Почну свою історію з інститутських часів. Вступив до університету на бюджет, на другому курсі познайомився з дівчиною — гарна, смілива у висловлюваннях, любила поговорити із забезпеченої родини. Я ж навпаки: нас із братом ростила, годувала, одягала одна мати.
Зайвих грошей не було, я не намагався просити, все чудово розумів усе, що було потрібно, купував зі стипендії. Знав ціну кожній копійці, не те щоб я був скупий, я витрачав гроші з головою, подумавши перед цим 10 разів, а не викидав їх на вітер.
Почали спілкуватися з дівчиною, велика ініціатива йшла від неї. Я ж не був упевнений у собі через наші різні соціальні положення. В мій день народження сталася сварка. Я не міг побачити її, вона хотіла мені щось подарувати, але не вийшло, і через це образилася на мене, нічого не хотіла слухати.
Так закінчилися наші «відносини» та «любов». За два роки випадково зустрілися. Виявляється, вона вже була одружена і має дворічного сина. Почали телефонувати, зустрічатися та й понеслося. Одурманила мене своєю турботою, увагою, чистотою у квартирі, смачними вечерями.
І ось з’ясовується – вона при надії. Якийсь час я був здивований, що робити і як бути. Зважився — на 14 лютого зробив їй пропозицію та подарував обручку! Худо-бідно, але намагався прийняти її сина, як свого, він і досі мене кличе татом, а минуло вже майже п’ять років.
Загалом, у нас народилася дочка красуня — копія моя мама! Жили, як усі, лаялися, мирилися. Через два роки народився синок – богатир! Нам же, як завжди, мало, але й навісили на себе одну роботу, другу, третю, що вона, що я. Загалом, втратили взаєморозуміння, повагу, терпіння та спокій.
Я ніс весь негатив додому, сам не розуміючи і не усвідомлюючи, що все це дрібниця. Для мене це все було серйозно, відповідально, переживав за все, нервував. Дружина рідко мене слухала, переважно робила все по-своєму, всупереч мені.
Ціну грошам не знає, розкидається ліворуч – праворуч, треба, не треба, купує всяку нісенітницю. Через ці постійні протиборства, бувало, зривався на неї, кричав прилюдно. Зривався на дітей, про що сильно шкодую і каюсь. Зараз я розумію, що не мав рації, але на той час цього не усвідомлював.
Мене виводило з себе те, що вона на мою думку не зважає. У результаті після чергового зриву ми віддалилися один від одного ще більше. У цей час і з’явився «третій». Ну і помчало, поїхало. Як кажуть, три речі не приховаєш — сонце, місяць та ІСТИНУ. Я все дізнався. Який це страшний удар у спину!
Словами передати неможливо! Сам я не курю, не п’ю, ніколи їй, жодного разу, не зраджував! Навіть після цього вона продовжувала брехати, скрізь брехня, скрізь. Виявляється, не вистачало ласки, кохання та уваги. З’ясовується, що вона ще вагітна від нього. Дитину вирішила залишити.
Хотіла, щоб я цю дитину прийняв, як першу. Каяття немає, у всьому досі я винен. Я штовхнув її на це. Після виявилося, що він найкращий і найкоханіший, все — фініш! Третій теж покинув її — ні вона, ні дитина йому не потрібні.
Після довгих розмов, метань, жалю, сліз, душевного болю я прийшов до єдиного, як на мене, виходу — розлучитися. Вже півроку живу окремо від своїх діток, дуже сумую за ними. Усвідомивши весь біль того, що сталося, свої помилки. Як можна довіряти комусь? Не знаю. Як жити далі? І чи є життя після розлучення?
