— Твоя валіза стоїть у консьєржки.
— Валя, відчини двері, давай поговоримо. Що ти собі вигадала?
Діма стояв під дверима вже більше години. І він просто не міг потрапити додому. Дружина замінила замки.
Коли вона встигла?
— Нам більше нема про що з тобою розмовляти!
Діма почув кроки. Дружина відійшла від дверей. Більше його ніхто слухати не буде.
Діма і Валя були разом трохи більше десяти років.
Син підростав, цього року йшов у перший клас. Власна квартира, у кожного по машині.
Вони жили в достатку, вистачало на все. І на відпустку раз на рік, і на прогулянки парками, і на гарний одяг.
Звісно, так було не завжди.
З великими труднощами купили квартиру. Тоді намагалися економити кожну копійку. Оформляли іпотеку на маму Валі, оскільки самим — банк не дав згоди.
Потім у Валентини пішла з життя бабуся, і квартира дісталася їй. Жінка продала нерухомість і погасила борг за іпотекою.
А потім все швидко закрутилося, навіть не встигли зрозуміти, коли і як.
Дмитро влаштувався на хорошу посаду у велику компанію, Валентина працювала віддалено, оскільки вже була при надії.
І життя заграло новими фарбами: вперше поїхали у відпустку з немовлям.
Вдруге сина залишили з бабусею і полетіли в теплу країну.
Втретє — всією сім’єю.
А ось вчетверте — разом не вийшло.
— Та я не можу, — кричав Діма. — Як ти цього не розумієш? Мені треба звіти здавати.
— У тебе ж заяву на відпустку підписали! — не вгамовувалася Валентина. Про відпустку вони мріяли разом, купували путівки, планували, відкладали гроші, щоб у чужій країні ні в чому собі не відмовляти.
— І що? Ну не виходить. Не можу зараз, потім відгулюю. — не вгамовувався Діма. — Або ти хочеш, щоб я звільнився?
Валя не розуміла, чому так рознервувався чоловік, але списувала це на те, що він втомлюється. Мабуть, якийсь завал на роботі, тому й довелося змінити плани. Відкласти довгоочікуваний відпустку.
— Добре, — зітхнула дружина. — Поверну путівки, може, хоч трохи грошей отримаємо назад.
— Ні-ні. Відпочивай, ти заслужила.
Валентина поїхала через два дні. Просто зібрала валізу для себе, для сина, закупила продуктів у холодильник для чоловіка й полетіла.
Один квиток повернути не вдалося, і вона махнула рукою: «Значить, я відпочину за нас обох».
Перші два дні вона дзвонила щовечора. Розповідала про море, смачну каву з корицею, як від незвички обгоріла на сонці.
Діма відповідав мляво, ніби його не радував навіть її голос.
— Я тобі фотки скинула. Подивися, яка вода, як скло.
На третій день він взагалі не вийшов на зв’язок.
На четвертий — знову не дозвонилася.
Чоловік написав: «На нараді», — і все.
Валя повернулася додому бадьорою, засмаглою, з магнітками та новими літніми босоніжками. Відчинила двері й завмерла — пахне жіночими парфумами…
Або це освіжувач повітря? Якийсь солодкий, липкий, терпкий.
На підлозі у передпокої — резинка для волосся. Не її.
У ванній, на краю раковини, стояв рожевий флакон з гелем для душу. Вона дивилася на нього, як на доказ зради.
Коли Діма прийшов з роботи, Валентина сиділа на кухні мовчки, з резинкою в руці.
Чоловік завмер.
— Ааа, це… це Марина, прибиральниця. Вона тепер по п’ятницях приходить. Я забув тобі сказати. Це її. Гель теж. Вона, мабуть, тут забула.
Очі бігали, голос був якийсь різкий. Але Валентина повірила.
Хотіла вірити.
— Ну добре… — сказала вона тихо. — Але нехай вона більше нічого не забуває. Гаразд?
Це перший дзвіночок, але Валя його пропустила.
Була під позитивними враженнями від поїздки, та й втомилася в дорозі…
Минув тиждень.
Валентина, як завжди, готувала вечерю, вкладала сина спати, дзвонила мамі. Але в голові все крутилася та резинка.
І запах, який досі не вивітрився з подушки.
Вона все терпіла.
Поки в неділю вранці не почула, як Діма у ванній по телефону говорить надто м’яким голосом:
— Ну ти ж знала, що я не зможу сьогодні… Валя вдома… Так. Звичайно, сумую.
Він не чув, як вона підійшла. Не бачив її, поки не обернувся.
Валентина стояла у дверях і дивилася прямо в очі.
— Це теж прибиральниця?
— Валя… — він зблід, — ти не так усе зрозуміла. Це стара історія. Я просто розраховуюся з боргами. Щоб її не підставили.
— Сумуєш за нею… Щоб її не підставили? Дуже цікаво, — Валя схрестила руки на грудях.
— Ти зараз хочеш влаштувати скандал на порожньому місці?
Сама поїхала у відпустку, кинула все на мене! А тепер влаштовуєш допит? Довелося навіть прибиральницю викликати…
– Добре мабуть прибирала, що душем довелося користуватися!
