Ми одружені 20 років, знайомі 21 рік. З першої зустрічі з майбутнім чоловіком у моїй сім’ї почалися неприємності: тату зробили операцію, після якої він втратив 80% працездатності, пішов з життя хрещений.
Потім весілля. Я знайшла нам орендоване житло, народилася дочка з обмеженими можливостями. Чоловік офіційно не працював, але грошей на їжу заробляв. Я займалася будинком та дитиною.
Спочатку було дуже важко усвідомлювати, що дитина здоровою не стане ніколи, доки була одна, багато плакала. Чоловік це помічав і лаявся, казав, що дістала його скигленням.
Відносини у нас були складними, допомагати мені з господарством він не хотів, пояснюючи тим, що це не наш будинок, що він не може після роботи швидко переключатися на інші справи тощо.
Стало важче спілкуватися з батьками, я намагалася їх відвідати, поки чоловіка не було вдома, благо вони жили зовсім поряд. Але через пару років він поскандали з ними і мені став забороняти ходити до них.
А скандал трапився на дні народження брата, коли тато почав розпитувати чоловіка про його справи. Той нецензурнисм словами обклав родичів.
Тож ми прожили 8 років. Він скандалами вимагав, щоб я народила другого. Я наважилася, але тому, що захотіла сама. Золовка була дуже рада цій звістці, питала, як це ми зважилися.
Їй я сказала, що чоловік дуже хоче сина. Він дізнався про цю розмову і знову скандал. Коли синові було два місяці, він пішов від нас до своєї матері, я з дітьми жила у своїх батьків.
Так минуло два роки. Будівництво будинку тривало на той час 10 років, я по можливості допомагала, пенсія дочки йшла на будівництво або харчування. Загалом, таке життя стало впоперек горла, і я поставила умову або розходимося, або переходимо в свій будинок. За місяць ми заселилися.
Його радощів з нагоди возз’єднання сім’ї я не бачила. Увагу синові він не приділяв, навіть побив його дротом, коли йому було лише 2,5 роки, щоб не заважав.
Проблеми були і в ліжку, найкращі відносини були, коли він з нами не жив, а приходив ночами «відвідати дітей».
Це можливо, тому що батьки не спали під час цього. Я намагалася вести відверті розмови на інтимні теми, але у відповідь чула закиди, мовляв, у нас усе добре. У мене почалися проблеми із жіночим здоров’ям.
Працювати на той час він став ще менше, грошей бракувало катастрофічно, якби не пенсія дочки! Чоловік наполягав, щоб я пішла працювати.
З донькою стало легко справлятися, син підріс і пішов у садок. Я знайшла роботу секретаря у школі, потім вступила до педінституту з «легкої руки» чоловіка.
Він усе більше валявся на дивані. Жодної уваги, стосунки господаря зі слугою, вночі своє отримав і відвалив свої 130 кг на ліжко. Я була в повній самоті, жила лише дітьми та мамою (тата вже не стало).
Помітила захоплені погляди колеги та зрадила чоловіка. Не відразу. Ми близько року просто спілкувалися. Я не жалкую про зроблене, дізналася як це може бути, коли чоловік думає про партнерку.
Я не знаю, що робити далі. З чоловіком живу заради дітей, утримую його, тому що він працює від сили кілька місяців на рік.
Ми практично не спілкуємося, спимо в різних кімнатах, він приходить раз на тиждень на 5 хвилин, коли виникає потреба. Як жити? Мені 40 років, а я нічого не можу вдіяти.
