Сьомка не пам’ятав батька. Мати втекла від чоловіка, коли дитині ще не виповнилося й трьох років.
Саме так! Втекла в халаті й капцях на босу ногу, прихопивши з собою лише сумку з документами.
-Дуже погано вони жили! – зітхала бабуся. -Микола сильно прикладався до чарки, а Антоніна вічно ходила з синцями.
Що там далі сталося з батьком, хлопчику було невідомо, ні мама, ні бабуся про це говорити не любили. Дитинство Сьомки легким не назвеш.
Змалку він відчував себе єдиним чоловіком у родині й усіма силами намагався полегшити мамі життя. Він допомагав мамі по господарству: міг погодувати худобу, прополоти город, зібрати врожай.
З віком він сам, без зайвих прохань, брав на свої плечі важчі обов’язки: принести води або відро вугілля, і нарешті, коли йому виповнилося чотирнадцять років, Семен вже міг нарубати дров.
Мати, побачивши сина у дворі з сокирою, спочатку мало не збожеволіла. Її першим поривом було підбігти до хлопчика і вирвати з його рук сокиру.
— Сядь, мамо! Не заважай чоловікові працювати! — зупинив її Семен.
Жінка, знервована й виснажена, опустилася на ґанок і заплакала! Їй було страшенно шкода сина.
— Як же швидко Семен подорослішав! А винен у всьому його батько, Микола! Адже він хороша людина, а міцне його згубило!
Антоніна часто згадувала Миколу в юності — усміхненого хлопця, доброго, веселого. Але як тільки хоч крапля міцного потрапляла до рота — він одразу перетворювався на звіра.
Тоня підвелася з ґанку, зібрала в руки кілька полін для розпалювання.
— Гаразд, досить, синку! Час вечеряти!
Сьомка по-дорослому кивнув головою, закинув сокиру в сарай, теж взяв оберемок дров і поніс у дім.
— Дякую тобі, синку! Навіть не знаю, що б я без тебе робила! — сказала Антоніна, ласкаво торкнувшись губами маківки сина.
Відтоді у хлопчика з’явився ще один чоловічий обов’язок, схвалений мамою.
Одного разу, коли він рубав дрова у дворі, мама була на роботі, а бабуся поралася на городі, біля хвіртки раптом загавкав пес Циган. Це означало, що біля паркану стояв хтось незнайомий.
Хлопчик обернувся. Біля паркану стояв вельми колоритний персонаж: жебрак чи бродяга. Але ось тільки якийсь він був особливий. Від цієї людини віяло добротою та спокоєм.
Він був високий, худий, у чорному плащі та сандалях на босі ноги.
Людина спиралася на палицю, але найдивовижніше в його зовнішності — борода: густа, довга, біла, наче збита хмара.
— Напевно, так має виглядати Микола
Чудотворець, — з’явилася абсолютно
несподівана думка в голові Семена.
Хлопчик відклав сокиру і підійшов до хвіртки. — Вітаю, молодий чоловіче! Не дасте мені водички? І якщо можна — шматочок хліба. Дуже вже хочеться їсти, — попросив жебрак.
Хлопчик відчинив хвіртку і впустив його у двір. Здивувало те, що Циган навіть не гавкнув, а сидів спокійно біля своєї будки, спостерігаючи з непідробним інтересом за тим, що відбувається.
Незнайомець, кульгаючи, дійшов до ґанку і присів. Сьомка кинувся на кухню, налив кухоль молока, дістав із миски два гарячі пиріжки (бабуся напекла) і приніс мандрівникові. Той подивився на хлопчика з якимось зухвалим виглядом і підморгнув йому.
У цей момент Сьомці здалося, що бродяга зовсім не старий, а цілком ще молодий чоловік.
Бородань відкусив шматок пиріжка, ковтнув молока з кухля і заплющив очі від задоволення.
– Давно я такого не їв! – раптом сказав він. – Немає нічого на світі смачнішого за бабусині пиріжки. А тепер, розкажіть мені, молодий чоловіче, про що мрієте?