Діма розлютився:
— Та що ти собі дозволяєш?! Все перекручуєш, як тобі вигідно! А сама? Поїхала, і хоч би запитала, як я тут.
Тільки фотки з пляжу і «ах, як вода блищить!»
— Тому що я сподівалася, що можу тобі довіряти. А ти… — голос Валі затремтів, але вона взяла себе в руки. — Ти навіть від доказів не позбувся. Думаєш, я дурепа.
Він замовк.
— Знаєш, що найприкріше? Те, що я тобі вірила.
Вона розвернулася і пішла в кімнату. Зачинила двері.
— Валя, давай поговоримо. Ми стільки років разом, а ти зараз через якусь дурницю вирішила все зруйнувати.
Валя слухала і не вірила. Жодному слову. Тепер у її голові склалася картинка, де її чоловік з іншою.
У понеділок Валентина встала рано. Приготувала сніданок, як завжди. Розбудила сина, зібрала його в садок.
Дмитро, йдучи на роботу, сказав:
— Дякую!
— За що?
— За те, що повірила і дала шанс.
Діма поцілував дружину в щоку і
пішов на роботу.
А вона… Вона нікуди не пішла. Просто дочекалася, коли за ним зачиняться двері.
Валентина зателефонувала подрузі, яка працювала в тій самій компанії, але в іншому відділі. І розпитала про чоловіка.
Раніше вона б собі такого не дозволила.
— Не хотіла тобі розповідати, — неохоче відповіла подруга. – Не хотіла лізти не в свою справу. Так, він давно залицяється до нашої колеги. Між ними не тільки ділові відносини.
Валя прикусила губу. Всі і все знали, а їй навіть не повідомили, не хотіли лізти. Що за відмовка?
— Ти мені допоможеш? — запитала Валя.
— Так, а що потрібно зробити?
Валя поділилася планом. І місяць терпіла чоловіка і намагалася йому посміхатися вдома.
Дата помсти була призначена.
Жінка змінила замки. Квартира записана на її матір, Дмитро не має жодного права на житло.
Давно хотіли переоформити, та все не вистачало часу. Зараз це було на руку жінці.
Потім — у банк. У них з чоловіком був спільний рахунок, вона зняла всі гроші.
Потім — до нотаріуса з документами на машину, яка була оформлена на неї.
І нарешті — до мами, щоб та забрала сина на кілька днів.
А ввечері — корпоратив, на який її чоловік так ретельно підбирав костюм. Валентину, звісно, з собою не запросив.
— Там тільки співробітники, — відмазувався він з посмішкою на обличчі.
— Я й не хочу, — сухо відвела погляд Валентина.
— Валю, не забудь, завтра їдемо до твоєї мами. Ми давно збиралися переоформити квартиру на нас. Хто знає, що може статися.
— Ти це зараз до чого? Моя мама поки що не збирається в інший світ.
— Я просто подумав, що ми вже достатньо відкладали з переоформленням.
Валя кивнула, Діма знову поцілував дружину в щоку і пішов.
Валентина швидко переодяглася. У неї теж було все готово.
Валя входила в ресторан, де проходив корпоратив, у довгій вечірній сукні. Вона витратила на неї стільки грошей, що якби все зірвалося, вона б дуже засмутилася.
Але зустрічав її в залі ресторану не чоловік, а його керівник.
— Все в силі? — запитав він, і Валя кивнула.
Діма побачив дружину не відразу, хвилин через двадцять.
Валя сміялася над якимось жартом, хоч і було зовсім не весело.
Вона давно помітила чоловіка, який весь час перебував у компанії юної блондинки.
Діма помітив дружину і змінився в обличчі. У цей час до Валентини підійшов його колега і поцілував, обійнявши жінку.
Чоловік зреагував блискавично. Кинувся з кулаками на нахабу, який дозволив собі чіплятися до його дружини.
У ресторані стався конфлікт, Валя втекла. На це й було розраховано.
А ввечері, коли Дмитро після скандалу на корпоративі повернувся додому, не зміг відчинити двері.
— Валя? — постукав у двері. — Що з тобою? Ключ не підходить. Замок заїло, чи що?
— Твоя валіза у консьєржки.
— Валя, відчини двері, давай поговоримо. Що ти говориш? Я тобі все пробачаю. І взагалі, я звільнився через тебе.
— Нам більше нема про що з тобою розмовляти. Ти не звільнився, а тебе звільнили.
Виявляється, ти давно йдеш з роботи раніше, ніж треба, не справляєшся зі своїми обов’язками, і твій керівник давно шукав привід, щоб тебе звільнити.
— Та ти… — Діма стиснув кулаки.
— А я йому допомогла. Ти зрадив мене. Тому залишився ні з чим! На розлучення я подам сама. І ділити нам більше нічого.
— Ну ти й…
— Нам більше нема про що з тобою розмовляти!
Діма почув кроки. Дружина відійшла від дверей.
Більше його ніхто слухати не буде.
Валя не відчинила. Діма взяв валізу й пішов. Йому довелося жити у своїх батьків і починати все спочатку.
