Я давно мріяла про свою квартиру. Іноді доводилося працювати на двох роботах, щоб відкладати гроші. Звичайно ж, я економила на всьому.
Колеги по роботі вважали мене скупою: я звикла купувати одяг зі знижкою і їсти їжу, яку приготувала вдома, а не ту, що продавали в їдальні.
Мені вдалося здійснити мрію через 10 років важкого життя в режимі економії. А потім життя почало налагоджуватися. На роботі мене підвищили, відносини з моїм коханим стали теплішими.
Ми жили порізно, але з покупкою квартири Олег почав натякати, що пора б почати жити разом. До цього Олег жив з батьками, а я знімала квартиру.
Коли я облаштувалася в своїй квартирі, то покликала Олега жити до себе. Через місяць Олег зробив мені пропозицію. Я щиро вірила, що ця людина любить мене і хоче зі мною одружитися. Ми почали готуватися до весілля, я була щаслива.
А потім я побачила, що мій наречений почав дивно поводитися, він став мовчазним і задумливим, постійно був у поганому настрої.
Коли я запитала, що трапилося, Олег сказав, що живе на пташиних правах, що в моїй квартирі він не відчуває себе господарем квартири. Я сказала, що він мій коханий чоловік і чиє це житло, не має ніякого значення. Як же я помилялася.
Олег почав наполягати на тому, щоб я прописала його у своїй квартирі, щоб він був повноправним господарем вдома, а не просто людиною зі штампом у паспорті. За його словами, тільки так він зможе бути повноцінним членом сім’ї, чоловіком.
Потім він взагалі вийшов з себе і заявив, що якщо я не перепишу на нього половину квартири, то весілля не буде.
З тих пір я з побоюванням ставлюся до всякого роду відносин. Мені й самій непогано живеться. Я успішна жінка з власним житлом.
Тільки зараз я відчуваю себе вільною і щасливою. Про серйозні стосунки я зараз не думаю.
