Сьогодні був особливий день у житті Ганни Петрівни, і вона навіть не підозрювала, наскільки. Сама літня жінка для себе його охарактеризувала, як день останньої надії.
Так, вона вірила, що саме сьогодні її улюблений син, нарешті, повідомить їй приємну новину. Телефоном Микола розповів матері, що прийняв важливе для себе рішення, але озвучити його хотів би під час особистої зустрічі.
Ще зранку Ганна Петрівна з’їздила на ринок і ґрунтовно витратилася на свіжі продукти, які брала тільки там. Магазинні вона не визнавала. Усі чотири конфорки їхньої старенької кухонної плити були зайняті – кипіло, варилося, смажилося, тушкувалося…
“Вірю, що він порозумнішав, – думала жінка. – Звичайно, такий дурдом кому завгодно мізки вправить”. Але вона вирішила закріпити передбачуваний успіх неймовірно смачним обідом, приготувавши найулюбленіші страви сина.
Нарешті пролунав сигнал домофона, і Ганна Петрівна поспішила відчиняти. Щоправда, дорогою в передпокій у неї в голові промайнула думка, що дзвонити Миколі в домофон було дивно, адже у нього є ключі. Але ця думка зникла так само швидко, як і виникла.
Жінка натиснула кнопку замку під’їзду і залишилася чекати на порозі квартири, щоб обійняти дорогоцінного синочка просто там. Однак уже за кілька хвилин обличчя жінки витягнулося, і вона пошкодувала, що не замкнулася зсередини.
А ще за 10 хвилин, коли син радісно повідомив їй про своє рішення, єдиним бажанням жінки було отримати в подарунок набір із мотузки, мила й табуретки…
Для більшості оточуючих, які знали сім’ю Трофімових, була загадкою настільки неадекватна оцінка свого сина з боку Ганни Петрівни.
Микола ніколи не вирізнявся ні особливо видатними зовнішніми даними, ні розумовими, талантами теж ніякими не володів. Був, що називається, ніяким. Пройдеш повз і в натовпі не помітиш. Але Ганна Петрівна сина обожнювала, впевнена, що на хлопчика чекає незвичайна доля.
Чоловік жінки, Олександр Сергійович пішов із сім’ї, коли Колі було 10 років. Причина була банальною – інша жінка. Чоловік би пішов раніше, але Ганна Петрівна робила все, щоб його затримати, йшла на будь-які хитрощі, але невдало.
Олександр Сергійович не йшов ще й тому, що та сама інша жінка, яку він полюбив, теж поки була зайнята. І в сім’ї у неї відбувалося приблизно те ж саме – її чоловік всіляко намагався зберегти шлюб.
Але через кілька років Олександр Сергійович все ж дочекався і в темпі організував розлучення зі своєю дружиною. Колишній дружині і синові під час розподілу майна дісталася однокімнатна квартира, а сам колишній батько сімейства відчалив у відсуджену в чоловіка двушку нової дружини.
Микола відхід батька сприйняв дуже болісно, хоча сам Олександр Сергійович намагався сина не забувати, причому не тільки аліментами. Він забирав хлопчика на вихідні, щоправда, щоразу зі скандалом із колишньою дружиною.
Глибоко ображена Ганна Петрівна всіляко налаштовувала сина проти батька. І їй, зрештою, це вдалося. Хлопчик піддався на маніпуляції матері і сам став відмовлятися від зустрічей з татом. І Ганна Петрівна вирішила сама зайнятися організацією щасливої долі для сина. Сама вона називала цю місію “мій проект”.
Щоправда, сам Микола за вже згаданими природними даними на лідера цього світу ніяк не тягнув. Він насилу закінчив школу, з тріском провалив вступні іспити в інститут і влаштувався працювати в сусідній магазин звичайним вантажником.
– Нічого, поки попрацюй, через рік знову спробуєш вступити, – заспокоювала мати сина, який зовсім не виглядав засмученим.
