Давно відомо, що наші бажання не завжди співпадають із нашими можливостями, але в мене до цього ще додалася непереборна лінь. Коли бачу, що знайомі чимось зайняті, одразу хочу зробити те саме.
Та я завжди все відкладаю на завтра, а потім і зовсім забуваю про своє бажання. У моєї мами завжди було багато кімнатних рослин, у мене крім одного кактуса біля комп’ютера, нічого немає, та й той вижив, бо може жити без води.
Я весь час про нього забуваю, а коли згадаю, то одразу думаю: «ось зараз встану і полию», або чомусь згадую про нього на роботі. Багато разів, буваючи у мами, я думала, що треба розводити квіти.
Минає час і нічого не змінювалося. Подруга подарувала гарну орхідею, але за місяць забрала її собі, а мені купила туалетну воду, щоб я не образилася, що залишилася без подарунка.
І так відбувається з багатьма речами у моєму житті. Я не можу сказати, що я не господиня: у квартирі у мене порядок, я можу приготувати і люблю спекти, так що майбутньому чоловікові не доведеться все робити самому.
Але що стосується якихось планів, змін, я постійно відкладаю їхнє втілення в життя. Щоразу мені здається, що ось завтра я вже точно все зроблю. Якось всю відпустку провела в місті через те, що вчасно не спланувала куди поїду.
Потім ще й з купівлею квитків тягла до останнього, доки вже не стало пізно. На запитання батьків сказала, що робитиму ремонт, таким чином, і себе заспокоїла, що час пройде не дарма.
Поки зібралася, купила шпалери, закінчилася відпустка. Відклала ремонт до невизначеного часу. Як змінити себе? Як змусити себе діяти? Так же жити далі просто неможливо.
