Мене дуже хвилює моя дочка. Річ у тім, що їй вже скоро 36 років, а в неї ні чоловіка, ні дітей. Добре, якби вона хоч заміжня була до цього, але ж ні. За весь час був один чи два залицяльники, але не зрослося.
Так далі треба продовжувати шукати. Кажу їй, що треба ще пробувати, і тоді чоловік з часом знайдеться, а їй воно наче й не треба. Тиждень тому пішла на побачення із чоловіком. Гарний, казала. Я вже зраділа: раптом це той самий?
Але наступного дня заявила, що більше вона йому не подобається. Я мало не впала. Адже дочка дуже гарна жінка. Розумна, освічена, забезпечена. Кого хочеш може закохати у себе, було б бажання.
Крутить носом і перебирає чоловіків як товар на полиці. Цей її не влаштовує, той такий, а інший недостатньо такий. Голова навкруги просто! Я намагаюся їй пояснити, що не всі люди мають бути ідеальними.
Кожна людина має свій недолік, але самотньою буде вона. Так вона добре заробляє, але гроші не замінять людського тепла. Як вона цього не розуміє? Нещодавно я сама не витримала і заявила дочці, що вона буде старою дівою.
Стало соромно, я попросила вибачення через день. Донька промовчала. Вона взагалі дивиться на мене так, наче не бачить. І слухає одним вухом. Цілком можливо, що саме через це я й зірвалася. Я не кажу, але хочу онуків.
Просто я не розумію, як можна хотіти залишатися однією. Це ж страшно. Роки йдуть, ніхто не молодшає. І коли при цьому поряд немає друга, тоскно стає до неможливості. Саме це я намагаюся їй пояснити.
Можливо, вона ще не дозріла для розуміння подібних речей. Коли маєш роботу і вільні гроші, напевно, хочеться якомога більше жити для себе — я це розумію. Але ж можна з кимось ділити це чудове життя.
Кохати і бути коханою – це ж так чудово. А донька немов сприймає це як свідомо провальну ідею. Я дуже хочу, щоб моя вона була щасливою і щоб потім вона не плакала, що втратила щось важливе. Як мені донести це до неї?