Саме на першому місці роботи трапилося в Миколи перше кохання, якщо це можна було так називати. Продавчиня Ольга, якій на той момент було вже 28 років, розлучена з дитиною, помітила свіженького хлопчину і поклала на нього око.
Вже дуже скучила Ольга за міцним чоловічим тілом поруч. А оскільки більш підходящих кандидатів поблизу не спостерігалося, вона без зусиль спокусила недосвідченого Миколу.
Зазнавши небачених досі відчуттів, Микола закохався до безпам’ятства. Згодом і Ольга почала відчувати до хлопчини теплу прихильність упереміш із жалістю. Особливо, коли зрозуміла, наскільки сильні почуття він до неї відчуває.
– Милий ти хлопчик, – говорила Ольга, смикаючи світлий їжачок волосся на голові Миколи. – Тобі 18-то вже є?
– Є, – відчайдушно брехав Микола.
– Тільки на роботі не повинні дізнатися про наші стосунки, домовилися? Інакше нас обох звільнять.
Микола погоджувався, він і сам усе розумів. Але в глибині душі мріяв, що коли-небудь одружиться з Ольгою, і їм не доведеться більше ховатися. Тільки б скоріше йому виповнилося 18…
Вони таємно зустрічалися півроку, а потім Ольга повідомила Миколі, що вони розлучаються. До повноліття хлопця залишалося всього два тижні, він будував такі плани, і раптом…
– Але чому? – у розпачі запитував він кохану.
– Так треба, малий, – ласкаво говорила жінка, звично перебиваючи рукою його світле жорстке волоссячко. – Але я тебе ніколи не забуду, солодкий мій хлопчику.
Невдовзі Микола дізнався, що Ольга вийшла заміж за завідувача складу, вдівця, що був старший за неї років на 10. І звільнилася з магазину.
Микола теж пішов з роботи, де буквально все нагадувало йому про перший у житті серйозний роман, і заліг удома страждати.
Майже тиждень він відмовлявся від їжі і від відчаю молотив стіни кулаками.
Ганна Петрівна божеволіла, поняття не маючи, що робити з сином.
А потім Микола розлютився і на жінок, і на весь світ. І вирішив, що більше ніколи в житті нікого не покохає. І буде просто гуляти. Про те, що сім’я не така вже й священна, власним прикладом йому показав рідний батько.
Невідомо звідки, у Миколи раптом з’явилася якась зловісна чарівність. Крім того, йому вдалося відростити собі непоганий цинізм. І хлопець почав міняти подружок. Причому з кожним розбитим дівочим серцем його впевненість у собі тільки зростала, а навички спокушання відточувалися.
Коли Миколі було під 30, він відносно міцно застряг у стосунках із доволі заможною дамою, якій було вже за 50. Свого молодого коханця мадам балувала ресторанами і дорогим та подарунками, а Ганні Петрівні в голову прийшла думка.
– Може, вона тобі квартиру подарує, га? – говорила вона синові. – Скільки можна удвох в однушці тулитися? Я б цю квартиру здавала, а собі б дачний будиночок прикупила.
Однак до таких широких жестів справа не дійшла. Незабаром дама змінила Миколу на більш молодий і недосвідчений варіант, він знову повернувся в однокімнатну квартиру до матері, але мрія про дачний будиночок Ганну Петрівну не покидала.
Були у Миколи ще відносно тривалі для його ситуації стосунки, але вже без особливої вигоди. Тим часом, його вік підбирався вже до 40, і зовні чоловік почав сильно здавати.
І Ганна Петрівна твердо вирішила вигідно його одружити.
Для чого звернулася до давньої знайомої, Катерини, яка позиціонувала себе професійною свахою. Жінка попросила Миколу зайти до неї і самому вивчити базу даних.
– Погоджуйся тільки на бездітну наречену за 40 із квартирою. Я до вас переселюся, – напучувала Ганна Петрівна свого сина.
– І бажано, щоб квартира була побільше. Свою квартиру я здам, грошей назбираю і, зрештою, дачу собі куплю і там жити буду.
Однак жодна з представлених на суд Миколи кандидаток його не зачепила.
