Ще коли ми зустрічалися, мене підкупило те, з яким трепетом Андрій ставився до своїх батьків. Він єдина дитина в сім’ї, тому завжди відчував особливу відповідальність перед матір’ю та батьком. Я навіть не думала, що це стане для нас проблемою.
Тепер ми вже живемо у шлюбі, є дворічна донька. Свекри живуть окремо, мають свій будинок. І якщо їм що-небудь потрібно, то вони без усякого сорому дзвонять синові, а він ніколи не відмовляє. Навіть якщо заради допомоги батькам треба залишити без грошей мене з дитиною.
Ще на початку жовтня я його попереджала, що нам потрібно буде витратити 10 тисяч гривень на зимовий одяг мені і дитині, адже морози вже на носі. Сподівалася, що чоловік отримає зарплату, і я зможу пройтися магазинами. Але ж ні! Вчора він мені повідомив, що грошей знову немає, оскільки майже половину останньої зарплати витратив на покупку пральної машини батькам…
Я сиджу в декреті з дитиною, і зарплата чоловіка весь наш дохід. Але заробляє він непогано. Щоправда, частину грошей ми витрачаємо на те, щоби закрити старі кредити, а частину коштів просто проїдаємо. Але те, що залишається, чоловік витрачає на постійні поїздки до батьків, яким щоразу щось від нього потрібно.
От і тепер їм знадобилася нова пралка. Хоча я точно знаю, що свекруха має цілком непогану пральну машину. І навіть якщо вона зламалася, то її ж можна полагодити. А не витрачати останні гроші на покупку нової техніки.
Скільки разів я намагалася з ним поговорити! Пояснювала, що у нас своя сім’я, що нам також потрібні гроші, що дочка навіть свіжі фрукти не завжди бачить. Він слухає, киває, а потім знову робить по-своєму. Жодних сил уже немає. Виправдовується, що повинен допомагати батькам, адже ті його виховали. Але хіба така допомога не повинна бути в міру?
Днями зустрілася на каву з сусідкою, не втрималася і розповіла їй все. Оля відреагувала спокійно, ніби й не здивувавшись. Порадила просити допомоги у свекрів та чоловіка з донею, щоб посиділи, а самій шукати будь-який підробіток, нехай і невеликий. За місяць добряче усіх дістати необхідністю комусь посидіти із малям. А потім на зароблені кошти купити вже своїм батькам подарунок. Я ж про них теж маю турбуватись, хіба ні?
Не думаю, що Оля має рацію. Навряд чи це допоможе і чоловік так щось зрозуміє. Та й доньку я не хочу поки довіряти комусь. Уже чекатиму часу, коли підемо в садочок. А поки навпаки попрошу у свого батька нам хоч би на недорогі куртки.
