриваю тобі очі на реальність.

Він вже зламав життя багатьом таким як ти. Шкодую про те, що і їх я не встигала попередити. Ти думаєш жити з ним таке задоволення? Прати його шкарпетки і спіднє, яке, їй Богу, хай мене Господь пробачить, пахне іншою жінкою?”.

Після цих слів в мене наче провал стався. Я не чула далі, що вона казала. Але досить швидко вона привела мене до тями:

“Половину з цього, ти всеодно пропустиш мимо вух, та я тебе прошу, не губи своє життя. Так, він вміє робити компліменти, але повір, це єдине, що він вміє.

І так, якщо ти хочеш знати, для чого він мені, то я скажу. Він мені для того, щоб рятувати таких як ти. Поки він зі мною, він не псує життя таким наївним дурепам, я можу це контролювати. Ми не спимо. А далі вирішувати тобі.”

Потім ця прекрасна жінка взяла моє обличчя в свої руки, так ніжно обгорнувши його долонями:

“Ти доречі, приходь до мене в салон, я знаю який тобі макіяж підійде, не пошкодуєш, тобі, майже як родичці – безкоштовно”.

Після цих слів я зрозуміла що піду, точно піду в її салон, після того як викину його шкарпетки і спіднє, що пропахло наскрізь іншими жінками.

Вам також має сподобатись...