Микола на той час працював охоронцем у банку, де мила підлогу Ніна.
Спочатку Микола і Ніна просто віталися, потім стали перекидатися черговими фразами, потім їхнє спілкування ставало дедалі ближчим і відвертішим. А потім, як наслідок, закрутився роман.
Ніна чимось нагадувала Миколі його перше кохання – Ольгу, з нею чоловік почувався неймовірно тепло і затишно. Його навіть не бентежила наявність у Ніни трьох дітей від попереднього шлюбу, наймолодшому з яких було лише три роки.
Чоловік Ніни пішов з життя, залишивши вдову виживати самостійно.
Вона отримувала пенсію через втрату годувальника і допомогу на дітей, але грошей все одно катастрофічно не вистачало. З дітьми коханої Микола легко знайшов спільну мову, став дедалі частіше залишатися там ночувати, добре, що сім’я жила у двокімнатній квартирі – мати та її новий друг в одній кімнаті, діти в іншій.
Ганна Петрівна зрозуміла, що син завів якісь стосунки, але сам Микола зберігав вперте мовчання.
“Ну, якщо там ночує, значить, жінка при квартирі”, – розмірковувала Ганна Петрівна.
Жаданий дачний будиночок знову замаячив у її мріях.
Ганна Петрівна всіляко вмовляла себе не квапити події і не втручатися, але цікавість взяла гору. І Ганна Петрівна переконала Миколу познайомити її зі своєю подругою.
Чоловік погодився. Спочатку Ніна жінці сподобалася – мила, скромна. І Ганна Петрівна без докорів сумління напросилася до неї в гості…
Вдома на Миколу чекав грандіозний скандал.
– Троє дітей, троє!!! – кричала мати, тремтячою рукою капаючи собі в склянку з водою заспокійливе.
– Я ж казала, щоб обирав наречену з квартирою, але без дітей. Де ми там усі розвернемося?
– Мамо, до чого тут ти? – дивувався Микола. – Мені там жити, не тобі. Я кохпю Ніну, і мені там дуже добре.
– А як же наша домовленість? – здивувалася Ганна Петрівна.
– Мамо, я з тобою ні про що не домовлявся, – рішуче заявив син і пішов.
Він остаточно перебрався до Ніни, обмеживши спілкування з матір’ю тільки телефоном. Але і цього засобу комунікації Ганні Петрівні було достатньо, щоб регулярно “їсти синові мозок чайною ложкою”.
– Миколо, ти збожеволів! – кричала йому в трубку жінка. – Ти уявляєш, яке життя на тебе чекає? Почекай, ось мине ейфорія, і ти сам захочеш втекти звідти!
Але Микола продовжував твердити, що щасливий. Ганна Петрівна не вгамовувалася.
Вона намагалася говорити і з самою Ніною, благаючи, переконуючи, погрожуючи… Тема розмов була одна: “Залиш у спокої мого сина!”.
– Я його до батареї наручниками не приковувала, – говорила Ніна. – Він сам не йде.
Пристрасті кипіли близько місяця, і Ганна Петрівна за цей час встигла неабияк вимотати нерви і синові, і його дамі серця, і собі самій.
– Миколо, благаю, повертайся додому! – кричала вона під час чергової телефонної розмови.
І Микола, нарешті, повідомив матері, що ухвалив рішення, про яке повідомить їй під час особистої зустрічі.
І ось Микола стояв на порозі материнської квартири, тримаючи на руках молодшу дитину Ніни. Двоє старших стояли поруч. Сама Ніна трималася трохи віддалік за спиною чоловіка.
– Мамо, ми з Ніною сьогодні розписалися, – повідомив Микола. – І вона чекає на дитину. Тобі доведеться це прийняти.
З кам’яним обличчям Ганна Петрівна запросила всіх за стіл. Дачний будиночок у її мріях розлетівся в прах. Вона дивилася на сина і бачила, який він щасливий. Жінка зрозуміла, що їй справді доведеться прийняти вибір сина, інакше вона позбудеться не тільки мрії, а й реальності.
