Родинні історії

Повідомила дітей, що їду в інтернат для літніх людей, тому потрібно буде продати всі квартири, в яких вони мешкають

Мої діти давно створили сім’ї, у них свої життя, свої турботи. А я не хочу нікого обтяжувати на старості років. У своїх дітей я з чоловіком вклала всі гроші, всю молодість та вільний час. У мене є дочка та молодший син. Я подбала про те, щоб вони здобули хорошу освіту і мали змогу отримувати гідну плату за свою працю в майбутньому.

Коли моя дочка вийшла заміж, вона народила внучку, а потім завагітніла другою дитиною. Ми дуже чекали на появу другого онука на світ, я у всьому підтримувала дочку. Але сталося горе: не стало мого чоловіка. Мені в цей час було нелегко, але я трималася заради доньки.

Після весілля дочка із чоловіком переїхали до квартири моєї мами. Вони там зробили ремонт, облаштувались. За кілька років я віддала синові, який збирався одружитися, квартиру своєї свекрухи. На той час я здавала житло, щоб отримати додаткові гроші, але благополуччя сина мене турбувало більше, ніж власне.

Документи на нерухомість усі були оформлені на мене. Так колись вирішив мій чоловік, а я не стала нічого міняти після того, як його не стало. Вже кілька років на пенсії. Я працювала до останнього, а зараз у свої 78 років хочу відпочити. Зважаючи на все, діти доглядати мене не будуть.

Дзвоню дочці – вона зайнята, попросила сина відвезти мене до лікаря, він сказав викликати таксі. Тоді я набрала зятя, у нього теж є машина, і він, звичайно, теж зайнятий до пізнього вечора. Дочка сказала, що може викликати мені таксі, а в результаті мене підвезла молода сусідка, коли побачила, що я ледве спускаюся сходами.

Я хочу подбати про свою старість, раз у дітей до цього руки не доходять. Подруга розповіла, що будинки для людей похилого віку на безоплатній основі жахливо поводяться з пенсіонерами. Вона порадила розглядати платні варіанти. Там і умови кращі, і персонал більш привітний.

У неділю я зібрала своїх дітей з приводу дуже важливого питання. Я сказала, що вирішила переїхати до пансіонату, але для цього доведеться продати все своє майно. Діти образилися на мене і сказали, що так батьки не роблять.

А що робити, якщо я залишилася зовсім одна? Діти відвідують мене двічі на місяць, а весь цей час я сиджу вдома біля вікна і думаю, що буде далі? Невже я наодинці проведу решту днів? У будинку для літніх людей хоча б є з ким поговорити. Там такі самі самотні й нещасні, як і я. Невже я не маю права на гідну старість?

Діти кажуть, що вони мені допомагають усім, чим можуть. Але це не замінює людського спілкування. Я б собаку завела, але вже не вистачає здоров’я її доглядати. І якщо пансіонат — це єдиний варіант гідної старості, то я готова пережити образу невдячних дітей.

Вам також має сподобатись...