У мене є хороша подруга, ми ровесниці, були подружки не розлий вода, разом у школі вчилися, разом гуляти ходили. У 15 років вона почала зустрічатися з хлопцем зі столиці, був бурхливий роман, який закінчився тим, що вона стала мамою.
Після того, як вона повідомила своєму кавалеру, він зрадів і поїхав додому з обіцянкою повернутися. Звісно, ніхто не сумнівався, що він не повернеться, знала це й вона, тому поводилася нормально, не влаштовувала істерик, і не поривалася його шукати.
Потрібно сказати, що її батьки якось нормально поставилися до її становища, чекали з нетерпінням на народження дитинки. У належний час вона народила синочка, а за півроку приїхав і наречений, з речами, мовляв, вигнали його батьки.
Йому самому 19, а ще й наречена неповнолітня, та ще й із дитиною на руках… Батьки подруги прийняли його як рідного, зіграли весілля і стали жити. Коли синові було п’ять років, приїхали батьки чоловіка і забрали їх до себе в місто.
З подругою ми добре весь час спілкувалися, кілька разів їздили на море, вони дуже добре жили, намагалися народити ще одну дитину, але не вийшло, та й більше не намагалися. Її чоловік пішов з життя.
Після похорону я з подругою не спілкувалися, вона замкнулася, обмінювалися тільки шаблонними привітаннями на свята. Що стосується мене, то я до своїх 40 років, не була жодного разу заміжня.
Були швидкоплинні зв’язки, 10 років тому була вагітна, але сталися передчасні пологи, малюка не вдалося врятувати… Була в депресії, а потім вирішила, що вже не буде щастя. У листопаді 2010 року ввечері в моїй квартирі пролунав телефонний дзвінок.
Піднявши слухавку, я почула схвильований голос хлопця – сина моєї подруги. Виявляється, вона у важкому стані у лікарні. Сльози покотилися по щоках, я схопила дорожню сумку, кинула в неї найпотрібніше і рвонула на вокзал.
Уже ближче до обіду я була в столиці, набрала смс сину подруги куди мені їхати, він скинув адресу квартири, де вони живуть. Я взяла таксі і поїхала. Вийшовши з машини, я рішуче зробила крок до під’їзду, але двері різко відчинилися і назустріч вискочив високий, повненький молодий чоловік.
Я вибачилася і пройшла далі, але він мене гукнув мене. Я не повірила своїм очам. Ми піднялися у квартиру, він розповів про стан своєї мами, все було не дуже добре. Увечері ми разом пішли до неї, але нас не пустили.
Після сварок із лікарями ми пішли додому пішки. Я дізналася, що син моєї подруги програміст, що дуже любить гуляти лісом, що в нього алергія на шоколад. Наступного дня я господарювала по дому.
Загалом, в гостях я провела майже півтора місяця. Поки подруга була в лікарні, за перші два тижні я зрозуміла, що я закохалася в її сина по вуха.
Я уникала прямих поглядів на нього, але одного вечора, прийшовши з роботи, він взяв мене за руки і сказав, що я не ховала більше погляд. Скажу, що наступні час ми жили як чоловік і дружина.
Коли подругу виписали, я не змогла… навіть не те, що не змогла, у мене не вистачило совісті продовжити жити в неї. Пославшись на зайнятість, я поїхала додому. Вдома, пірнувши під ковдру, ревіла білугою.
Боже, за що, я ж такого чоловіка все життя чекала, як жити далі? Не можна про нього думати, навіщо хлопчикові життя ламати? Через місяць зателефонувала подруга, каже, із сином щось коїться.
Може, закохався, але в кого, адже дівчинку з ним жодного разу не бачила. Я нічого не змогла відповісти, послалася, що погано почуваюся. Причина мого поганого самопочуття виявилася приголомшливою – дитина від сина подруги.
Я ревіла, хотіла померти і він як відчув, подзвонив. Я розревілася, повідомила про вагітність, сказала, щоб він не хвилювався, що я вирішу це питання. Він приїхав за тиждень, із речами, перевівся по роботі.
Я його вмовляла, щоб він пішов, навіщо я йому така стара, та ще й подруга матері, але він і слухати не хотів. Ми розписалися, він повідомив матері, вона тактовно промовчала.
Вона не дзвонила, не з’ясовувала стосунків, мені було не по собі. Я їй телефонувала, але вона не захотіла зі мною спілкуватися. У нас народився син, цього року чоловік з сином їздив до мами, показати онука.
Після їхнього від’їзду подруга написала мені смс, що в мене хороший син і побажала мені того ж, що я зробила з нею. Я дзвонила їй, але телефон був відключений.
Наступного дня нам повідомили, що моєї подруги не стало, вона вкоротила собі віку. Вона не пережила зради з мого боку, з боку своєї найкращої подруги! Серце болить… Що ж я наробила…
