Мені довелося переїхати тимчасово до мами, в село, разом з маленьким сином, якому ще немає й чотирьох років. В селі свіже повітря, тиша, природа. Та й за мамою я дуже скучила. Тож, накупивши гостинців і зібравши якісь речі, ми сіли в машину і поїхали.
Маму заздалегідь попередила, але зустріла вона мене якоюсь трохи заведеною. Ніби хотіла мені щось сказати, але ніяк не могла набратися духу. Ну а я що, віднесла до хати речі, вклала дитину і сіла за стіл – поділитися з мамою враженнями, розповісти про новини.
Не встигла я ложку до рота піднести, як за дверима почувся рев старого авто. Цей звук мені був добре знайомий, як і водій бувалого автомобіля. Мамин брат і мій, виходить, рідний дядько. Людина своїх поглядів на життя. Він молодша дитина в родині.
Мої бабуся з дідусем обожнювали його, тоді як моя мама робила всю роботу за двох. Такі вже тоді були звички. А коли він у 16 років упав із дерева і сильно пошкодив руку, його буквально “звели в сан” вічно хворого хлопчика, якому завжди треба допомагати.
Загалом, дядько виріс доволі норовливим, нахабним і поводився так, ніби всі йому чимось зобов’язані. Особливо, на жаль, цьому впливу піддалася моя мама. І завжди піддавалася. Наче її так запрограмували, чи що. Зайшовши до хати, навіть не постукавши, він взутий поліз обійматися з мамою і зі мною.
Перекинувшись двома словами, дістав звідкись пляшку і поставив її на стіл. Я, звичайно, можу трохи пропустити, якщо є привід, але пити з дядьком я б собі ніколи не дозволила. Здоров’я ж, воно дорожче. Після ситного обіду дядько спробував було встати і піти, але я виволокла його на вулицю.
Адже в кімнаті спав мій маленький син. Тож дядькові довелося йти у велику кімнату, прилеглу до коридору. Яка йому різниця, де спати? Він же навіть светр свій не зняв, хоча на вулиці спека?! Як я потім зрозуміла, мій дядько приїжджав до мами, щоб просто пожити чи допомогти по господарству.
Це був для нього немов санаторій. Жер він від пуза. Випити йому теж ніхто не заважав. Його дружина, бідна жінка, напевно дякувала Богові за таку можливість. Як же я їй не заздрю. А, так він ще й дружків собі десь знаходив. Теж, якщо розумієте, зовсім не вихованих джентльменів.
Щоразу, коли я бачила черговий хамський дядьків вчинок, я одразу ж йому про це говорила. Зупиняла, іноді навіть кричала. Було видно, як йому це все не подобається, але вдіяти він нічого не міг. Та й не з тих він, хто кидатиметься, тим більше, на жінку. Але побурчати – це інша справа.
Шипить собі під ніс, матюкається. А мені воно й не цікавою. Через тиждень прийшов час моєму родичу відчалювати. Скільки він наїв і скільки відпрацював – навіть порівнювати нічого. Ледар і дармоїд, яких світ не бачив. Але, дивлюся, з самого ранку копошитися почав.
То в льох сходить, то до гусей. Думаю, може, це такий прощальний акорд, щоб я про нього думку під кінець поміняла? Ні, любий, я не настільки дуреп. Потім проходжу повз його драндулет і дивлюся: акуратно складені банки із закрутками! Там усе: гриби, ягоди, тушонка, сало, а ще яйця гусячі.
І чимало, півсалону забив! А я пам’ятаю, сама он ту малину збирала і з мамою закатувала. Заради того щоб цей кнур все собі забрав?! Покликала дядька принести води, сказала, треба по господарству. Він поскулив трохи, але пішов, а за цей час я банки з яйцями назад забрала. До хати.
Залишила лише якусь гидоту – ну й вистачить йому. Думаю, а що, нехай приїжджає додому, ласує. Чому б і ні? От тільки цей жук відчув якось мої рухи і прибіг лаятися. Мама почула нашу сварку і теж давай йому підтакувати. Мовляв, нехай бере. У них там, у місті, продукти погані.
А їй одній це все не з’їсти. І пішло-поїхало. Довелося мені ще кілька банок йому віддати, але за тієї умови, що він, не гаючи часу, ось зараз же і їде. Так він, загалом-то, і зробив, прихопивши дорогою чужу курку із собою. Шкода, не знав, що вона взагалі сусідською була. Потрапила несучка під роздачу.
Після нашої серйозної розмови з матір’ю я дізналася, що, на її думку, вона йому винна, адже він поїхав у місто і відмовився від своєї частини будинку, а міг претендувати і судитися. Я сказала, що будинок у селі не коштує великих грошей, а так у нього своя дача і працювати не треба.
Але мама мене не почула. Вона залишилася при своєму. Ось так буває. Скільки часу минуло з їхнього дитинства? Дуже багато. А як навчили їхні батьки бути одне одному паном і прислугою, так воно й повелося. Мені сумно, що я не можу переконати свою маму.
Але це вже просто не в моїх силах. Наступного разу спробую знайти дядька в місті й поговорити з ним особисто. А треба буде, чоловіка попрошу зателефонувати. Чи варто лізти у стосунки між братом і сестрою? Мені здається, інакше я не зможу.
