Подруга має доньку першокласницю, мою хрещеницю і дуже її любить, годинами може про неї говорити і показувати фото…

Зі своєю подругою я дружу давно, хоча всі довкола дивуються цьому, бо за характером ми дуже різні. Я весела, товариська, легка на підйом, подруга ж завжди всім незадоволена, замкнута, не любить галасливих компаній.

З часом її меланхолія почала тільки посилюватися, але я намагалася не звертати на це уваги, що вдієш, у людини такий характер. Вона працює викладачем математики.

Я слухаю її постійні скарги на життя, на учнів, які не люблять математику, на колег, які так і намагаються обійти в кар’єрі, на те, що на роботу далеко добиратися.

Я порадила знайти роботу ближче, але вона сказала, що не хоче звикати на новому місці, тут уже все знайоме. Коли я кажу, що в мене немає часу слухати її, подруга ображається, що їй нема з ким поговорити до душі.

Справа в тому, що її чоловік постійно на роботі, а коли приходить додому, чи то спить, чи телевізор дивиться. Подруга має доньку першокласницю, мою хрещеницю і дуже її любить, годинами може про неї говорити і показувати фото.

Мені завжди здавалося, що це її єдина радість у житті, але так трапилося, що чоловік подруги покохав іншу і пішов із сім’ї. Її тепер не впізнати, через депресію навіть до доньки якось стала байдужою.

Робить усе машинально, постійно плаче, і я вже не знаю, що з нею робити. Я намагаюся її підтримувати, одразу помчала на допомогу, годинами просиджую в неї, кілька разів навіть ночувати залишалася.

Найбільше мене дратує її безпорадність і не бажання, хоч якось тримати себе в руках. Почала все менше займатися донькою, приділяти їй увагу. Коли я вже не стрималася і почала її лаяти, сказала, що не таке вже й велике горе, що кинув чоловік, горе це коли хвора дитина.

Поруга образилася і сказала, що якщо я її не розумію, то й нема чого до неї приходити. Ще й мій чоловік почав сердитись, що закинула свою сім’ю, дітьми і так весь цей місяць сам займався.

Але мені її шкода, адже в неї крім мене нікого немає, батьки живуть в іншому місті. Правда вона не сильно з ними і раніше спілкувалася, тому вони їй тепер допоможуть. Але що я можу зробити, якщо вона сама не хоче допомогти? Жаль тільки дитину.

You cannot copy content of this page