Попросила дочок допомогти з оплатою комуналки, наступного дня вони прийшли до мене додому, але не для того, щоб дати грошей

Ірина Петрівна дуже пишалася своєю родиною. Своїх дочок вона виховувала у любові та турботі. Чоловік був її вірним другом та підтримкою. А завдяки своїй працьовитості та бажанню забезпечити сім’ю всі рідні Ірини Петрівни мало чого потребували.

Але час минав. Все змінювалося. Ірина Петрівна залишилася без чоловіка, а дочки виросли та роз’їхалися. Одна з них завела сім’ю і тепер сама є матір’ю двійнят. А друга донька вийшла заміж, але з онуками поки що не поспішала. Час від часу вони відвідували Ірину Петрівну у її трикімнатній квартирі та обговорювали останні новини.

Останні місяці для Ірини Петрівни видалися непростими. Ціни на комунальні послуги зростали, а пенсії вже не вистачало. До того ж, доводилося витрачатися і на продукти. Зрозумівши остаточно, що сама вона не впорається, Ірина Петрівна вперше зателефонувала дочкам з проханням про допомогу.

На превеликий подив, обидві доньки заявили, що не зможуть допомогти матері. Мовляв, у них самих погано з грошима. Тож Ірині Петрівні доведеться самій якось викручуватися.

Жінка не чекала такої відповіді, та ще й від двох доньок одразу. Вона вже думала позичити грошей у сусідки, коли та повернеться від свого сина за кілька днів. Але наступного дня до Ірини Петрівни прийшли гості.

Її дочки приїхали до неї, щоб обговорити фінансове становище матері. Вони знову розпитали Ірину Петрівну про її проблеми і негайно висунули пропозицію:

— Мамуль, як тобі така ідея: ти продаси свою трикімнатну квартиру і купиш однокімнатну? На отримані гроші ще довго зможеш оплачувати собі комуналку!

Ірина Петрівна не могла повірити своїм вухам.

– Та ви що?! Я ж стільки сил у цю квартиру вклала, — Ірина Петрівна все більше дивувалася своїм дочкам. — Тут ми з вашим батьком майже все життя прожили. Тут ви виросли.

— Ну, сама подумай. Навіщо тобі стільки кімнат? За опалення ти платиш більше, ніж тобі потрібно. А так би жила собі в однокімнатній квартирці. Рахунки одразу стануть меншими. Та й у такій затишніше буде.

— Навіть не обговорюється, — заперечливо похитала головою Ірина Петрівна. — Я одного разу в житті попросила вас про допомогу, а натомість ви пропонуєте мені позбутися улюбленої домівки.

Незабаром дочки покинули Ірину Петрівну. Жінка заплакала. Їй було дуже гірко усвідомлювати, що ніхто з її дітей не спроможний навіть позичити матері хоч трохи грошей. Але найгірше було те, що проблема так і залишається невирішеною. Навіть якщо сусідка дасть їй грошей розрахуватись за комунальні, це не допоможе вирішити нестачу грошей.

Ірина Петрівна задумалася, що варто почати здавати одну кімнату. Так, їй доведеться потіснитися і звикати до нової людини. Але що лишається, якщо ставлення дітей до старших не залишає вибору? Та й як їй тепер поводитися з дітьми? Адже тепер вона почувала себе покинутою.

You cannot copy content of this page