Пізня дочка скаржиться на свою долю, адже надто рано довелося стати маминою помічницею

Моя родина ніколи не жила багато. Пам’ятаю, як батьки бралися за будь-який підробіток, щоб зводити кінці з кінцями. Нас було четверо: тато, мати, я та мій старший брат.

Андрію було 13, коли я народилася. А мамі – 36… Я акцентую на цьому увагу, бо бути пізньою дитиною – непросте випробування. До 50 років мама почала здавати: далися взнаки роки важкої роботи.

Незважаючи на те, що мені було 14 років, я брала на себе всю роботу по дому. Мій брат на той час уже одружився і почав жити окремо. Але легше від цього стало.

Я розуміла, що я єдина надія сім’ї. Паралельно з домашніми справами я старанно вчилася. Після 9 класу вступила до технікуму на безкоштовне навчання. А потім до університету, вчилася теж безкоштовно.

Весь цей час я мріяла про те, що знайду роботу і зможу ще більше допомагати мамі. Однієї стипендії не вистачало. Та й інші проблеми впали на голову.

Виявилося, що мій батько вже понад 5 років зраджує мамі. Більше того, він має дітей на стороні і більшу частину своєї зарплати він віддавав іншій жінці. Це пояснює, чому нам постійно не вистачало грошей.

Після випуску мені запропонували роботу. Там я працювала до 30 років. А потім зустріла його. Михайло прийшов працювати в нашу компанію і майже відразу звернув на мене увагу. У нас почався роман. Якщо чесно, перший серйозний у моєму житті.

Я закохалася по вуха і була на сьомому небі від щастя, коли Мишко зробив мені пропозицію. Але своєї квартири він не мав. Він жив зі старенькою мамою в однушці.

Вирішили спочатку пожити у моїх. У нас була 3-кімнатна квартира (батькам дали її ще під час їхньої тяжкої роботи), брат там уже не жив, батько теж. Тож місця було достатньо. Та й мама нічого проти не мала.

Але вже через місяць почався якийсь жах. Мама почала командувати, щоб ми зайнялися ремонтом, купили нові меблі. Спершу мені здавалося, що це непогана ідея. Адже у нашій квартирі справді давно не робився ремонт. Але на цьому все не закінчилося.

Щоб догодити всім забаганкам мами, ми навіть кредит взяли. А потім, коли наше житло змінилося, мама закомандувала, щоб мій чоловік забирався. Мовляв, квартира не його, нічого йому тут жити.

Я була просто в шоці. Це мене настільки розлютило, що я подумала продати свою законну частину квартири і більше ніколи сюди не повертатися. Але мама ввімкнула дурненьку, зверталася до моєї совісті.

А за кілька днів мати почала налаштовувати вже й мене! Ще й примовляла, щоб я не наважувалася заводити дітей. Мовляв, онуки в неї вже є (мій старший брат постарався) і більше їй не треба.

Чесно, в якийсь момент мені почало здаватися, що моя мама божеволіє. Стільки років я їй допомагала, але, здається, ніхто не цінував моїх старань. І чому я раніше не помічала такого споживчого ставлення до себе?

Мені 31 рік, а я тільки зараз змогла розплющити очі на все це. Я більше не хочу так жити! Але як мама впорається без моєї допомоги?

З кожним роком їй стає все гірше, а брат не бере участі в її житті. Виходить, крім мене, у неї нікого немає. Я заплуталася і не знаю, що робити далі.

You cannot copy content of this page