Заміж вийшла рано, у 18 років. До цього зустрічалися три роки. Стосунки не були безхмарними, були тертя, складнощі, розставання, примирення, але ми прийняли рішення бути разом. Стосунки продовжували бути складними, не можу себе похвалити, поводилася як дитина.
Я вередувала, чогось вимагала, уявляла себе жертвою в деяких ситуаціях, хоча зараз розумію, що не вистачало розуміння, мудрості та просто на просто кохання в наших стосунках. Ми не були готові до самостійного, дорослого життя, ступили на шлях, який був для нас на той момент занадто складним.
Дохід був мінімальним, грошей катастрофічно не вистачало, особливо з народженням через рік нашого первістка. Чоловік вирішив поїхати на заробітки, влаштувався, за три місяці ми переїхали на орендовану квартиру. Місяця три були дуже щасливі.
Потім з’явилися складнощі, довелося переїхати в будинок без зручностей, нерви були на межі, розумію чоловіка зараз, якому доводилося нелегко. В одній зі сварок отримала перший ляпас. Років сім ми поневірялися по орендованих квартирах. Було багато всякого.
У бажанні забезпечити сім’ю чоловік перестав занадто морально вибирати роботу. Потім став пропадати цілодобово, став пити, погулювати. Бив кілька разів сильно. Потім просив вибачення. На якийсь час усе змінювалося, потім по новій: гулянки, п’янки, ігрові автомати, півроку у в’язниці.
Обіцянка, що все буде по-іншому. Удар в обличчя в перший же день виходу з в’язниці. Я вперто не хотіла бачити в коханій людині монстра. Примхливо вимагала змінити своє життя, не розуміючи, що коріння заховане набагато глибше. Періодичні сварки, примирення, затишшя, бурі. Було багато чого.
Чому не йшла? Намагалася, але відмовлялася моя свідомість бачити в ньому чужу людину. Він був рідним до нестями. Таким порочним і ласкавим, звіром і кошеням, ангелом і бісом. Не могла я піти від нього, то був біль, сильний, але мій, рідний біль.
Якби я ще розуміла, що істериками і криками не домогтися любові і взаємності… Я, як сліпе кошеня, кидалася по життю клітці, не знаючи, куди себе подіти. Другий тюремний термін він отримав за крадіжку. Це для мене було ударом. Принижувала сама думка, що батько моїх дітей – злодій.
Не могла я змиритися з цим. Потім заспокоїлася, спілкувалися телефоном. Ніби як вирішили, що спробуємо відновити наше сімейне життя – батько він чудовий. Потім пропав на два місяці. Під час переїзду в інший табір не було можливості спілкуватися.
А я закохалася, як дівчинка, як дитина, незважаючи на свої 30 років. Мені не подобається характер тієї людини, не в захваті від його зовнішності, до того ж він одружений вдруге, і надії бути разом немає і не хочеться. Не зможемо ми бути разом.
Не хочу руйнувати його сім’ю, та й люди ми надто різні, і не хочу, щоб мої діти росли з вітчимом, коли в них рідний батько є. Було кілька зустрічей із людиною, яка з’явилася в моєму житті. У мене такого не було ніколи. Почуття на рівні запаху.
Якийсь глибокий потяг, бажання, щоб він був щасливим, нехай не зі мною, але щоб був. Щастя просто від його посмішки. Сумніваюся, що він ставився до всього так само. Перші кроки до зближення зробив він, я не відмовила, бо одразу зрозуміла, що ця людина буде зі мною, ніби знала його сто років.
Я не хотіла серйозних стосунків. Я хотіла просто побути трохи щасливою. Ці стосунки не мають чіткого початку і кінця. Ми не зустрічаємося зараз, що буде далі, не знаю. Чоловік повернувся. Хотіла розлучитися, щоб усе було чесно. Він зупинив мене, пояснив, що багато чого зрозумів, що ми для нього багато чого значимо.
Він влаштувався на роботу, щоправда, далеко від нас, намагається пересилати нам гроші. І обіцяє, що все в нас налагодиться і все буде добре. Я вірю, вірю в його бажання, вірю, що все буде добре, тільки почуття вже не ті й серце стукає вже зовсім по-іншому.
Час визначить усе на свої місця, я не хочу жити у брехні і не хочу завдавати нікому болю. Я просто хочу бути щаслива, кохати і бути коханою. Моя сім’я мені дуже важлива, важливе щастя моїх дітей, які обожнюють тата.
Для мене він у будь-якому разі рідна і близька людина. Хороший батько, чудовий коханець. Прошу Бога тільки про одне – дати йому сили не повертатися до злочинного життя.
