Повернувся пізно, а дружина як вичавлений лимон, сіра від втоми, мені це добряче набридло

Віктор жодного разу не пошкодував про своє рішення одружитися з Іриною. Це була ніжна і добра дівчина, яка робила все можливе для їхнього спільного комфорту. Вона була однією з тих молодих дружин, хто при одруженні кидалися виконувати свої жіночі обов’язки по дому, щоб відповідати званню ідеальної дружини.

Коли Віктор приходив з роботи, його завжди чекали свіжа страва, чистота та затишок. Спершу він не міг зрозуміти, як Ірина примудрялася все це робити після своєї роботи, та ще й при цьому залишатися такою красунею. У відповідь на запитання молода дружина лише зніяковіло відмахувалася немов їй щойно зробили комплімент. Віктор пропонував свою допомогу, але Ірина говорила, що чоловік не повинен турбуватися про такі речі. Адже це її робота. Тоді Вікторові нічого не залишалося як знизати плечима. Незабаром він швидко звик до постійного комфорту.

Через 2 роки у сім’ї з’явилася дитина. Ірина побула в декреті лише півроку і домовилася зі своїм начальством про роботу вдома. Їй було ніяково, що вона не приносить у будинок жодних коштів.

Спочатку Ірина намагалася дотримуватися колишнього темпу життя. Прибирання, приготування, робота. Але турбота про дитину перекреслювала всю схему. Недоспані ночі та переживання позначалися на емоційному стані Ірини. Вона мало посміхалася і вже не доглядала себе, а виконувати обов’язки ідеальної дружини їй доводилося через силу.

Одного разу, коли вона вкотре заспокоювала сина, Віктор повернувся з роботи і з тривогою глянув на дружину. Він бачив, що Ірина намагається досягти неможливого і неодноразово радив їй давати собі відпочити. Але дружина ніби чути його не хотіла. Хто прибиратиме і готуватиме, якщо не вона?

— Послухай, тобі треба відпочити, — сказав їй Віктор після вечері.

– Так, ти маєш рацію. Я справді втомилася, — ствердно кивнула Ірина. Вона ледве стримувала сльози. — І хочу відпочити. Я втомилася бути такою…

– Якою?

– Ідеальною. Скільки б я не намагалася, у мене все одно не виходить.

— Але ж мені не потрібна ідеальна дружина. Мені потрібна ти. Люба, як ти дивишся на те, щоб ми з тобою вирушили в невелику подорож і відпочили на березі моря?

Ірина закивала та обійняла Віктора.

– Але в мене одна умова, – сказав він. — З цього дня ти кажеш мені, що робити по дому. Я допомагатиму, хочеш ти того чи ні. Дитини це також стосується. Зрозуміло?

– Зрозуміло, – відповіла Ірина і розплакалася. Вона і не думала, що так потребує підтримки чоловіка. А тим більше його допомоги.

Адже вона росла з думкою, що жінка повинна відповідати за все найважливіше – так поводилися її мама і бабуся. Але при цьому вона зовсім забувала про те, що суть шлюбного союзу полягає у взаємній підтримці. А хто, як не вона зараз, потребує підтримки коханого.

You cannot copy content of this page