Семен й сам не знає, з якого дива він абсолютно чужій людині виклав про себе все.
— Я хочу, щоб тато вилікувався від своє згубної звички і повернувся до мами! — почав Семен. — Почувши ці слова, безхатько злегка здригнувся і пильно подивився хлопчикові в обличчя.
-Це ти цього хочеш, а мама?
-Мама теж хоче, — впевнено відповів хлопчик, — я чую, як вона щоночі плаче в подушку!
Вона думає, що я не чую, а я все чую. А ще вона каже, що батько хороший, тільки от вживати йому зовсім не можна.
-Добре! А що ти ще хочеш? — поцікавився бродяга, із задоволенням пережовуючи пиріжок.
— А ще я хочу, щоб грошей завжди вистачало!
— Багатим хочеш бути?
— Ні! Просто щоб вистачало: бабусі ліки купити, хліб, мамі нові туфлі…
– Зрозуміло! — посміхнувся незнайомець.
– Ну а професію ти собі вже вибрав? Ким ти хочеш бути?
— Я хочу бути офіц.ром!
— Хороші у тебе мрії, хлопче! І сам ти виростаєш хорошою людиною. Ось, тримай, це тобі на пам’ять! Незнайомець простягнув хлопчикові старенький брелок. – Як щось знадобиться — просто потри великим пальцем і прошепочи бажання, – обов’язково збудеться!
– Семене, з ким це ти там розмовляєш? — пролунав голос бабусі, яка, повертаючись з городу, з’явилася з-за рогу будинку.
-Бабусю, та ось… – Семен лише на секунду перевів погляд на бабусю, а коли знову повернувся до незнайомця, того на ґанку вже не було.
Лише прозора хмаринка перед його очима розчинилася в повітрі.
-Вирішив перекусити! — посміхнулася бабуся, помітивши кухоль з залишками молока. — Скоро будемо вечеряти.
Семен мовчки кивнув бабусі. Він би подумав, що незнайомець йому приснився, якби не тримав у руках брелок і не бачив кухоль з залишками молока.
Він обережно покрутив у руках подарунок: звичайний брелок із зображенням автомобіля.
-Ну що чарівного може бути в такому брелоку?
Та все ж Семен рішуче потер подарунок великим пальцем і прошепотів:
-Хочу, щоб тато кинув вживати й повернувся до нас.
Він загадав своє бажання і пішов у дім.
Увечері повернулася мама, вони, як завжди, сіли вечеряти. І раптом біля хвіртки озвався Циган.
— Кого там принесло? — сказала Антоніна, відсунувши фіранку, щоб роздивитися гостя. Сьомка завмер!
Серце забилося — невже все починає
здійснюватися… Через пару хвилин до будинку повернулася мама, а за нею, злегка кульгаючи, йшов якийсь чоловік.
— Микола?! — бабуся від подиву навіть підвестися з-за столу не могла. — Так, мамо, це я! Вибачте мене! Я дуже винен перед вами всіма! Я обіцяю, що зроблю все, щоб загладити свою провину.
— Тату!— кинувся до чоловіка Семен — Ти повернувся!
Микола міцно обійняв сина.
— Пробач мене, сину! Мені знадобилося багато часу, щоб вибратися з брудного болота, і тепер я вже ніколи туди не повернуся!
Антоніна, витираючи сльози, теж обійняла чоловіка. А бабуся, не маючи сил підвестися на ноги, що на мить ослабли від хвилювання, сиділа й плакала за столом.
— Сідай за стіл, синку! У ногах правди немає!
Єдине, що не давало Семену спокою, — це те, що батько був дуже схожий на того бородатого бродягу, який прийшов до нього напередодні й подарував брелок.
Але з іншого боку брелок спрацював: батько повернувся, кинув свою звичку, влаштувався на роботу, грошей вистачало (багатства не було, але вони не бідували), а після школи Семен вступив до війс..ового училища і став офіц.ром.
Так що той брелок він тепер береже… А якщо щось просить, то завжди збувається.
Тільки бажання мають бути нормальними, адекватними! Стати царем усього світу не вийде.
